ПР-партія демотиваторів

Українська влада продовжує вивчати  підсумки парламентських виборів в Росії і поки не знаходить для себе  нічого втішного. Партія регіонів відверто розгублена: їй не досягти  навіть тієї межі адміністративного ресурсу, керованості регіонами і домовленостей з партіями-партнерами, які продемонструвала Росія. Адже всі бачили, якими способами тандему Путін-Медведєв і провладній партії  «Єдина Росія» вдалося закріпитися на 50% висоті і утримати за собою хоча б проста більшість. Чи зможе союз Азарова-Януковича продемонструвати  хоч щось схоже, враховуючи, що в Україні набагато складніша економічна  ситуація і куди більш вибухонебезпечний соціальний «грунт»? Відповідь  цілком очевидна. Тому ще до офіційного старту виборчої кампанії 2012  «біло-блакитні" почали проявляти побоювання в тому, що їм вдасться змінити політичний ландшафт, зберігши контроль над Верховною Радою і  зміцнивши вертикаль виконавчої влади. Перша ознака тривоги - зволікання з підписанням закону про вибори депутатів парламенту. Здавалося б, навіщо зволікати? Тим більше, що при прийнятті цього закону партія влади змогла остаточно опустити і деморалізувати праву опозицію - по-перше. А по-друге, отримати парламентську конституційну більшість, необхідну для подальших маніпуляцій з Основним законом. Недарма ж Конституційна асамблея набирає обертів.І раптом така заминка ... На Банковій розгледіли «міну сповільненої дії» - пункт про самовисунення кандидатів по мажоритарних округах. Саме це, а не паралельне балотування (коли від партії один кандидат може йти і за списком і по округу) викликало побоювання команди Президента. Незважаючи на жорсткий трирівневий контроль при розподілі округів та складання списків (за які відповідають Льовочкін, Клюєв та Янукович) є великий ризик, що за «мажоритаркою» перемогу здобудуть не призначені і схвалені регіонали, які давно забули що таке робота на місцях, а активні самовисуванці-активісти, які користуються реальною підтримкою людей.

Керувати ними в парламенті буде біло-блакитним вкрай нелегко, оскільки ці депутати початково не залежать від волі партії влади. Тобто,  кількість «тушок» скорочено вже на старті. Крім того, є проблеми і зі списком Партії регіонів. Виявилося, що  більшість з нинішніх парламентаріїв, які входять в команду  біло-блакитних, чути не хоче про мандат і про те, щоб знову представляти Партію регіонів у новому законодавчому органі. Хоч трохи помітні  нардепи активно шукають собі місця у виконавчій чи судової владі. І це  означає, що найближчим часом після прийняття виборчого закону партії  влади доведеться заповнювати його шоферами, спортсменами, секретарками  або злодійкуватими бізнесменами середньої руки. Бо більше немає ким ...

І це одна з причин, через яку Партія регіонів не в змозі взяти 50%  планку як її колеги з «Єдиної Росії». Не варто і забувати, що РФ  спиралася на дійсно потужний і налагоджений бюрократичний механізм,  якого в Україні немає за визначенням. На кого спиратиметься партія влади тут? На губернаторів, які змінюються раз на півроку? Тільки недавно полетіли голови голів облдержадміністрацій у Львові та Запоріжжі.

Причому у Львівській області владу презентує колишній керівник  «Укрзалізниці» Костюк, який на попередньому  робочому місці не надто  акуратно вів справи з тендерних закупівель і не є авторитетним  керівником, який викликає довіру регіону - тим більше, у них є приклад  Г.Кирпи. У Запоріжжі на посаду губернатора прийшов безликий депутат  Пеклушенко і теж поки не продемонстрував успіхів у керівництві  стратегічною промисловою областю. А чому б не згадати, як швидко  «здриснув» з губернаторської посади в Тернопільській області балагур і балакун Ярослав Сухий, тим самим довівши відому істину, що «базікати -  не мішки вергати». Швидше за все, після смерті В. Джарти влада втратить і опору в Криму: екс-міністр МВС не зможе керувати півостровом так, як  попередник. Досить подивитися, що Могильов зробив з міліцією, щоб  переконатися в його організаторських здібностях.

А що в уряді? Здатний він продемонструвати виборцям єдність і  консолідованість, як команда Путіна в Росії? Перестановки в Кабміні,  продиктовані волею «Сім'ї», незрозумілі, незрозуміла суспільству  реформаторська політика, внутрішні розколи - ось що сьогодні являє українська виконавча влада. Тільки вчора з трибуни парламенту прозвучали звинувачення на адресу  міністра юстиції О. Лавриновича (не забуваємо, що Мін'юст - одна з  ключових ланок у електоральному ланцюзі), який нібито їздить на  краденому дорогому авто. І озвучив ці «претензії» не представник  опозиції, а «свій» регіонал В. Коновалюк.

 Тижнем раніше з вуст власника-депутата сумнозвісної компанії «Лівелла» (яка єдина в країні не платила податки за ввезення нафтопродуктів і збагачувалася за рахунок цього на мільярдні суми) прозвучали скромні натяки-визнання, що «працював» він не сам, а на пару з першим віце-прем'єром. А чого варті соціальні експерименти уряду зі скасуванням пільг, які призвели до масових акцій соціального протесту і смерті людини, яка відстоювала своє право на соціальний захист? І це тільки початок ... Після «пограбування» чорнобильців і афганців уряд вже готовий воювати з самотніми матерями і тими, хто готується народити дитину -  відбираючи у них виплати, покладені при народженні. Так що урядових ресурсів для впливу влади на результати виборів немає відпочатку. Та й звідки їм узятися, якщо Кабмін сьогодні - це справжній «тераріум однодумців» всередині і розсадник корупції зовні? «Органи» не встигають заповнювати слідчі ізолятори злодійкуватим чиновниками: найсвіжіший приклад - затримання та арешт керівника Державної служби зайнятості Галицького, в сейфі якого знайшли 7,5 млн. «зелених грошей», золото та дорогоцінні камені. І це лише один, найяскравіший, приклад.

Іншими словами, за дев'ять місяців до виборів, у Партії регіонів немає  ні полум'яних вождів, ні чіткої системи управління, ні потужного  адмінресурсу, ні виразної соціально-економічної стратегії. Хто буде головою Партії регіонів і поведе її на вибори? Азаров?  Чечетов?  У Росії це робили Путін і Медведєв. В Україні Партія регіонів  не змогла поки «уламати» на роль вождя навіть С. Тігіпка: його партія  «Сильна Україна» відмовилася вливатися в загін біло-блакитних і поки  формальними лідерами «регіоналів» залишаються «застарілі» ідеологічно та морально Єфремов і Азаров. Разючий контраст у порівнянні з тандемом  Путін-Медведєв, чи не так? Навряд чи ця «парочка» збере для своєї партії переконливий урожай голосів. Будь-які суперники - будь то Тимошенко в СІЗО, Яценюк на чолі «конструктивної» опозиції чи Симоненка, який  веде за собою КПУ - на голову вищі і переконливіші «командирів»  біло-блакитного загону. І навряд чи після виборів з ними вдасться  домовитися, як це змогли зробити чотири російські партії, які подолали  прохідний бар'єр. Але найголовніше - у партії влади сьогодні немає чіткої, озвученої, зрозумілої суспільству ідеології. З якими гаслами піде вона на вибори?  До чого закликатиме українців? Наприклад, російська партія влади агітувала за себе з допомогою ідей стабільності надійності та  наступності. У 2007-му «єдинороси» отримали більшість голосів виборців,  рекламуючи курс президента Путіна.

А що у нас? Партія влади змогла виграти президентські вибори в 2010-м на контрасті з «помаранчевою владою», яка перегризлася між собою і розірвала країну. А що й кому може вона протиставляти сьогодні, коли «мішені» у вигляді Ющенка і Тимошенко більше не існує? У біло-блакитних немає ідей, немає стратегії, немає антикризових програм. Саме чесне і правильне для партії влади гасло сьогодні: «Не дамо розікрасти іншим Україну!». Саме тому Партія регіонів так боїться справжніх ідеологічних суперників - політичні сили, у яких є традиції, ідеї та підтримка цих ідей населенням. У біло-блакитних нова проблема: вони змогли деморалізувати БЮТ, розвалити опозицію, «приручити» Яценюка, Гриценка і навіть Тягнибока.  Але вони нічого не в змозі зробити з популярністю лівих ідей, які ростуть не тільки на пострадянському просторі, а й у Європі. Зростання підтримки КПРФ, яка міцно посіла на виборах в Думу друге місце, змусить Партію регіонів задуматися: а чи з тими боролися? Досвід Росії і Україні показує, що «ставка на комуністів» це не випадковий ренесанс ідеології Леніна-Сталіна, як хотілося б подати. Швидше, це своєрідна реакція на ситуацію, суспільно-політичну модель, при якій вбиваються всі соціальні програми, знищується сама можливість нормального життя. Понад 80% українців сьогодні перебуває на межі виживання, майже 40% - за межею бідності. Тому підтримка лівих все більшою кількістю людей - це «соціальне замовлення» суспільства, яке здатна «задовольнити» КПУ, але нездатна - партія влади. І хоча перші атаки на лівих з боку Партії регіонів вже почалися (вони тільки зараз зрозуміли, що головна загроза походить не від правої опозиції, а від лівої), біло-блакитні мало готові до проведення не тільки інформаційних воєн, але і проведення виборчих кампаній в умовах сучасних інформаційних потоків. Загальна «скутість»,боязнь прямого спілкування зі своїм  народом (чого варті паркани, якими влада захищає себе від виборця біля ВР чи Кабміну!), yеготовність до нових технологій, не найвища кваліфікація спікерів партії влади (згадайте, хто промовляє від імені ПР- Чечетов, Єфремов ...) - все це перетворює телебачення та інтернет у ворожий для партії влади майданчик. І скільки б не зустрічався прем'єр Азаров з блогерами, скільки б не змушували чиновників заводити свої сторінки в соціальних мережах, справа тут в нерозумінні нового середовища і її запитів, невмінні і неготовності працювати через ЗМІ з виборцями. Про що говорити, якщо у партії влади немає свого інформаційного пакета, видань та телеканалів, які відображають її, влади, позицію, ведуть системну пропаганду. Ну не може ж серйозно вважатися рупором влади убогий Перший національний, а «Інтер» Хорошковського чи газета «Сегодня» належать ситуативним партнерам Партії регіонів - варто звільнити главу СБУ або посваритися з Ахметовим і їхня інформаційна зброя повернеться зовсім в іншу сторону. Ще смішніше виглядають спроби партії влади «воювати» з опонентами через Інтернет, оскільки не тільки для пропаганди своїх ідей, а й для контрпропаганди не вистачає людей, мізків, кваліфікації та розуміння «як це працює». Але й це не головне. Головне, що не дає ПР пробитися в лідери громадської думки і «затьмарити» своїх опонентів -це розрив між потребами людей та соціально-політичними пропозиціями влади. Ця дистанція зростає неухильно і досягне максимуму перед виборами 2012 року. Що, наприклад, пропонує уряд? Збільшити витрати на лікування чиновників, комп'ютеризувати Верховну Раду, «передати» Адміністрації Президента додаткові кошти для будівництва вертолітних майданчиків та утримання штату «обслуги»? Скоротити витрати на медицину, освіту, урізати пільги інвалідам, чорнобильцям, згорнути молодіжні житлові програми?

А чого хочуть люди? Робочих місць, гідної зарплати і пенсії,  соціальних гарантій малозабезпеченим, ефективного банківського  кредитування, міліції, яка не вбиває, а захищає, нормального податкового середовища. Відчуваєте різницю? Різниця інтересів і змушує владу  зводити перепони (не тільки залізні, а й матеріальні та соціальні) між  собою і суспільством. Зрозуміло, «з-за паркану» життя виглядає інакше,  ніж з намету голодуючих чорнобильців у Донецьку. Як казав герой одного  радянського фільму: «Ти життя бачиш тільки з вікна мого персонального  автомобіля» ... Природно, це не може не впливати на рівень сприйняття  дійсності по різні боки «стіни».  Найпереконливішим прикладом цього є реклама досягнень, які влада  вважає необхідними для людей. Наприклад, керівник Кабміну Азаров з ранку до ночі розповідає про те, яка кількість мостів, доріг, станцій метро і стадіонів побудована за останній час, при цьому не розуміючи, що  загальні настрої українців далекі від цього. Люди хочуть соціальної  справедливості, реальної боротьби з корупцією, покарань злодійкуватим  чиновникам (де «посаджена» команда мера Черновецького, наприклад?),  гарантій якісного життя, визначення зовнішнього вектора (хто ми, з ким і куди йдемо?), Антикризових програм. А що натомість?

Натомість ПР пропонує боротьбу з пільгами депутатів, як-то: відмова від безплатної парковки і безплатного проїзду в метро і трамваї людей зі значками. Це озвучив на брифінгу в парламенті 6 грудня лідер «регіональної» фракції Єфремов. Крім сміху, ця пропозиція нічого не викликає. Мало того, що лідер фракції ПР просто «поцупив» цю ідею у Компартії Симоненка, яка раніше озвучила пропозицію ліквідувати всі чиновницькі і депутатські пільги, він ще її творчо обіграв, вимагаючи позбавити колег «найдорожчого». Швидше за все, від такого «пропагандистського курсу» партія влади не відхилиться до самих виборів ...

Марія Бакушинська

golosua.ua