Перспектива з’явиться, коли в Україні буде побудована "Європа"

Ставлення Німеччини до судового процесу над Тимошенко і недавнього вироку Печерського суду відзначалося граничною чіткістю й акцентованою жорсткістю. Висловлювання посла Федеративної Німеччини в Україні Ганса-Юргена Гамзьота, який люб’язно погодився відповісти на запитання нашого тижневика, це ще раз підтвердили. Пан Гамзьот доволі стримано, проте (як на дипломата) досить відверто охарактеризував поточний стан відносин Києва з Берліном та Брюсселем і змалював перспективи перемовин щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Воднораз зробив спробу розвіяти деякі міфи та покласти край певним спекуляціям. Дозволимо собі привернути увагу читача до красномовної подробиці. Повноважний представник ФРН не дав прямої відповіді на запитання щодо можливого впровадження точкових санкцій проти вітчизняних посадовців. Проте й не відповів (як це зазвичай трапляється у таких ситуаціях) категоричним «ні»…

— З інформаційних повідомлень напрошується висновок, що позиція представників Німеччини щодо вироку Ю.Тимошенко найбільш жорстка  в Європі. З чим це пов’язано — найвищою принциповістю чи російським  впливом?

 — Я не бачу жодних великих розбіжностей у Євро­пейському Союзі, коли йдеться про оцінку подій в Україні — навіть якщо є спроби зацікавленої сторони вик­ликати таке враження. Той, хто, наприклад, стежив за дискусією в Євро­пейському парламенті минулого тижня, міг почути, що найжорсткіші слова лунали — частково — з вуст тих партнерів, котрі в минулому найчіткіше висловлювалися за вступ України до ЄС. Там існує глибоке розчарування українським керівництвом. Той, хто хоче приєднатися до ЄС, повинен погодитися з тим, що його оці­нюва­тимуть за європейськими цінностями і стандартами. Все інше не відіграє жодної ролі.

— Деякі джерела інформують, що відповіді президента Яну­ковича  на зустрічі у Варшаві канцлер А.Меркель потрактувала як згоду на те,  що Ю.Ти­мошенко буде звіль­не­но з-під варти. Чи це справді так? Які конкретно наслідки для двосторонніх відносин Ук­раїни і ФРН матиме рішення української влади залишити Ю.Тимошенко та інших представників її колишнього уряду у в’язниці?

 — Я не був присутній на цій розмові. Але ж розмова президента  України з федеральним канц­лером Меркель стояла в одному ряду з багатьма іншими розмовами — з прем’єр-міністром Словач­чини Дзуріндою, колишнім президентом Польщі Квас­нєвсь­ким, міністром закордонних справ Швеції  Більдтом спіль­но з коміса­ром ЄС Фюле і депутатом Євро­парламенту  Ельмаром Броком, — під час яких були пробуджені певні надії. Пані Меркель чітко дала зрозуміти, що політичні суперечки мають вестися  політичними засобами. Україна повинна віддавати пріоритетність  незалежності юстиції та засадам правової держави.

— Чи може Німеччина погодитися на парафування Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, якщо Ю.Тимошенко на той час усе ще перебуватиме у в’язниці?

 — Це питання — відкрите. Але ж парафування означає лише те,  що сторони досягли одностайності стосовно тексту. Доки угода  не підписана, процес ратифікації не можна розпочинати. Від цього  залежатиме все, — а з огляду на те, яким виглядає стан речей тепер,  у мене немає оптимізму щодо підписання.

— Як ви прокоментуєте заяву президента Януковича, що Україна може й перенести терміни підписання Угоди про асоціацію з ЄС?

 — Можливо, президент Яну­кович хотів цим сказати, що угода стає для  уряду України менш пріоритетною. Проте досвід показує, що шлях  до ЄС знаходять ли­ше ті країни, які справді з усією потугою прагнуть туди. Водночас ясно, що в разі затягування ситуація не стане простішою.  Досі ми розглядали Україну як країну, що демонструє істотні ознаки  демократії та свободи, котрі торують шлях до підписання Угоди про асоціацію. Проте нині тягар доведення стає зворотним: необхідно буде  довести наявність бажання справді йти цим шляхом, а також що все, про  що говориться і що прописується в законах, — це не тільки слова. Насамперед не варто думати, що ще на стадії переговорів, як пошук  «компромісу», можна домовитися і прописати в тексті Угоди про асоціацію  «перспективу». Перспектива з’явиться тоді, коли в Україні буде побудована «Європа». Але наразі ми швидше ще більше від цього  віддалилися, ніж приблизилися.

— Чи обговорюється в уряді Німеччини можливість впровадження точкових санкцій проти конкретних українсь­ких посадових осіб, поміче­них у порушеннях правосуддя, демократичних норм, прав та свобод громадян? Яка по­зиція стосовно таких санк­цій інших партнерів у ЄС?

 — Деякі голоси закликають до цього. Наразі дискусія на цю тему ще не дуже широка, але динаміку політичних процесів не завжди можна  спрогнозувати. Нам слід намагатися не потрапити у зачароване коло  санкцій, вимог та згортання переговорів. Правда, наступний важливий крок наближення до ЄС зможе відбутися лише у тому разі, якщо  ЄС переконається, що рівень правової державності відповідає певним стандартам, що тиск на опозиційні сили не зростає, що забезпечується дотримання свободи  преси та свободи слова і що буде прове­дено вільні вибори, на яких  опозиція отримає можливість всту­пити у рівноправну конкурентну боротьбу з урядом. За всіма цими пунктами поки що є сумніви. Все це робить  відтермінування підписання Угоди про асоціацію можливим, а нині ще й,  швидше, імовірним. Жаль лише, що від зволікання процесу підписання Угоди про асоціацію постраждає, зрозуміло, насамперед населення України,  оскільки метою, звичайно, є включення Ук­раї­ни у сферу добробуту  ЄС та сприяння з допомогою Угоди про вільну торгівлю подальшому розвиткові країни на засадах ринкової економіки. Але я все ж таки  сподіваюся, що Угоду про асоціацію буде виведено на фінальну стадію.

— Як ви оцінюєте можливість приєднання (або «тісної спів­праці») України до Митного сою­зу замість зближення з ЄС?

 — А про що, власне, йде мова? Якщо про укладену недавно із сімома країнами СНД Угоду про зону вільної торгівлі, то з цим у ЄС немає жодних проблем. Вирі­шальним, звичайно, буде те, чи не підірвуть ці угоди домовленостей, досягнутих із орієнтацією на Угоду про поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі (DCFTA). Вступ до Митного сою­зу був би, очевидно, — як це неод­норазово підкреслював президент України, — несумісним із СОТ, несумісність була б також і щодо DCFTA. Адже ЄС домовився з Ук­раїною про зміст Угоди про віль­ну торгівлю, і тому було б доцільно уможливити фіналізацію Угоди про асоціацію у стислі терміни.

— Як ви розцінюєте можливість створення не тристороннього  (Україна—ЄС—Росія) консорціуму з управління українською ГТС,  а двостороннього — з участю лише України та Росії?

 — З цього приводу Україна проводить переговори з російською стороною. Я не бачу, щоб до переговорів достатньою мірою залучалися також європейські фірми. Можливо, мабуть, усе, але не слід думати, що коли Україна і Росія про щось домовляться, то європейські фірми потім «танцюватимуть» так, як це буде вигідно іншим партнерам.

— Чи можете ви підтвердити інформацію деяких джерел про те,  що німецькому біз­несу ніколи так добре не працювалося в Україні,  як у часи президента Януковича та прем’єра Азарова?

 — Ваші джерела мені не відомі. Проте, здається, вони відображають лише невеликий фрагмент дійсності. Ми вже вибрались із кризової ями, однак обсяги німецько-української торгівлі ще аж ніяк не сягнули докризового рівня. Цифри щодо припливу інвестицій невтішні. Настрій загалом не дуже добрий. Німецькі компанії повідомляють про рейдерські атаки. Існує можливість того, що незабаром, уперше за весь час, Україну залишить одна з компаній, включених у німецький фондовий індекс DAX. Це зумовлено антагонізмом економічних інтересів, що не залишає іноземним компаніям жодного місця. Звичайно, для окремих фірм існують шанси і сподівання. Але тісне переплетення економічних інтересів із політикою на тлі тривання непрозорості, браку відкритості та правової визначеності призводить до відсутності економічної динаміки, яка б відповідала потенціалу країни і приносила користь населенню. Тетяна Силіна