Тут усюди пахне середньовіччям.

Юрій Андрухович.

   Пригадую, як ще в січні дзвонила колишня сусідка з вісткою, що скоро всебуде добре: на базарі у Франику, мовляв, усі тільки й говорять – Нечай уже як слід поворожив, і той, котрий нині найвищий у Києві, невдовзі почне хворіти, а відтак і гигнеться. Тим часом гигнувся сам Нечай. Та навіть і не гигнувся – гигнули.

   "У Голій Пристані Херсонської області через протести духівництва демонтували скульптуру язичницького божества Даждьбога, встановлену на набережній під час фестивалю "Купальські зорі", – читаю в новинах. І думаю при цьому: "Ти диви, скульптуру демонтували, а фестиваль чомусь перейменовувати не
збираються. Чи Даждьбог їм страшніший за Купала?".Але це лише побіжна думка, бо я читаю далі – цікаво ж, які там настрої в тій Голій (прости Господи!) Пристані: "Священики єпархії висловили своюпозицію з даного приводу, яка полягає в неприйнятті встановлення релігійних, культових ідолів язичницьких часів і створення можливості поклоніння їм", –  повідомив ігумен Феофан.

   Класний, як на ігумена, стиль, відзначаю принагідно – особливо ось це "неприйняття
встановлення і створення можливості поклоніння". Справжній тобі держслужбовець одного з найвищих рангів. Далі виявляється, що аж сто священиків звернулися до голопристанського мера з петицією. Наче й не знайшлося у святих отців нагальніших справ – збавляти грішників, допомагати сиротам, розводити паству на бабло і політичну підтримку, рахувати церковні пожертви, купувати все новіші лексуси, давити ними перехожих прихожан.

   Читаю вже в іншій стрічці: "У Тернополі демонтували кам’яну скульптуру язичницького бога Світовида". Та що це за
манія така, думається мені. Там демонтували, тут демонтували. Що за така нова фішка в цього народу – війна з даждьбогами?! Так, наче демонтувати більше нічого.По всій країні стоять сотні пам’ятників Леніну, до них тепер і товариш Сталін активно приєднується. При цьому, на відміну від Даждьбога чи Світовида,ці казкові персонажі жодного стосунку до наших далеких предків не мають. Деякий стосунок, щоправда, мають до наших близьких предків – але про нього краще не згадувати. Крім того, по всій країні стоять на постаментах танки та інша потворна бронетехніка. Однак жоден церковник жодної петиції проти всього цього металобрухту не підпише. А от проти
Даждьбога чи Світовида – будь ласка. Чому? Невже корпорація аж так боїться конкурентів?

   Але за що їх боятися? Вони ж ніколи не були людьми та й зла відповідно жодного не чинили. Хоча б тому, що їх і не було.

   А старий Нечай був, і мені його таки дуже шкода. Більше, ніж усіх стародавніх богів, разом узятих. Хоч я й розумію, що навіть і проти них розгорнута якась масштабна ідеологічна війна. Що далі все це триває, то більше стає схожим на середньовіччя: відшукування грішників, полювання на відьом, навіювання людям усе більших страхів і фантасмагорій. А головне – повсюдне зрощення, як нас і навчали на шкільних уроках історії, "світських феодалів з церковними". Тобто в наших умовах – губернаторів з єпископами, міліцейських начальників з  ігуменами, адміністрації президента зі священним синодом. Усе класично – як книжка пише. І класично, і класово.
   А що Нечай? На відміну від церковників, він нікого не залякував і не обдирав – навпаки, допомагав і підтримував. Хворі приїздили до нього звідусіль. І лікуватись, і поради послухати, і в добро повірити. І якщо
котрась молодиця не вагітніла, то він її власноруч усю промацував – і вона вагітніла. Міцний такий був дід, коренем славний. Добрий чарівник, якого навіть на першу "Червону Руту" далекого 1989 року фестивальні
організатори кликали хмари розганяти. І він їх розганяв. У карпатських людей навіть слово на таких, як він, є відповідне – гонихмарник.

   А те, як його любили і шанували, видно хоча б із того, як швидко та ефективно спрацювала цього разу зазвичай шлангувата і загальмована гуцульська міліція. Увесь Верховинський район прочесали за лічені години– й от він, затриманий. Ще б пак – якийсь чужий нашого святого діда порішив! Справа гуцульської честі – злапати гада.Останній, до речі, якщо вірити ЗМІ – хвора людина. Душевні хвороби у нас, як і колись у середньовіччі, не вважаються такими, що потребують особливої уваги, співчуття та витримки. Найулюбленіша метода – виганяти бісів палицями. Душевнохворих здебільшого й не лікують, їх просто зачиняють у клітках або, як сміття, викидають на вулицю. І, звісно, лишають за ними право не мати жодних прав. Що відбувається в головах покинутих наодинці зі своєю недугою людей, які сигнали вони отримують ізкосмосу, поки всі нормальні члени суспільства борються з даждьбогами, думати взагалі не доводиться.

Дід Нечай в одному зі своїх інтерв’ю казав, що знає, коли прийде його кінець. І він прийшов. Але чи прийде колись кінець усьому цьому середньовіччю?