Популярные приколы

картинки

видео

хочу сюда!
 

Lisenok

33 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 32-35 лет

Республіка чи диктатура...

Світлина від Valentyn Melia.

Форма державного правління визначається тим, звідки вибудовуються керівні органи – «знизу» (від громадян) чи «згори» (від правлячої верхівки).
Якщо органи управління формуються знизу – це республіка («суспільна справа»), незалежно від того, кого обирають громадяни – президента, парламент чи обох одразу. Влада громадян називається демократією («влада демосу»). Вона тримається на вільних виборах. Республіка – це самоврядування народу, його життя власним розумом.

Якщо органи влади формуються згори і не залежать (або мало залежать) від вибору суспільства – це диктатура. Вона може бути відверта або прихована, одноособова чи колективна: монархія, олігархія, теократія, державна бюрократія, тощо. Важливо, що диктатура де-факто не залежить від вільного волевиявлення громадян. Диктатура – це зовнішнє керування народом.
У відвертій формі диктатура ігнорує норми законодавства і спирається на силові структури, які здійснюють пряме насильство, репресії та терор.

У прихованій формі диктатура активно застосовує засоби маніпуляції громадською думкою і за допомогою псевдовиборів отримує потрібні їй результати. Нерідко в умовах прихованої диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, проте їхній реальний вплив на політику зводиться до мінімуму.

Хто є сувереном?
Питання чіткого визначення форми правління зводиться до того, хто є носієм суверенітету. Всі інші характеристики – похідні й доповнюючі.
Політологічний термін «суверенітет» позначає абсолютну, непідконтрольну ніякій зовнішній силі владу на певній території. Забезпечення суверенітету породжує державу, а держава, її структури і міць є необхідною умовою збереження суверенітету.
Суверенітет є засадничою ознакою держави: нема суверенітету – нема й держави. З цього випливає важливий наслідок – сама ідея суверенітету виключає можливість впливу наднаціональних законів. Адже той, хто може нав’язати закон для даної території, і є її сувереном. Держава визначається як «та, що володіє суверенітетом».

У республіці носіями і джерелом суверенітету є громадяни. Вони об’єднуються у різнорівневі громади, формують потрібні їм органи влади та інші державні інституції, визначають їх фінансування та розвиток. Якщо державні інституції стають непотрібними, то громадяни їх реформують або скасовують. Для цього громадянам та їхнім об’єднанням треба періодично досягати згоди, тому засадничою властивістю республіки є постійне прагнення до консенсусу (однозгідності). Той, хто не бажає жити в межах допустимого громадянського консенсусу, має покинути територію республіки.
У диктатурі носієм суверенітету є монарх, правляча верхівка, олігархія, теократія. Причиною виникнення диктатур зазвичай є або зовнішнє завоювання, або прихована узурпація влади.
У найбільш яскравій формі сувереном є монарх, який надає своїм васалам та підданим землю, а вони йому служать і платять данину.
Одноособовий або колективний диктатор завжди тисне на підданих, а вони чинять опір і прагнуть розширити свої права. Тому диктатура – це завжди конфлікт між державою і суспільством.
При цьому диктатор не зацікавлений у тому, щоб піддані об’єднувалися: що аморфніше населення, то сильніша влада диктатора. Серед іншого, в інтересах диктатора розмивання етнічної та расової однорідності суспільства, поділення за мовним принципом, адже тоді суспільству важче об’єднатися проти диктатури.
За диктаторського режиму влада зацікавлена у суспільних конфліктах, а тому заохочує їх і провокує. Відтак характерною рисою прямої чи прихованої диктатури є суспільні негаразди різної інтенсивності.

Політична «рівність».
Для республіканської форми правління абсолютно природним є такий стан, за якого демос (організоване громадянство) виконує обов’язок захищати і підтримувати свою державу. Рівними правами володіють ті, які виконують рівні обов’язки. При цьому, як казали в давні часи, «голоси не рахуються, а зважуються», тобто хто приносить більше корисні, той має більшу політичну вагу.
Для диктатури властива абсолютна політична «рівність», не обумовлена жодними обов’язками. А все тому, що політична нерівність громадян – це структурування суспільства, а диктатура зацікавлена у підтриманні суспільства в максимально неструктурованому, аморфному стані. Політична «рівність» виборців є інструментом диктатури для заглушування паростків вертикального структурування суспільства та його самоорганізації.
Охлократія («влада натовпу») – це насправді влада над натовпом, здійснювана диктатурою де усі піддані рівні у своєму безправ’ї перед диктатором -сувереном. Ідея політичної рівності виборців, незалежно від їх внеску в розвиток держави, рівнозначна ідеї рівності цін на всі товари. Аналогічна «політична рівність» виборців можлива тільки тоді, коли вони моло на що впливають.

Парламентські і президентські республіки.
У республіках (демократіях) двома основними формами правління є парламентська і президентська.
У парламентських республіках громадяни обирають парламент, який формує виконавчу владу на чолі з прем’єром чи канцлером, а також обирає президента, який зазвичай виконує допоміжні функції.
У президентських республіках домінуючу роль відіграє президент, який обирається громадянами незалежно від парламенту і самостійно (або з мінімальною участю парламенту) формує виконавчу владу – уряд.
Вибори можуть бути прямими, як нині в Україні, або ступеневими, як в США при виборах президента – за допомогою Колегії виборців (до 1913 р. Сенат також обирався у двоступеневий спосіб).

1. У залежності від формування влади «знизу» чи «згори», є дві основні форми державного правління – республіка («справа суспільна») і диктатура (одноособова чи колективна, відверта чи прихована).
2. Республіка може бути парламентською або президентською.
3. Вибори можуть бути прямими або ступеневими.

Яка форма правління в Україні.
Згідно з описаною вище класифікацією, в Україні діє прихована колективна диктатура (олігархія багатіїв), що опирається на потужний репресивний апарат (внутрішні війська потужніші і значно краще озброєні, ніж збройні сили). У країні є імітація демократичних виборів політично «рівного» електорату, маніпуляції суспільною думкою, тримання суспільства в аморфному стані, блокування його самоорганізації, провокування суспільних конфліктів, а з 2014 року з"явилася ще й підтримка війни низької інтенсивності, яка закомуфльована під назвою «АТО». Через це політологи відверто заявляють, що нинішня правляча верхівка зацікавлена в гарячій фазі війни з Росією. не модернізуючи свою армію. А чому -- не важко здогадатися. Така війна -- підтримка антинародної диктаторської  системи.


1

Комментарии

121.01.16, 23:58

" В Україні діє прихована колективна диктатура" -- кланово -олігархічна.

    Гость: Пчелка11

    222.01.16, 05:12

    Ситуація в українській економіці під керівництвом нинішнього або будь-якого іншого уряду, створеного за тією ж схемою "договорняків" між "злодіями в законі" (маються на увазі не кримінальні авторитети, а представники політикуму, що легалізували своє злодійство через різні закони і постанови уряду), і далі буде погіршуватися - аж до Великого Вибуху.

      322.01.16, 16:53Ответ на 2 от Гость: Пчелка11

      Ситуація в українській економіці під керівництвом нинішнього або будь-якого іншого уряду, створеного за тією ж схемою "договорняків" між "злодіями в законі" (маються на увазі не кримінальні авторитети, а представники політикуму, що легалізували своє злодійство через різні закони і постанови уряду), і далі буде погіршуватися - аж до Великого Вибуху. Все вірно, з Великого вибуху зародився всесвіт, такий варіант може бути і в Україні.