Севастопольська влада знищує єдиний у місті український н.з.

Оптимізація середніх навчальних закладів, яку проводить Міністерство науки і освіти, тихо котиться і Севастополем. Є у Севастополі єдиний середній повноцінний навчальний заклад, де викладання всіх предметів ведеться українською мовою – це школа-інтернат № 7. Він, між іншим, є єдиним українським інтернатом на Кримському півострові. Зараз його тихо, без суспільного розголосу, розпочали «оптимізувати» так, щоб з 2012 року школа-інтернат взагалі перестала існувати.

Створена школа-інтернат № 7 була на вимогу штабу Військово-морських сил України, міського товариства «Просвіта» і української громади у 1997 році для дітей-сиріт і військовослужбовців на базі вивільнених приміщень дитячого садочка № 69. Інших приміщень тоді місто для української школи не знайшло. На сьогодні в школі українською мовою навчається більше 80 дітей. Але, згідно з програмою оптимізації, виданою управлінням освіти і науки Севастопольської держадміністрації, вже через рік ці діти будуть позбавлені можливості в подальшому отримувати знання рідною українською мовою.

Оптимізація твориться по-єзуїтськи. У жовтні місяці минулого року усним(!) розпорядженням начальника управління освіти та науки СМДА С. Круглова було закрито перший клас гімназії з причин малої кількості учнів у класі – першокласників-українців набралося 14 дітей. Малечу не просто позбавили можливості навчатися рідною мовою - їх викинули на вулицю посеред навчального року. Батьки змушені були терміново шукати своїм дітям школу і посилати посеред навчального року вже до російськомовних шкіл, бо інших у тому районі міста немає. Тепер ці діти, отримавши першу у своєму житті психологічну травму, будуть освоювати азбуку «слов’янського братерства» в традиціях «города русской слави».

За словами директора цього навчального закладу Галини Григорівни Колесник, їй вже надійшло розпорядження з управління освіти прискорити «оптимізацію». Вимагають перевести з 2012 навчального року дітей до російськомовної школи – інтернату № 4 і, таким чином, поповнити учнями їх класи. Навчання там обіцяють проводити, але ще не проводиться, двома потоками – російською і українською мовами. Але діти, стверджує Галина Григорівна, туди не підуть, бо з місця проживання до школи їм прийдеться добиратися двома транспортними маршрутами. І накладно, і важко, і довго дітям треба буде добиратися до навчання. Скоріш за все, діти розійдуться по сусідніх російськомовних школах. На місці існуючої школи-інтернату планують створити навчально-виробничий комплекс з дошкільною підготовкою і початковою освітою, але вже на базі російської мови виховання і навчання.

Таким чином, єдиний у Севастополі український навчальний заклад припиняє своє існування. У вину школі-інтернату ставиться факти відсутності в навчальному закладі спортзалу, виробничих майстерень та й багато чого, потрібного сучасній школі. У зв’язку з цим, за словами директора, вже давно навколо навчального закладу, замість державної допомоги у створенні сучасної перспективної української школи, точаться розмови про її закриття - звідси і зменшення притоку учнів. Батьки, бажаючи надати своїм дітям ґрунтовну освіту, вимушені, замість української, посилати дітей в російськомовні школи, яким влада приділяє набагато більше уваги.

З приводу такої популярної в коридорах місцевої влади ідеї двомовних (з українською і російською мовами викладання) шкіл, то треба визнати, що існуючі у Севастополі три такі школи в жодному разі не виховують справжніх громадян-патріотів України. У більшості діти там стають такими собі денаціоналізованими малоросами, які ніби й знають мову, але не вважають її корисною для себе. Ані учні, ані педагоги таких шкіл, окрім уроків, українською мовою не користуються. Варто лише відвідати шкільні заходи цих навчальних закладах: там скрізь домінує російська мова.

В ситуацію, що склалася з «оптимізацією» школи-інтернату, ще у грудні місяці втрутилася Севастопольська «Просвіта», яка патронує школу-інтернат. Загалом не заперечуючи проти «оптимізації» як такої, просвітяни виставили вимогу взамін «оптимізованої» школи-гімназії № 7 українізувати школу-інтернат № 4, щоб у місті залишився український навчальний заклад. Але пропозиція просвітян в управлінні освіти була відхилена, а здійснювана ними «оптимізація» освіти по-севастопольськи набирає антиукраїнського відтінку.

Заступник начальника управління освіти Віктор Корнієць, якого у «Просвіті» вважають ініціатором розпуску першого класу в українській школі-гімназії, від коментарів ухилився.

Як відомо, міністр освіти і науки Дмитро Табачник з трибуни Верховної Ради не раз заявляв, що українські школи, якщо у них навчається 40 дітей, закриватися не будуть, і що МОН України під його керівництвом піклуватиметься про функціонування і розвиток шкіл з українською мовою навчання. Однак севастопольські працівники від освіти і без словника зрозуміли езопову мову свого патрона – рішенням про закриття єдиної української школи і скасування української освіти в місті-герої відзначили двадцяту річницю ратифікації Україною Конвенції захисту прав дитини. Севастопольським дітям залишають право навчатися в українській школі, однак, у них відбирають саму можливість такого навчання. В педагогічному колективі школи-гімназії стверджують, що «оптимізацію» їхнього навчального закладу контролює голова міської державної адміністрації Валерій Саратов особисто.

Це не перший у Севастополі наступ влади на все українське. Торік було зупинене будівництво українського колегіуму, перший камінь в який заклав ще екс-президент Леонід Кучма. У державній адміністрації вже не один раз пропонувалося перепрофілювати його на англійську, чи ще якусь іншу мову, аби не українську. Судячи з усього, керівництво міської організації Партії регіонів, користуючись владою, всерйоз перейнялось викоріненням у системі освіти всього українського. Розпочали з найбільш беззахисних – з дітей початкових класів. По всьому видно, що здійснюються «дружні поради» московської делегації, яка ще торік заявляла у Севастополі, що Росія тут залишається назавжди, і українське не повинно заважати розвиткові «русской слави» міста-героя. Ось воно і маліє з кожним днем.

Вчителі школи-гімназії, навчені гірким досвідом, у більшості мовчать, бояться взагалі втратити роботу. У штабі ВМС України та в управлінні виховної роботи командування ВМС про «оптимізацію» української школи інформацією не володіють. Там давно забули, що вони є шефами школи-гімназії, і що там вчаться діти їхніх військовослужбовців. Представників ВМС ЗС України все частіше можна побачити з квітами в руках не в українській школі-гімназії, а біля пам’ятника «голодній вовчиці» Катерині II, а вона, як відомо, українську мову не вважала за мову взагалі.

На завершення, хотілося би нагадати севастопольській владі і особисто начальнику управління освіти і науки С.Круглову, що німецько-фашистські загарбники, захопивши Севастополь, у 1942 році відкрили у місті справжню українську школу і ввели предмет «Історія рідного краю». Як на цьому тлі виглядає теперішня влада у поштовхуваній нею «оптимізації» української освіти у Севастополі з предметом «севастополєвєдєніє»?
За матеріалами: ukrlife.org