У Слов'янську вшанували пам'ять жертв геноциду 1932-33 року

26 листопада у Слов'янську на Донеччині на площі Революції українці вшанували пам'ять жертв голодоморів і геноциду українців 1932–33 років. Організувала захід міська "Просвіта", у заході також взяли участь Всеукраїнське об'єднання "Свобода", члени товариства політв'язнів та репресованих. Учасники запалили свічки, вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Священик Української Автокефальної Православної Церкви провів молебень за душі жертв голодоморів. Від Слов'янської міської "Свободи" виступив Михайло Нечипоренко: "Голодомор 1932–33 років, як і 1921–22, і 1946–47, було навмисно організовано совєцьким режимом проти українського народу, адже голод поширювався на етнічно українські території. Цю трагедію не визнають лише ті, хто причетний до цього злочину. Моя мати родом з села Богородичне, що неподалік Слов'янська, розповідала, як її односельців розстрілювали за мерзлий буряк чи дрібку пшеничних насінин, знайдених взимку на полі. Як вона збирала з іншими дітьми жолуді, з яких робили "хліб", як раділи весняній траві чи знайденим грибам. Документи у всіх селян забирали, а довкола села їздила кіннота, щоб ніхто не втік у місто. Чому українська нація зазнала ці трагедії? Через байдужість. До рідної землі, народу, до своїх захисників. В той час, як герої України, справжні лицарі проливали свою кров за українську землю і свій рід, – більшість відсиджувались у теплій хаті. А коли людожери розправились з опором українських повстанців, вони добрались і до теплої хати, і до комори, і до господарів. Так і тепер – чимало українців охоче повірили обіцянкам "покращення життя" і віддали владу до рук окупантів, і тепер ми всі відчуваємо, як покращується їхнє життя за рахунок нашого. Українська нація продовжує народжувати лицарів, вони не припиняють боротися за свою землю, за свій рід, за свободу. Нам потрібна підтримка і допомога. Бо тільки згуртовано українська нація зможе вибороти собі світле майбутнє". Свободівець Віталій Киркач-Антоненко в інтерв'ю місцевому телебаченню підкреслив: "Геноцид 1932–33 років – це трагедія і моєї родини, і родин мільйонів загиблих українців. І ті, хто кажуть, що голодоморів не було, нахабно брешуть, прикриваючи брехнею злочини проти української нації".