Скільки всього пережито!

Скільки не здійснених мрій!

Колосом жита вицвіло літо

В бік недолюблених днів...

                 Ганна Чубач

* * *

Идёшь ты мимо дома моего,
Такой холодный и чужой такой,
А я ищу тебя лишь одного
В чужом дому с надеждой и тоской.

Кому попало на своём пути
Меня готов ты выдать каждый миг…
Трепещет имя на устах моих,
Но вслух его боюсь произнести.

Твоя душа – гостиница, мой друг,
Легко войдёт и выйдет человек.
Как в крепости, в душе моей навек
Закрылся ты, в неё ворвавшись вдруг.

Порой тебе завидую до слёз,
Собой недовольства не тая,
Что в жизни встретить довелось
Любовь тебе такую, как моя.

                  Сильва Капутикян

Мне всегда не хватало терпенья и воли...
Мне хотелось чуть больше, как минимум - вдвое...
А ещё не хватало во взгляде загадки...
Нужных слов в лексиконе, а в мыслях порядка...
Не хватало тепла...
Никогда не хватало...
На духи, на часы, на такси до вокзала...
Не хватало капелей, стихов, сновидений...
Пяти стоп, шести чувств, семи пятниц в неделе...
Не хватало мне крыльев...
Я тогда бы летала...
Две руки есть, но их почему-то мне мало.
Нет, двурукою мне недостаточно быть,
чтоб жалеть, раздавать, обнимать и дарить...
Не хватало мужчин ,о которых мечтала...
Те,которые рядом,этого мало..
Не хватало людей, лиц, имён и событий,
песен, вёсен, дождей и внезапных открытий...
...а сегодня проснулась... Привстав на кровати,
испугалась... а вдруг мне когда-нибудь хватит...?

@ Марина  Дементьева

О, гордість, жорстока й велична_

Жіноча окраса одвічна,

Ти скільки вогню погасила,

На стукіт дверей не відкрила?!

У спалаху гасне бажання,

В тенетах тугих поривання,

Б'ють в груди холодні прибої

У пору весни золотої.

Буває. урветься терпіння,

Та враз заговорить сумління...

Сама дивоцвітами сяєш,

А скільки чуттів спопеляєш?

В жорстокості горда й велична -

Панує цнотливість одвічна.

                                  Лідія Шевело

Я люблю такие игры, где надменны все и злы,

Чтобы пел надменный голос: "Гибель здесь, а там тюрьма!"

Я несусь, - за мною пасти, Я смеюсь, - в руках аркан...

Чтобы все враги - герои! Чтоб войной кончался пир!

М.Цветаева

    ( 26.06.  - день міста)

Ми живемо в Ізяславі,

на Горині голубій.

Ми віками його славим

у труді і боротьбі.

тут історію сувору

ми для внуків бережем.

Пам'ятаєм наше вчора

 і в майбутній день ідем.
І сьогодні наше місто

вічно юне, молоде,

всіх вітає урочисто,

бо до нього свято йде.
Приїжджайте, любі друзі,

Надгориння кличе вас.

І зустріне по заслузі,

і пригостить в добрий час.

Гарне місто, добрі люди,

файна пісня, щирий сміх.

Наш Ізяслав радий буде

Привітати вас усіх.

                 Василь Кравчук

Недобрий жарт зіграла з нами доля.

Стояли дні у черзі ні за чим.

А це прийшло - як спалах, як сваволя,

без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,

цієї казки несходимий ліс...

І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.

Летить душа над прірвою навскіс.

                                Ліна Костенко

А я й не плачу за коханням вмерлим,

Бо що ті сльози на моїх очах?

Хіба що нагадають роси-перли,

Що ми збирали їх в досвітній час.

Бо смуток мій - нешлюбная дитина,

Народжена задовго до весілля

Любові й щему в серці.

                                    Мій єдиний,

То вже тепер навіщо голосіння?

Коли до ніг схилялись трави, квіти

Й спліталися в коханні наші наші руки,

то ще тоді соснове верховіття

Для нас пророчило гірку розлуку.

Прийдешня мить минулого не стерла,

В нім дорога мені хвилина кожна.

Та я не плачу за коханням вмерлим -

Такую тугу виплакать не можна.

                                               Н. пукас