Про Ждимир.

 От приступив до написання тексту, але все ще вагаюсь чи варто забігати вперед паротяга. Хоча в принципі у даній ситуації я сам собі і локомотив і причіп..Лиш скручу дульку, аби не сполохати Фортуну, та й про все по черзі розповім.

Початок цій історії, яка ще має добігти свого логічного завершення, був покладений ще у 1992 році, коли я, безробітний нещодавній репатріант присвячував вихідні дні вивченню околиць Івано-Франківська. В неділю зранечка я сідав на свого восьмишвидкісного "Туриста" та методично об"їжджав ближні та й не дуже околиці міста. У такий спосіб я відкрив для себе Чорний ліс, знищену Посіч, Вовчинецькі гори з Козаковою долиною..... Під час одної із таких поїздок я й потрапив у ліси-луги на околиці Узина. Горбиста місцевість, поросла листяними лісами та порізана численними потічками, чудові лісові та низинні луги, закинуті старі стави справили на мене незабутнє враження і час від часу я став там бувати наодинці чи й з родиною. Зараз уже трохи кумедно пригадувати, як я прив"язував до рами велосипеда оберемок бамбукових вудок, саджав на раму дружину, на багажник Вовку, чіпляв на плечі "Єрмак" і от так спорядженими ми вирушали на декілька днів на відпчинок. Стави дарували нам карасів на юшку, ліс - малину та гриби, а уся природа загалом - усмітнення та вишуканий відпочинок.   Це приказка.

Трохи пізніше я почав відкривати для себе Карпати і, зачарований горами, призабув про Узин та його околиці. Та час від часу, їдучи на Дністер я поглядав на горбик, який чудово було видно з дороги і до якого усе бракувало часу дістатися.  

Аж от позаминулого літа я таки туди завернув і потрапив у невеличку філію раю, якщо так вільно висловитись. Такого різноманіття рослин, зібраних в одному місці до цього часу я не зустрічав ніколи. Крім того я відразу зрозумів і те, що моє знання рослинного світу є близьким до нікчемного... Звісно що було й фотографування "райських" об"єктів з наступним багатогодинним просиджуванням із спробами ідентифікувати "небожителів". Коли минулого року, починаючи з ранньої весни, я почав досить регулярно туди навідуватись, то появилося відчуття, що просто так це уже не закінчиться. З кожним моїм візитом туди у мені зміцнювалась думка про те, що ця місцина заслуговує на статус заповідника.

Початки були майже кумедними, точки прикладення недоречними, але світ не без добрих людей і в кінці минулого літа я вивіз на Ждимирський пагорб групу науковців з Прикарпатського університету. Жодних гіпервідкриттів не відбулося, але були маленькі сенсації. Так з"ясувалося, що ломиніс цільнолистковий у наших краях до цього часу не виявлявся.  

Поряд з цим було виявлено потужну і всього лиш другу в нашій області популяцію головатеня високого.

Всього лиш за декілька годин обстеження науковці виявили цілий ряд червонокнижних рослин, комах. Був зібраний матеріал для досліджень, а мені обіцяно науковий звіт. Я тихенько торжествував, хоч і розумів, що насправді нічого й не сталось. 

Аж от учора, прикрашений чотирма підписами, штампом та круглою печаткою університету, науковий звіт потрапив до моїх рук.  В принципі досить скучний документ на п"ять сторінок друкованого тексту, де рябить латиниця, для мене є перепусткою до нового етапу пригод. Тому коротка цитата: " Зважаючи на високу природоохорону цінність та унікальність урочищ "Глинне" й "Залісне" (топонімами прошу не перейматись), на частині їх територій зі збереженою природною рослинністю необхідно:  - встановити заповідний режим;                                                                                          - здійснити заходи щодо запобігання заростанню лучно-степових ділянок чагарниковою та деревною рослинністю, зокрема запровадити регульований режим сінокосіння й випасання худоби;                                                                                                              - постійно проводити моніторинг стану популяцій раритетних видів рослин, тварин та фітоугруповань, внесених до Зеленої книги України.                                                              Для реалізації цих завдань найбільш доцільною категорією заповідання для урочищ буде оголошення їх ландшафтними заказниками загальнодержавного значення".

Ось так. Звісно, я не сидів склавши ручки в очікуванні звіту. Я ввійшов у контакт із двома громадськими організаціями та заручився їх підтримкою. Також було проведено попередні консультації з державною екологічною службою, де також досягнуто взаєморозуміння. 

Попереду ще багато роботи. Організаційної та наукової.  Слід належним чином оформити подання, провести громадські слухання у місцевій громаді та ін., але настрій хороший, робочий. Чомусь впевнений, що створити заповідник вдасться. 

Поки що все...

Дівчатам: