Рікою рун в долонях долятрима його:цей дивний привід -бути в русі.Чом стогне велетй камінь гасне?..Бо рух.Й мале - у русі твердне.Вода з небес -й та носить твердістьвідразі проти..Любов і сльози.Мужність, співчуття, терпіння -у колах долі шлях підносятьдо врат Його[Приєднана картинка]Варто сказати, що це дуже довільна авторська інтерпретація вірша Урсули Ле Гуїн з її блогуhttp://www.ursulakleguin.com/Blog2016.html#Newз дослівним перекладом майже на відмінно справляються Google з...

Читати далі...

Океан состоящий из капель, велик.Из пылинок слагается материк.Твой приход и уход - не имеют значенья.Просто муха в окно залетела на миг.Омар ХайямОкеан – сонм рухливих поєднаних сил – в материк, в пил земний Він на мить зупинив. в тілеса Твої сенс звідусіль розплескав… Він в Тобі, відколи свій задум з дій снив.LeoLine14.06.2016

Аж не віриться, що минулу стільки літ від написання.. Але актуально й досі..[Приєднана картинка]укотре Рік зненацька змінить рік…бажаю їх стрічати і Стрічати!Переступати у неЗвідане поріг,і мить проЗріння, ту єдину, не проспати!..Розворушімо в собі все людське,а не'Людське – по крихті забуваймо,проБачим Кожного, Хто запоДіяв sле,шануймо Рід наш і не'СвоГо не зайМаймо!..в Душі плекайте – дивні поЧуття,у мріях Чистих – не’Бо підійМайте!усі ж бо спрагнем Вічного Життя,лише йоГо Все-Мірно&nbsp...

Читати далі...

В люстерку кави кара втома коханим містом постає: майдани, вулиця знайома – усе незрівняно твоє. Дзвін неба, мов блаватна чашка, як пара з кави, пух хмарин. На підвіконні сіра пташка клює драже ребристих шин. І тільки серце, серце, серце ні-ні – і раптом защемить, як в ямці колесо заб’ється, гальмом таксі заскавучить. Двадцятий вік понад землею сталевим змієм проліта, і мчать в ядучих газах з нею літа надломлені й міста. 1982 рік, ©&nbsp...

Читати далі...

Знаєш коли відкриваєш НІ, НЕ маловідоме НЕ, НЕ знайоме не говірке в коливаннях своїх малопомітНЕ знаєш коли відриваєш від НЬОГО себе НІ, НЕ назовсім вмираєш вбираєш і добре і зле пригортаєшНІ, НЕ.. 28.10.2015, 01.10

Июньская полночная гроза – свершенье тяжких и слепых желаний… Взглянув природе, как судьбе, в глаза, сквозь мрак и гул невнятных предсказаний, Ты в тайну бытия душой войдёшь,и сердце вздрогнет и замрёт у края,где времени бесстрастный ножмгновенье за мгновеньем отсекает...И Ты, быть может, поблагодаришь, что в этот мир душа Твоя явилась, что канешь вновь в невиданную тишь – в Тобою не оправданную милость.

Тихой горечью расцветёт полынь, опусти кольцо Ты в речную синь, если жизнь твоя лишь печаль-беда, ох, и пасмурной станет синь вода… Поздней осенью облетит полынь, опусти кольцо Ты в речную стынь, коль счастливая ждёт тебя судьба, в глубине речной расцветёт звезда...

Читати далі...

Как молекула об молекулу трётся если вижу я, что тогда? Бог нас создал, к нему и вернётся неземная наша Душа. Ну а тело? Оно из плоти, из молекул Земли и воды. Вы его с собой не возьмете, путешествуя к центру Звезды. На земле тела оставляя, мы Земле отдаем долги. В Небе истина есть простая: всё вернет на своя круги. Весна, 2000

В крови у нас звон стремян и грозных сражений блики. Мы – дети славян, мы их продолженье и лики! Памятник Перуновой памяти, Бога огня! Встать ему в снежной замети, в касании ночи и дня! Мы многое растеряли в тысячелетье путей, теперь не цыганские шали и не степные дали наших манят детей. Но взгляните, взгляните детям в глаза своим, именно в них найдёте отблеск суровых зим… Основы любого здания, тёмные подземелья, – без их тишины не бывает праздников новоселья. И если звено...

Читати далі...

Люблю, целую, обнимаю... да только далеко Ты, знаю... и дело вовсе не в км - причины кроютСя во мне... в моих сомненьях - глупых снах, в моих не сдержанных словах... не знаю, что и происходит держусь, стремлюсь я... но уходит с минутой каждою - куда моя душа, судьба моя.. я, как и Ты, так мало знаю... Люблю, целую, обнимаю...30 грудня, Старе МісцеА-Н :)