Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Начала: та ціль і я – в одному колі

  • 29.12.16, 18:41
Рікою рун в долонях доля
трима його:
цей дивний привід -
бути в русі.

Чом стогне велет
й камінь гасне?..
Бо рух.
Й мале - у русі твердне.
Вода з небес -
й та носить твердість
відразі проти..

Любов і сльози.
Мужність, співчуття, терпіння -
у колах долі шлях підносять
до врат Його



Варто сказати, що це дуже довільна авторська інтерпретація вірша Урсули Ле Гуїн з її блогу


з дослівним перекладом майже на відмінно справляються Google з Яндексом



Океан – сонм рухливих поєднаних сил...

  • 29.06.16, 10:27
Океан состоящий из капель, велик.
Из пылинок слагается материк.
Твой приход и уход - не имеют значенья.
Просто муха в окно залетела на миг.

Омар Хайям

Океан – сонм рухливих поєднаних сил – 
в материк, в пил земний Він на мить зупинив. 
в тілеса Твої сенс звідусіль розплескав… 
Він в Тобі, відколи свій задум з дій снив.

LeoLine

14.06.2016

укотре Рік зненацька змінить рік :)

  • 31.12.15, 11:06
Аж не віриться, що минулу стільки літ від написання.. Але актуально й досі..



укотре Рік зненацька змінить рік…
бажаю їх стрічати і Стрічати!
Переступати у неЗвідане поріг,
і мить проЗріння, ту єдину, не проспати!..

Розворушімо в собі все людське,
а не'Людське – по крихті забуваймо,
проБачим Кожного, Хто запоДіяв sле,
шануймо Рід наш і не'СвоГо не зайМаймо!..

в Душі плекайте – дивні поЧуття,
у мріях Чистих – не’Бо підійМайте!
усі ж бо спрагнем Вічного Життя,
лише йоГо Все-Мірно Пі'Знавайте!
-------------------------------------------------------
Рік Стрічати - Переступати Звідане..
Зріння!!..
Розворушімо людське:
Бачимо Кожного Хто Діяв,
Рід Небесний Зверху Народжуємо,
Душі - Чуття,
Чистих Божественних Відроджень,
Вічного Життя,
Бог - ВСЕ --- Мірою власною Пізнай...

В люстерку кави..

В люстерку кави кара втома

коханим містом постає:

майдани, вулиця знайома –

усе незрівняно твоє.

Дзвін неба, мов блаватна чашка,

як пара з кави, пух хмарин.

На підвіконні сіра пташка

клює драже ребристих шин.

І тільки серце, серце, серце

ні-ні – і раптом защемить,

як в ямці колесо заб’ється,

гальмом таксі заскавучить.

Двадцятий вік понад землею

сталевим змієм проліта,

і мчать в ядучих газах з нею

літа надломлені й міста.


1982 рік, © А. Браєску

НІ, НЕ..

  • 28.10.15, 01:09
Знаєш
коли відкриваєш
НІ, НЕ
маловідоме
НЕ, НЕ
знайоме
не говірке
в коливаннях
своїх малопомітНЕ
знаєш
коли відриваєш
від НЬОГО
себе
НІ, НЕ назовсім
вмираєш
вбираєш
і добре і зле
пригортаєш
НІ, НЕ..

28.10.2015, 01.10

Тайна, © Пётр Проскурин

Июньская полночная гроза – 
свершенье тяжких и слепых желаний… 
Взглянув природе, как судьбе, в глаза, 
сквозь мрак и гул невнятных предсказаний, 
Ты в тайну бытия душой войдёшь,
и сердце вздрогнет
и замрёт у края,
где времени бесстрастный нож
мгновенье 
за мгновеньем 
   отсекает...

И Ты, быть может, поблагодаришь, 
что в этот мир душа Твоя явилась, 
что канешь вновь в невиданную тишь – 
в Тобою не оправданную милость.


Кольцо, © Пётр Проскурин

Тихой горечью
       расцветёт полынь,
опусти кольцо
       Ты в речную синь,
если жизнь твоя
       лишь печаль-беда,
ох, и пасмурной
       станет синь вода…
Поздней осенью
       облетит полынь,
опусти кольцо
       Ты в речную стынь,
коль счастливая
       ждёт тебя судьба,
в глубине речной
       расцветёт звезда.
Журавлиный лет,
       предосенний свет,
ох, девичье горе
       словно росный след,
поцелует милый –
       не нужны слова,
вновь шумит нетронуто
       свежая трава…


Душа

Как молекула об молекулу трётся
если вижу я, что тогда?
Бог нас создал, к нему и вернётся
неземная наша Душа.

Ну а тело? Оно из плоти,
из молекул Земли и воды.
Вы его с собой не возьмете,
путешествуя к центру Звезды.

На земле тела оставляя,
мы Земле отдаем долги.
В Небе истина есть простая:
всё вернет на своя круги.


Весна, 2000

У края, © Пётр Проскурин

В крови у нас звон стремян
и грозных сражений блики.
Мы – дети славян,
мы их продолженье и лики!
Памятник Перуновой памяти,
Бога огня!
Встать ему в снежной замети,
в касании ночи и дня!
Мы многое растеряли
в тысячелетье путей,
теперь не цыганские шали
и не степные дали
наших манят детей.
Но взгляните, взгляните
детям в глаза своим,
именно в них найдёте
отблеск суровых зим…
Основы любого здания,
тёмные подземелья, –
без их тишины не бывает
праздников новоселья.
И если звено пропало,
не обращаясь к судьбе,
ищите всему начало
только в самих себе…


Помни, грянет свершенье,
и внук твой, с немой мольбой,
будет искать продолженье,
обрубленное тобой,
и сникнет, не обнаружив
даже намёка на крепь,
и станет в душевной стуже
перебирать всю цепь…


Памятник Перуновой памяти –
Бога огня!
Ему в человеческой замети
встать у границы дня!


Причины кроются во мне...

Люблю, целую, обнимаю... 
да только далеко Ты, знаю... 
и дело вовсе не в км - 
причины кроютСя во мне... 
в моих сомненьях - глупых снах, 
в моих не сдержанных словах... 

не знаю, что и происходит 
держусь, стремлюсь я... но уходит 
с минутой каждою - куда 
моя душа, судьба моя.. 

я, как и Ты, так мало знаю... 
Люблю, целую, обнимаю...


30 грудня, Старе Місце

А-Н :) 

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна