Чомусь не розуміється мені...

Чомусь не розуміється мені 

Такій «гнилій», «майданівській» душі, 

Як можна про тарифи дбати, 

Коли війна постукала до хати. 

Чомусь не розуміється мені... 

Чому так важко віриться мені 

Отій пустій, нав’язаній брехні, 

Що тхне облудою й маразмом 

І віддає вже часто сказом? 

Чому так важко віриться мені? 

Чомусь обридло вже мені 

Вдарятись головою по стіні, 

Коли мені кричать «фашистка»... 

І на душі у мене пустка... 

Чомусь обридло вже мені... 

Чому так плакать хочеться мені, 

Коли горять в пекельному вогні 

Ті, що ненавидять так щиро 

Мене, народ мій і країну? 

Чому так плакать хочеться мені? 

Чому так миру хочеться мені? 

І щоб всі разом, не в ярмі 

Ми відновили нашу дружбу 

І гідно несли честі службу. 

Чому так миру хочеться мені? 

Чому ж так боязко мені? 

Коли країна у вогні... 

Уся в крові... 

А ми самі… 

Чому так боязко мені?