Доля фаворита і наша

Одразу почнемо з визначень: Фаворит або фаворитка — улюблена особа володаря доби абсолютизму, що користувалася значною прихильністю володаря і мала вплив на внутрішньопалацове чи політичне життя. Ця суспільна інституція отримала назву фаворитизм.

Буду говорити про фаворитизм як суспільну інституцію суто в Незалежній Україні. Переважно фаворити постають коло слабких володарів, бо сильні того не потребують. Ні Леонід Кравчук, ні Віктор Янукович, ні Петро Порошенко фаворитів при собі не мали, бо самі дрова державні ломали, а ось Леонід Кучма мав двох потужних фаворитів Володимира Литвина і Віктора Медведчука, Віктор Ющенко мав Віктора Балогу, нині діючій президент зараз обирає третього фаворита, бо як-не-як вже скоро 7 рік пішов його першого 5-річного терміну, в якому до цього був швидкоминучий Андрій Богдан, якого замінив довготривалий, але також не вічний Андрій Єрмак.

Феномен фаворитизму виник історично дуже давно, але нас цікавить те, що близько. Найцікавіше в тому, що за активного стану фаворит має надзвичайну владу, яка може миттєво скінчитися за волею владики. Але ще цікавіше, що працюючи на господаря, фаворит залишається безславним ублюдком, бо всі успіхи і лаври припадають на владу, а всі негаразди навпаки дістаються оточенню, що і довів Міндічгейт. Хоча наш всеясніший обіцяв, що «Я з Єрмаком прийшов і з ним піду!», але вкотре довів, що є хазяїном свого слова і хоче його дає, а захоче і забирає. Тому й вирішив сказати своєму фавориту Єрмаку, що ти йди вже, а я наздожену якось колись. Бери усе погане за Міндіча на себе і вали з ОПУ, дорогий і любий Єрмак. Йди, щоб міг лишитись я – така ось є свиня. Можливо і Богдана поверне, бо той вміє вибори переможні проводити і грошики для того знаходити, а ще на вушко шептати всіляку дурню типу «Вийди звідси, розбійник» тощо.

Скоро вже побачимо нового фаворита як керівника ОПУ, яке зусиллями попередників стало потужніше за Кабінет Міністрів за впливом і масштабом. Дивно, що славетні нишпорки «Схеми» не провели своє дослідження щодо отого ОПУ, тому що мені особисто невідомо про законодавче обгрунтування існування Офісу Президента України як державної установи. Є закон про Адміністрацію, але знавець юридичних махінацій Андрій Богдан то якби то сказати ввічливо: похерив. А іншого законодавства не прийнято навіть при більшості у ВРУ нашої всенародної прислуги зі «Слуг народу» - чому ОПУ є нелегальна організація, яка фінансується державою і то у вимірах мільярдів, не рахуючи відкати і всілякі інші закати, бо то вже інші обрахунки без сплати податків. Повірте, хто зможе дізнатися про структуру ОПУ за Андрія Єрмака, той буде дуже вражений, бо то майже як Ватікан, хіба що без своєї приватної території. Підземелля колишнього Центрального комітету Української комуністичної партії це вам не хухри-мухри, а ще той андеграунд. Але повернемось до наших баранів, тобто – фаворитів.

За спогадами незабутньої прес секретарки Юлії Мендель тему гарних доріг в Україні пану президенту запропонував саме Андрій Єрмак, вона сподобалась і стала провідною метою, яка потім стала провідною для ворогів, тому він, президент, якби в тому не винуватий, а хороший, бо його підставили. Варто нагадати, що тема автобанів, як рушіїв економічного зростання, належить Адольфу Гітлеру і збудовані ним автобани дотепер справно діють в Німеччині. Для мене ж дуже показовим став момент спільного фото всіх глав європейських держав з Андрієм Єрмаком на посилене прохання Володимира Зеленського і я розумію, чому вони погодились. Потім вони показували світлину і пояснювали, що ото є Президент України, а отой чоловік є справжнім керманичем країни, тому їх двоє мусить тут бути. Все це я до того, що президента ми обираємо всі разом, а ось його фаворита ми не обираємо, але він нами керує і це є неправильно. Як і популярна тема зовнішнього керування Україною також є неправильною, а правильною є тема, щоб країною керували громадяни своєї країни, тому мені дуже подобається прокламація з інавгураційної промови нашого діючого президента, яку гарно підтримала і поширила як назву своєї книги пані Мендель «Ми всі – президенти». Так і є, що коли всі ми відчуємо себе справжніми президентами власної країни і будемо нею мудро керувати і будувати, а не базікати безкінечно, як це треба робити – тоді наша країна стане сильною і могутньою. А допоки ми будемо шукати дядю чи тьотю, щоб вони стали нашими президентами і зробили наше життя гарним – доти ми будемо обманута бидлоть, яку водять як козу на свято Меланки. Не хтось, а ми самі маємо закасати рукави і ставати до праці і безпосередньо фізичної, і політичної, і культурної тощо. Нам не потрібні мудрі фаворити в немудрих президентів, або навпаки. Все залежить від нас, бо так має бути і буде! Слава Україні!

Богдан Гордасевич

Свобода і справедливість

Доля фаворита і наша

Останні статті

Коментарі