Я без тебе

Я без тебе як тінь… Опівночі сковзну по обличчі
ледве тьмяних зірок, які вкрали усмішку твою,
загублюсь серед них під акорди самотності звичні
і нап’юсь тишини, що без тебе зірки в небі п’ють.

Я без тебе – свіча, догораюча в попелі віри,
безнадійно сліпа, що хворіє чеканням очей,
і нехай в почуттях біль снується мереживом сірим,
та молитвою мрій береже її ангел ночей.

Я без тебе як сон, що на ранок ніхто не згадає,
обіймаю крильми і цілую повіки бажань,
і мрійливіше сну цього в світі, повірте, немає,
як за нього нема безталанно-сумніших зітхань.

Я без тебе крихка, безпритульна надія – забута,
в переливах думок розіп’ята, а просить одне –
щоб на відстані рук не досягнутим щастям не бути…
Я без тебе… та ні! не буває без тебе мене!