Знов спішимо…

Знов спішимо. Куди? Навіщо? Тишком,
без лишніх запитань, без віри в час…
У суєті в буденно-сіру книжку
записуєм штрихи банальних фраз…

Проблеми вічні. «Треба», «швидше», «мушу»,
мільйони справ, у голові бедлам…
Встигаєм все… Лише заглянуть в душу
чомусь завжди бракує часу нам.

Встигаєм все… Лиш ніколи зазвичай
почути найдорожчі нам уста
і витерти сльозинку із обличчя
тих найрідніших, що для нас – життя.

Ніяк не встигнем в вихорі емоцій
сказати їм таке просте «пробач»,
а потім знов втрачаєм віру й спокій
і все приписуємо смузі із невдач.

Знов спішимо… А, може, все ж нам варто
спинитись – не запізно б лиш було,
бо що життя – маленька долі карта,
і та легкозаймиста як на зло.

Останні статті

Присвята поетам
09.04.2016, 16:16
Важно!!!
02.03.2011, 08:17

Травневі трави
18.03.2022, 20:17
Життя минає
16.02.2019, 19:24
День народження
14.02.2019, 13:35
Новорічне
29.12.2018, 15:26
Боже,збережи нам Україну!
27.11.2018, 16:35

Коментарі

ДМВ73

120.09.10, 08:43

Karpusja

220.09.10, 09:09

Чиста правда

Гість: митриус

320.09.10, 10:06

Вот так всегда. Как найти время? Как заглянуть в душу не убегая от себя в проблемы? По моему, занятость для многих фасад, чтобы не думать о вечном, о сакральном. Зарыться в ненужный хлам проще, чем взглянуть хоть раз в себя и .. что-то сделать. Иногда стыдно, поэтому некогда молодец