Я злобное гнобление пасмурного лета, 
Я контуры распахнутой души.
Надеждой умертвляющий рассветы,
Я тот кто говорил:  -дыши-...
Я аист передумавший нести младенца,
Я потерял его на пол пути.
Я в прошлой жизни выдумал "Освенцим",
А в позапрошлой самозванцем был в чести.
Я ненавидел нескромные улыбки, 
Под маску взглядом я пронзал лицо. 
Секунду каждую срывая по накидке,
Я рвал чеку вцепившись за кольцо...

На очередное рождение Марины Царь-Волковой

 

Звёзды Неба дивным даром

Одарили Слово–Дару!

Божества Руси исконной

К Словодаре благосклонны!

И взывает Водолей –

Русский дух на души Лей!!!

Я йшла до тебе в серці і в віршах…

Між сяйвом місячним Чумацьким шляхом.

Тебе я малювала в своїх снах,

Нестримно линула до тебе синім птахом.

 

Я серцем завжди знала, що ти є,

Хоча в житті своїм не раз зблукала.

В моїй душі цвіло ім’я твоє,

Між терням долі воно пагони пускало.

 

До тебе йшла дорогами життя,

На них і біль, і радість зустрічала.

За кроком крок ступала в майбуття,

І погляд твій серед зірок шукала.

 

Зустрілись наші душі в небесах,

Десь на кордоні поміж простором і часом.

Ми подолали цей важкий тернистий шлях

Для того, щоб назАвжди бути разом.

Коли сонце сідає над лісом,
тихі сутінки й з бісеру роси
заплітаються в дивну завісу
і думки десь мов вітром відносить…
Залишається тільки лиш спокій,
відчуття неймовірної волі
і далекі розмірені кроки –
то ніч-фея ступає поволі…

Коли пахне так солодко медом
і духмяної липи цвітінням,
як то легко злетіти над небом,
ставши всесвіту й мрії сплетінням.
І забути про все. Затремтіти
тим листочком, що у павутинні,
усміхнутися так цьому світу,
як під сили лиш тільки дитині…

Вот так бывает иногда:

любовь ты проверяешь...
Твоя далекая звезда
вдруг тускло замерцает.
Но ведь она горит!
Прекрасно знаешь,
что страсть горячая кипит-
и доверяешь
лишь сердцу,чувствам и словам...
Душевная любовь-магнит,
ее не делишь пополам,
и нежность так тебя манит,
и притяжение дурманит...

Зачем в любви моей признанье?
Ведь этого так мало,
когда пришло очарованье
и в сердце пламя запылало.

Когда тебя я вспоминаю,
когда со мною ты всегда,
когда в тебе души не чаю,
когда горишь ты ,как звезда.

И в сторону отбросив опасения,
забыв унынье и печаль,
приди ко мне,мое ты вожделение,
сними стеснения вуаль.

Твоя любов, неначе оберіг,

Живе в душі і серце зігріває.

Він у дитинстві мої сни беріг,

Й сьогодні у житті зорею сяє.

 

Твоя любов сильніша над усе,

Всі негаразди, сум і біль здолає.

Мир і гармонію у серце принесе,

Твоя молитва мою віру укріпляє.

 

Твоя любов – безцінний діамант,

Її ніщо у світі не замінить.

Це щастя ключ і успіху гарант,

У час негоди від кайдан тривоги звільнить.

 

Твоя любов – то найдорожчий скарб,

Мов неба синь, глибока і безмежна,

У моїй долі, мов живий ліхтар,

Вона від відстані і часу незалежна.

 

Твоя любов – то Богородиці рука,

Моя свята, невтомна Берегиня.

Я вдячна Богу, що ти є така –

Найкраща, найсвітліша і єдина.

Коли неба краї волошкові
зацвіли з росянистих дзеркал,
коли сипались сни вечорові,
ви мене запросили на бал.

Переливом зірки проводжали
урочистих мелодій політ,
ви за руку мене ніжно взяли
і відкрили небачений світ.

Мов грайливий небесний посланець
вітер хмарки віночком заплів,
ви мене запросили на танець
під оркестр дощу й солов’їв.

Я відмовити вам не посміла
під овацій двіночковий шквал,
ви ж мене тоді ще раз не сміло
запросили на ще один бал…