Цікаві і незвичні звичаї українського подружжя...

Ви чули про щорічні ярмарки на дівчат; про ідентифікацію жінки “не людиною”, можливість дружини отримати право голосу на громадських зборах, забравши його у свого ж чоловіка …? Минуле повсякдення українців рясніє всякими диковинками й цікавинками. Про деякі з тих, що побутували у подружньому житті українців, читайте тут.

Наприкінці ХVІ ст. серед українців побутувала так звана “змова малолітніх”. Згідно з ним, батьки неповнолітніх дітей домовлялися про їхнє майбутнє одруження. Угода передбачала й розмір посагу/віна, а порушення її супроводжувалося значною матеріальною компенсацією.

Ще у ХVІІІ ст. чоловіків вважали відповідальними за поведінку своїх дружин, тому за порушення останніх карали саме їх (чоловіків).

 

3. Ярмарки для нежонатих

На бойківсько-гуцульському пограниччі та серед українців Закарпаття вкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. спостерігався звичай проведення щорічних весняних ярмарків на дівчат. Суть його полягала у тому, що дівчата, разом з матерями, і хлопці шлюбного віку сходились на ярмарок. Перші причепурювалися якнайкраще і ставали рядами, а парубки ходили, зупинялись біля тієї, що сподобалась та заводили розмову, виходячи з гурту. Частіше всього такі розмови завершувались вінчанням. При цьому парубки дуже часто були немісцеві.

У бойків і гуцулів жінку не вважали рівноцінною чоловікові: вона повинна була йти чи їхати на возі позаду нього; йти пішки, коли чоловік їхав збоку на коні; тягар частіше всього несла жінка. Й досі де-не-де на Бойківщині можна зустріти наступну ідентифікацію: коли питають про стать дітей, то кажуть: “дівка чи дитина”; коли говорять про дорослих, то – “жінка чи людина”.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. дівчата Полтавщини та Чернігівщини мали юридичне право самі обирати чоловіка, без тиску батьків: вони могли звертатись до суду за дозволом на укладення шлюбу.

Не зважаючи на становище жінки у сім’ї, вона завжди мала частину майна, яке належало виключно їй. Це була материзна – її весільний посаг, що міг включати не тільки “скриню” (одяг, рушники, хустки тощо), а й худобу та ґрунт.

Частіше всього українська жінка переходила жити в дім до чоловіка.

Через постійне народження дітей, важку фізичну працю, уже в 30-35 років жінки виглядали старими, буквально “чорніли”.

Суспільство ХІХ – поч. ХХ ст. не засуджувало “повсякденне “обґрунтоване” насильство чоловіка над жінкою”.

Бували випадки, коли громада передавала право участі у сільських зборах дружині, виявляючи таким чином зневагу до чоловіка-пияка чи марнотратника.

Позашлюбні стосунки чоловіка не були чимось надзвичайним. Натомість позашлюбні стосунки жінки одразу ж засуджувались. Проте й вони зустрічались, зокрема, на Наддніпрянщині наприкінці 1920-х рр. такі стосунки мали 7,8% селянок.

Джерело