Квітка та вітер

Одного дня Вітер та Квітка полюбили одне одного. Влітку, під час сильної спеки Вітерець ніжно обдував Квітку своїм диханням, і їй ставало прохолодно та добре, навіть під літнім палким сонцем. Квітка ж, дарувала Вітру свій неповторний аромат, який він міг забирати з собою і ще довго насолоджуватись ним.

Так у коханні та злагоді прожили Вітер із Квітка всю весну та все літо. Оточуючі дивувались, та іноді навіть тихесенько заздрили їхньому щастю.

Але, одного дня, Вітру здалось цього замало. Йому захотілось такої любові якої ще ніхто не мав. Він подумав "Якщо я віддам Квітці всю свою пристрасть, всю свою любов, на яку я тільки здатен, то і вона подарує мені ще більше кохання натомість!"

І Вітер дунув на Квітку з усієї сили. Але Квітка не витримала такого пориву Вітру і зламалась під його тиском.

Вітер намагався оживити Квітку. Він ніжно огортав її своїм диханням кохання. Але все було марно.

Тоді вітер збожеволів і закричав

- Я подарував тобі всю свою любов, на яку тільки був здатен! Такого кохання ще ніхто не знав. А ти не відповіла мені взаємністю! Ти мене не любиш і ніколи не любила!

Вітер кружив і завивав навколо квітки, що мирно лежала на землі. На поляні піднявся справжній ураган. Але квітка вже не могла нічого відповісти.

Ніжність та терпіння допомагають коханню жити довше. Краще тисячу разів стриматись, аніж один раз зламати.

"Сказати "Я тебе люблю" займе декілька секунд, показати як - все життя."