А світлі останніх подій в житті, розумію які речі дійсно важливі...

Скопійовано з фб
Зараз буде історія. Про що вона, кожному вирішувати самостійно. Не секрет, що я вільна жінка і зі мною знайомляться чоловіки. От вчора, до прикладу, мені написував дядько, який виявився моїм сусідом по масиву. Оскільки кав'ярня просто в 2-х хвилинах від мого під'їзду, я погодилася випити з ним кави.
Я прийшла, він стоїть чекає на вході, очевидно сподіваючись, що, може, я таки порядна і запропоную просто пройтися, а не потягну його в середину витрачати гроші на каву. Але гуляти по нічному скверу з незнайомою людиною - ідея так собі, тому, звичайно, кав'ярня.
Сидимо, я прийшла не урочисто, але нормально прибрана, з помірним макіяжем, бо це для мене повага до іншої людини, навпроти мене дядько, який наче за хлібом вийшов, ну це таке - могли не синхронізуватися. Буває.
Я замовляю какао, розуміючи, що сама його оплачу, але ж дядько цього не знає, нервово перепитує, чи я дійсно збираюся щось замовляти. Я підтверджую, питаю, чи він щось буде, а він, звичайно, "уже паєл і папіл дома")) Зрозуміло, що про звичайного жмота я б не писала, тому далі - основне.
Дядько підкреслено говорить російською. Ну то ще Бог з ним, буває, що не всі переналаштувалися. Але ж не так все просто. Він починає чіплятися до мене з питаннями, чи я завжди говорила українською чи потім перейшла. Я уже розумію, куди все завертає, але тримаюся ввічливості, бо нервові клітини важливіші. Кажу, що перейшла і питаю, чи говорити російською його принципова позиція, і тут його прориває. "Я раділся в СССР і вапщє щітаю, шо вєсь етот патріатізм наіграний" і понесло його, понесло, хвилин на 5. Не могла заспокоїти, хоча і намагалася. Питала, чи він розуміє, що у мене інша точка зору і зараз просто буде гучна сварка, але дядько не міг вгомонитися. За цей час я знову почула цей шакалячий вий про злодіїв з ТЦК і кончену державу, яка йому нічого не дала і щось вимагає. І що він змушений дедь не вночі пересуватися і т.д. Чимось вдарити це чмо в чоло мені хотілося просто одразу, але я вже замовила какао, тому обрала тактику спокійного удав'ячого удушення.
Коли він трохи заспокоївся, я почула, чи не запізно мені дітей народжувати, бо у мене уже організм, мовляв, не той, дитина може бути хвора. А я собі сиджу і думаю, що головне аби батько у дитини не був довбойоб, а мій організм уже впорається. Але він дуже настирно мені втирав, що я уже - всьо, добиваючись, щоб я прямо сама це підтвердила. Є такий тип чоловіків, яким для чогось треба сперечатися про якусь фігню, добиваючись, щоб ти обов'язково її підтвердила і повторила вголос))) Далі, допиваючи какао, я вислухала, що він повар за першою освітою і УВАГА - психолог за другою. Я не стала розповідати про свої пізнання в психології, пару питань поставила, зрозуміла, що там в голові каша і неадекватність, а далі мовчки слухала про його досвід в сімейній психології, якось це співставляючи з його двома розлученнями. Це все пересипалося з повчаннями мене і ще різними зауваженнями, ну то вже було фоном. Працює ж він по факту автослюсарем, бо дуже "разнастаронній". Нарешті я допила какао, розрахувалася і ввічливо попрощалася.
До чого я це все розповіла? Не через конкретного дядька чи, щоб про себе розповісти, а через явище злісного і принципового ухилянства через цю призму. Справа в тому, що ухилянтська спільнота, яка ховається по хатах і, як правило, нічим нормально не зайнята, це нині - левова частка "женихов", які задовбують жінок переписками, і через власну трусливість, навіть на побачення не завжди готові вибиратися, а прямо пишуть "приїзжай до мене", бо я ж бідний-нешасний, на мене ТЦК полює)) Або фотки голі присилай)). Вони, як правило, підкреслено говорять російською, мають найбільше запитань і претензій до жінок, допитуючись і де ти працюєш, і яка у тебе вага, і з якої ти родини та чи є у тебе житло і т.д. Зазвичай це кончені жмоти, істерички, яким ти все повинна, і вони одразу про це кажуть, ну і, якщо якимось дивом, ти його не забанила до цього моменту, то ти все одно будеш дура, націоналістка і "тарєлочніца")) І всі вони, як під копірку. Думаю, дівчата, справа в тому, що ухилянт - він у всьому і завжди - ухилянт. Ухилянт від родини, ухилянт від роботи, ухилянт від будь-якої відповідальності перед будь-ким.
І, дивлячись на це все, я думаю, що я теж маю серйозні претензії до ТЦК. А саме: чому весь цей непотріб досі не виловлений і не змушений працювати на оборону? Хтось може мені пояснити, чому ці виродки живуть собі спокійно, ще й намагаючись кудись прилаштувати свій кончений генофонд, в той час, коли ми кожен день ховаємо справжніх, гідних чоловіків? Багато з них так і не встигли створити родини і не мали дітей. Або діти справжніх героїв залишилися сиротами, яких потім отаке якесь чмо питатиме, "а бил лі у тібя атец?". Мені просто хочеться, щоб їх рейдами виловлювали і вивозили важко працювати на оборону. Ну і хочеться сказати, що коли чуєш про ТЦК, радной язик і я нічєго ні должен, то стріляй на звук.


Яніна Алєєва з фб

Так сталося, що цей пост Василя видалив фейсбук, потім Вася взяв і заскріншотив його ...і що ви гадаєте? Так, пдри видалили його теж.
Але ніт, бляха, буде по нашому, або взагалі не буде. Я розміщую цей допис на супер- пупєр- мєга популярному сайті, і це вам не хухри -мухри. І це для самоспокоєння , так, теж.

'Нас хочуть переконати в тому, що наша країна нам не належить. Що результат відомий і все вирішили за нас. Що хтось домовиться між собою і все буде як раніше. Українців намагаються зламати, створивши ілюзію того, що ми всі приречені, а боротися немає сенсу. 

Згадайте, що те саме відбувалось рівно три роки тому. Але тоді Україна вистояла всупереч всім прогнозам, розрахункам та вмовлянням капітулювати. Ми дали відсіч, якої від нас не очікували ані вороги, ані союзники. Цю відсіч дали воїни, які зупиняли ворожі колони часто без належної підготовки та сучасної зброї, але які знали чому і за що вони б'ються. Цю відсіч дали тисячі українців, що взяли вперше до рук автомат 24-го лютого 2022 року.

Збереження існування нашої держави це не результат домовленостей іноземних лідерів, а наслідок щоденної титанічної роботи сотень тисяч бійців на фронті. 

В оточеному росіянами Маріуполі нам було абсолютно байдуже, що хтось вважає Україну приреченою на поразку та чекає на те, ми відмовимося від наших територій та нашої незалежності. Кожен із нас цілеспрямовано та самовіддано робив свою роботу, незважаючи на скепсис аналітиків та зневіру, яку намагалися посіяти серед українців. Під час важких боїв з переважаючими силами противника ми були впевненими у тому, що доля нашої держави вирішується не в далеких високих кабінетах, а прямо тут — на полі бою. І ми були праві.

Через три роки ми так само переконані в цьому. Ми озираємося на складний шлях, який пройшли за цей час, і розуміємо, що нам є чим пишатися, і абсолютно точно є заради кого і заради чого боротись.

За ці три важкі роки Україна зберегла свою незалежність завдяки армії, справжньою опорою якої стали волонтери та громадяни, які підтримують військо фінансово. А отже і сьогодні доля країни залежить від тих, на чиїх плечах тримається фронт. 

Хоробрості українського солдата заздрить кабінетний генерал будь-якої армії світу. Мужності й самовідданості українського спротиву віддають шану мільйони. Новітня воєнна доктрина, новітня геополітична карта світу, новітня історія пишеться в траншеях — де український солдат приближує мир, своїми точними влучаннями в ціль противника.

В Україні на сьогоднішній день не існує окремої статті Кримінального кодексу України, яка б прямо передбачала кримінальну відповідальність за "дискредитацію влади" чи "дискредитацію президента" як таку.
Проте, це не означає, що поширення негативної інформації про владу чи президента завжди є безкарним. Відповідальність може настати в певних випадках, якщо дії підпадають під інші статті Кримінального або Адміністративного кодексів.
Розглянемо ключові аспекти:
1. Свобода слова та її обмеження:
Конституція України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Це право включає можливість критики влади, її дій або окремих посадових осіб. Критика є важливим елементом демократичного суспільства.
Однак, це право не є абсолютним і може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
2. Кримінальна відповідальність (не за "дискредитацію" як таку):
Якщо "дискредитація" перетинає певну межу і містить ознаки інших злочинів, може настати кримінальна відповідальність. Це може бути, наприклад:
* Стаття 109 ККУ "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади": Якщо "дискредитація" супроводжується публічними закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, розповсюдженням матеріалів із такими закликами. Це може включати, наприклад, розповсюдження фейків, що мають на меті підірвати довіру до влади до такої міри, що це може призвести до масових заворушень або спроб повалення влади.
* Стаття 111 ККУ "Державна зрада": Якщо поширення інформації, що дискредитує владу, відбувається на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, і це діяння вчинене громадянином України на шкоду Україні.
* Стаття 114-2 ККУ "Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану": В умовах воєнного стану поширення чуток або неправдивої інформації, що може підірвати довіру до військового командування або влади, і при цьому стосується переміщення військ, може розглядатися як злочин.
* Стаття 436-2 ККУ "Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників": Якщо "дискредитація" влади здійснюється через виправдовування агресії РФ або поширення наративів, що відповідають російській пропаганді.
* Наклеп та образа (декриміналізовано, але може бути цивільна відповідальність): Хоча наклеп (поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи) та образа (умисне приниження честі й гідності особи) були декриміналізовані в Україні, за такі дії може настати цивільно-правова відповідальність. Тобто, особа (або орган влади), щодо якої поширюються неправдиві або образливі відомості, може звернутися до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації та вимагати спростування інформації та відшкодування моральної шкоди.
3. Адміністративна відповідальність:
Певні дії, що можуть трактуватися як "дискредитація", але не мають ознак кримінального злочину, можуть підпадати під Кодекс України про адміністративні правопорушення, наприклад, якщо вони пов'язані з дрібним хуліганством або порушенням громадського порядку.
4. Законодавчі ініціативи:
В історії українського законодавства були спроби запровадити кримінальну відповідальність за "дискредитацію влади", але вони, як правило, стикалися з критикою з боку правозахисних організацій та суспільства як такі, що обмежують свободу слова. Прикладом є законопроект №2225 (2014 року), який не був прийнятий. Це свідчить про те, що суспільство і законодавці в цілому уникають запровадження норм, які б дозволяли переслідувати за звичайну критику.
Важливо розрізняти:
* Критику, яка є нормальною для демократичного суспільства і спрямована на вдосконалення роботи влади.
* Наклеп або поширення завідомо неправдивої інформації, що завдає шкоди репутації (цивільно-правова відповідальність).
* Дії, що мають на меті насильницьку зміну конституційного ладу, державну зраду, поширення ворожої пропаганди або заклики до протиправних дій (кримінальна відповідальність).
Отже, відповідальність за "дискредитацію влади і президента" в Україні не існує як окремий злочин. Вона настає лише тоді, коли дії особи виходять за межі допустимої критики та мають ознаки інших правопорушень, передбачених чинним законодавством України.


Адміни порадили звернутися до правоохоронних органів. Що ж.
Хоча, в загальних рекомендаціях в умовах воєнного часу кожному адміну також може "світити' трохи за бездіяльність.

Я вважаю у цього бота мінімум на дві статті.

Вони виставляли нас
під свої "розстрільні отряди"
Вони маркували нас,
наче скот гарячим залізом.
Хтось помирав за те
щоб я це могла розказати,
а я пакую цей біль прозорий
в дорожні валізи.

Над хмарами білими
чорними крилами,
чорним віршем,
в потоках що сходять до Бога -
мої грішні святі братики,
як по мінному полю,
шлях прокладають
ковзаючи між зорями.
Як між мінами.
Як на проталинах ковзають пси
між розбитими хатами.

Ми станемо для ворогів
інквізицією й пітьмою.
Ти мусиш просто набратися мужності
прочитати, почути,
те що я пишу,
те, що говорю.
Тіло моє -
акумулятор -
всередині тихо ворушиться
струм лютий.

Шрами тіл наших -
рвані потворні руни,
як забуті нічні паролі
на блокпосту
перед останньою брамою.
Навіть вишній не розбере
де тут по душах
натягнуті струни,
а де
дротів обривки
і опіки струмом,
трохи знеболені ніжною праною.

І коли не залишиться
зорі жодної вцілілої
на шляху вгору,
коли відступить врешті нудота
від духу катів душ немитих,
скажу - господи,
ось моя робота:
всі ці спасені -
візьми їх собі,
як сплачене мито.

12.05.25

Юлія Паєвська , "Тайра"

Дякую, рідненька.

Денис Прокопенко, командир 12 бригади спецназу «Азов», позивний Редіс.

На його руці татуювання чийогось обличчя. Це фінський снайпер Сімо Гяюгя (Simo Hyh). Чому саме він?

Прокопенко — нащадок етнічних карелів. Його прадід брав участь у радянсько-фінській Зимовій війні (1939—1940), і саме після бою з більшовиками був визнаний зниклим безвісти.

Денис рано втратив батька, його виховував дід, який багато розповідав про боротьбу прадіда.

На знак пам’яті про свого прадіда Денис носить шеврон із зображенням етнічного прапора Карельської республіки і часто порівнює російсько-українську війну із Зимовою війною в Фінляндії.

«Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля».
=================
Про татутювання.

Сімо Гяюгя – найбільш результативний снайпер всіх часів і народів, який встановив світовий рекорд щодо вбивства росіян під час російсько-фінської війни.

Його статистика:
Підтверджені вбивства снайперською гвинтівкою: 505
Загальна кількість вбитих росіян (включаючи інші види зброї): 700+
Термін: 98 днів
Середня кількість вбитих снайпером за день росіян: 5,15

Сімо Гяюгя завжди був повністю вдягнений у білий камуфляж, і вояки Червоної армії прозвали Гяюгя «Біла смерть».

До ретельно облаштованих вогневих позицій він вирушав задовго до світанку і залишав їх лише після заходу сонця. У кишенях він запасав шматочки цукру та хліба, щоб отримати енергію протягом дня, коли мав багато годин лежати нерухомо.

Гяюгя розробив власну тактику стрільби в зимових умовах: наприклад, він заморожував за допомогою води кучугуру снігу перед гвинтівкою, щоб сніг не розлітався під час пострілу, і тримав сніг у роті для того, що пара з рота при диханні не видала його.

Плюсом був і низький зріст Сімо (160 см), так йому було легше залишатися непоміченим.

Найдовша відстань, з якої Гяюгя уразив ворожого снайпера, становила близько 450 м.

6 березня 1940 року отримав важке поранення обличчя, роздроблення нижньої щелепи. Газети написали, що він помер. Він потім з лікарні писав своїм братам і сестрам, що він живий.

Хотів повернутися на фронт, але йому не дозволили. Був змушений їсти через соломинку. В наступні десятиліття переніс 25 операцій на обличчі.

У післявоєнний час займався землеробством. Був скромним і відлюдькуватим. Про війну розповідав мало.

На поставлене у 1998 році запитання, як він став таким видатним снайпером, Гяюгя відповів просто: «Тренування».

Якщо ви думаєте, що всі фіни любили Сімо як героя, то не зовсім.

Велика кількість ненависників не схвалювали його вчинків часів Зимової війни. Він отримував багато погроз про вбивство, через що не міг відвідувати багатолюдні місця. Він навіть носив із собою пістолет для захисту.

Він ніколи не був у шлюбі й у нього не було дітей. Закінчив свої дні в будинку престарілих для ветеранів.

В інтерв'ю, яке у нього взяли перед його 96-м днем народження, на питання журналіста про те, чи відчував Гяюгя докори совісті через вбивство росіян, він відповів:

«Я робив те, що було наказано, так добре, як міг. Не було б Фінляндії, якби всі тоді не робили так само».

Сімо залишається легендою у Фінляндії та в усьому світі. Він помер у віці 96 років у 2002 році після того, як зробив світ набагато кращим.

========================

Я написала цей пост, бо втомилася відчувати себе жертвою – жертвою щоденного насильства з боку конченого кремлівського маньяка, жертвою аморального шахрая, який всю свою бізнес-кар’єру побудував на обдиранні інших, і який тепер намагається обдерти і Україну.

Нічого ще не втрачено, поки у нас є Збройні сили України. Точніше так: все що в нас є – це наші Збройні сили. Крім них, ніхто не захистить і ніхто не допоможе.

Не розкисаємо і продовжуємо донатити.

Надія Паливода (с)з фб