Та і не умоїх правилах тримати за пазухою, якщо ото пре :)) 

Мої посестри кругом))) дякую фб. Наче я писала)))

Ну шо, ні дня без історій)

Виповзла сьогодні зранку закутана у шарф, бо застуджена, на Нову пошту - останній день зберігання посилки. Заходжу, а там - перформанс.

Якийсь дядько років під піісят оре на дівчину-операторку. Дядько здоровий, червонопикий, нахилився аж за стійку, руками розмахує, дівчина йому намагається щось сказати, але не в змозі пробитися крізь: "я вашу кантору па судам затаскаю, чьто за сєрвіс, за чьто я дєньгі плачю!"

З того, що намагається пояснити дівчина і горлає дядько, я розумію, що йому помилково відправили посилку на інше відділення (а те інше відділення - тупо через дорогу, в них номери на одну цифру відрізняються, одне умовно 117, інше - 118; в мене постійно такі промашки, десь я затуплю, десь той, хто відправляє, недочує).

Дівчина йому намагається це пояснити, каже - ви можете забрати свою посилку там, або оформіть переадресацію, але тоді зможете забрати її вже завтра. Дядько вперся, що він хоче тут і вже. Розмова йде по колу втретє, зрештою дядько видає "чьто із тєбя, тупой куріци, вазьмьош, зові старшего, я с нім разбєрусь". Дівчина прям з полегшенням кличе, як я розумію, старшого по відділенню і йде до мене.

Але ж мені цікаво, чим то всьо закінчиться, тому нащурила вуха, стежу за ситуацією.
Підходить хлопчина, не сильно старший за цю дівчину, каже - я вас слухаю, в чому проблема? Дядько починає йому навалювати те саме, про тупу "сатрудніцу", за що він гроші платить, "дайтє мнє жалобную кнігу", "разбєрісь с етім пабистрєє, я спєшу" (чомусь такі люди зазвичай ще й "ти"кають всім у сфері послуг). Хлопець то всьо слухає з покер-фейсом, і коли дядько нарешті затикає свій фонтан, спокійно каже - вибачте, я вас не розумію, говоріть зі мною українською, будь ласка.

Трясця, мені здалося, що крикуна там на місці інсульт накриє!
Ета шарашкіна кантора єщьо пажалєєт. Он сєчяс аставіт жалабу на гарячєй лініі. Ти, малєнькій хамьониш, от сєгодня бєзработний. Да ваабщє, я сєчяс всьо сніму на відєо, і всєм пакажу, как ущємляют маі канституционниє права. Я імєю права разгаварівать на свайом язикє. Пусть всє знают, что в Кієвє пално фашистав! Чьто, нєчєва атвєтіть?

Хлопець так само спокійно каже - так, ви маєте право говорити тою мовою, якою хочете.

Дядько такий - ага, то єсть, ти прізнайош, что мнє ета гарантіруєт канстітуция! (трясця, от поясніть, чому вся ця пліснява завжди апелює до Конституції? на кожному відео з тцк, на кожному отакому срачі, завжди має бути згадано про конституційні права. чи це якась завчена фраза, яка, як вони думають, має всім показати глибину їхньої обізнаності?)

На що хлопець йому відповідає - безперечно. Але покажіть мені, де в Конституції написано, що всі інші довкола повинні вас розуміти? Ви ж зараз вимагаєте не права говорити російською, а обов'язку від всіх довкола, щоб вони теж її знали. Чому я повинен знати російську? Закон мене до цього не зобов'язує.

Я стою, аж рота відкрила: такий очевидний і простий, але такий крутий аргумент! Дядько підскочив, повернувся до мене зі словами "нєт, ну ви відітє, что здєсь тварітся?! с етім же нада чтота дєлать!"

Треба було бачити його писок, коли я захриплим басом відповіла, що перепрошую, я вас не розумію, українською, будь ласка.

Словом, вилетів недостатньо обізнаний у Конституції крикун з відділення мало не разом із дверима
А я забрала свій пакунок, сказала хлопцю, що він крутий, і оце сиджу і думаю - от як можна нормально і адекватно домовитися з отакими ущємльонними, котрі свято вірять, що всі навколо їм винні? І готові горло тобі перегризти, коли ти кажеш, що не послуговуєшся російською!
Але агресивна в нас саме українізація - не переплутайте.

Anastasia Haridzhuk

Я от думаю, тепер після всіх злочинів країни клятих вбивць і мародерів не вийде більше бути їм відмитим... В плину історії. 

Давно это было, в прошлой жизни.
И язык тогда не имел значения...

А вчера мне снова приснился Мариуполь.
Где-то с одиннадцати ночи были шахеды и фабы, наши их сбивали...
Под окнами грохотали, после такой же бессонной ночи накануне почему-то я заснула...
Мне снилось море. Бутылочное море. Море нашего Азова.
Зелёное, как его глаза.
Все на свете, что было в той жизни, теперь под запретом. Давно нельзя мне все это вспоминать. Сама понимаю.

А світлі останніх подій в житті, розумію які речі дійсно важливі...

Скопійовано з фб
Зараз буде історія. Про що вона, кожному вирішувати самостійно. Не секрет, що я вільна жінка і зі мною знайомляться чоловіки. От вчора, до прикладу, мені написував дядько, який виявився моїм сусідом по масиву. Оскільки кав'ярня просто в 2-х хвилинах від мого під'їзду, я погодилася випити з ним кави.
Я прийшла, він стоїть чекає на вході, очевидно сподіваючись, що, може, я таки порядна і запропоную просто пройтися, а не потягну його в середину витрачати гроші на каву. Але гуляти по нічному скверу з незнайомою людиною - ідея так собі, тому, звичайно, кав'ярня.
Сидимо, я прийшла не урочисто, але нормально прибрана, з помірним макіяжем, бо це для мене повага до іншої людини, навпроти мене дядько, який наче за хлібом вийшов, ну це таке - могли не синхронізуватися. Буває.
Я замовляю какао, розуміючи, що сама його оплачу, але ж дядько цього не знає, нервово перепитує, чи я дійсно збираюся щось замовляти. Я підтверджую, питаю, чи він щось буде, а він, звичайно, "уже паєл і папіл дома")) Зрозуміло, що про звичайного жмота я б не писала, тому далі - основне.
Дядько підкреслено говорить російською. Ну то ще Бог з ним, буває, що не всі переналаштувалися. Але ж не так все просто. Він починає чіплятися до мене з питаннями, чи я завжди говорила українською чи потім перейшла. Я уже розумію, куди все завертає, але тримаюся ввічливості, бо нервові клітини важливіші. Кажу, що перейшла і питаю, чи говорити російською його принципова позиція, і тут його прориває. "Я раділся в СССР і вапщє щітаю, шо вєсь етот патріатізм наіграний" і понесло його, понесло, хвилин на 5. Не могла заспокоїти, хоча і намагалася. Питала, чи він розуміє, що у мене інша точка зору і зараз просто буде гучна сварка, але дядько не міг вгомонитися. За цей час я знову почула цей шакалячий вий про злодіїв з ТЦК і кончену державу, яка йому нічого не дала і щось вимагає. І що він змушений дедь не вночі пересуватися і т.д. Чимось вдарити це чмо в чоло мені хотілося просто одразу, але я вже замовила какао, тому обрала тактику спокійного удав'ячого удушення.
Коли він трохи заспокоївся, я почула, чи не запізно мені дітей народжувати, бо у мене уже організм, мовляв, не той, дитина може бути хвора. А я собі сиджу і думаю, що головне аби батько у дитини не був довбойоб, а мій організм уже впорається. Але він дуже настирно мені втирав, що я уже - всьо, добиваючись, щоб я прямо сама це підтвердила. Є такий тип чоловіків, яким для чогось треба сперечатися про якусь фігню, добиваючись, щоб ти обов'язково її підтвердила і повторила вголос))) Далі, допиваючи какао, я вислухала, що він повар за першою освітою і УВАГА - психолог за другою. Я не стала розповідати про свої пізнання в психології, пару питань поставила, зрозуміла, що там в голові каша і неадекватність, а далі мовчки слухала про його досвід в сімейній психології, якось це співставляючи з його двома розлученнями. Це все пересипалося з повчаннями мене і ще різними зауваженнями, ну то вже було фоном. Працює ж він по факту автослюсарем, бо дуже "разнастаронній". Нарешті я допила какао, розрахувалася і ввічливо попрощалася.
До чого я це все розповіла? Не через конкретного дядька чи, щоб про себе розповісти, а через явище злісного і принципового ухилянства через цю призму. Справа в тому, що ухилянтська спільнота, яка ховається по хатах і, як правило, нічим нормально не зайнята, це нині - левова частка "женихов", які задовбують жінок переписками, і через власну трусливість, навіть на побачення не завжди готові вибиратися, а прямо пишуть "приїзжай до мене", бо я ж бідний-нешасний, на мене ТЦК полює)) Або фотки голі присилай)). Вони, як правило, підкреслено говорять російською, мають найбільше запитань і претензій до жінок, допитуючись і де ти працюєш, і яка у тебе вага, і з якої ти родини та чи є у тебе житло і т.д. Зазвичай це кончені жмоти, істерички, яким ти все повинна, і вони одразу про це кажуть, ну і, якщо якимось дивом, ти його не забанила до цього моменту, то ти все одно будеш дура, націоналістка і "тарєлочніца")) І всі вони, як під копірку. Думаю, дівчата, справа в тому, що ухилянт - він у всьому і завжди - ухилянт. Ухилянт від родини, ухилянт від роботи, ухилянт від будь-якої відповідальності перед будь-ким.
І, дивлячись на це все, я думаю, що я теж маю серйозні претензії до ТЦК. А саме: чому весь цей непотріб досі не виловлений і не змушений працювати на оборону? Хтось може мені пояснити, чому ці виродки живуть собі спокійно, ще й намагаючись кудись прилаштувати свій кончений генофонд, в той час, коли ми кожен день ховаємо справжніх, гідних чоловіків? Багато з них так і не встигли створити родини і не мали дітей. Або діти справжніх героїв залишилися сиротами, яких потім отаке якесь чмо питатиме, "а бил лі у тібя атец?". Мені просто хочеться, щоб їх рейдами виловлювали і вивозили важко працювати на оборону. Ну і хочеться сказати, що коли чуєш про ТЦК, радной язик і я нічєго ні должен, то стріляй на звук.


Яніна Алєєва з фб

Так сталося, що цей пост Василя видалив фейсбук, потім Вася взяв і заскріншотив його ...і що ви гадаєте? Так, пдри видалили його теж.
Але ніт, бляха, буде по нашому, або взагалі не буде. Я розміщую цей допис на супер- пупєр- мєга популярному сайті, і це вам не хухри -мухри. І це для самоспокоєння , так, теж.

'Нас хочуть переконати в тому, що наша країна нам не належить. Що результат відомий і все вирішили за нас. Що хтось домовиться між собою і все буде як раніше. Українців намагаються зламати, створивши ілюзію того, що ми всі приречені, а боротися немає сенсу. 

Згадайте, що те саме відбувалось рівно три роки тому. Але тоді Україна вистояла всупереч всім прогнозам, розрахункам та вмовлянням капітулювати. Ми дали відсіч, якої від нас не очікували ані вороги, ані союзники. Цю відсіч дали воїни, які зупиняли ворожі колони часто без належної підготовки та сучасної зброї, але які знали чому і за що вони б'ються. Цю відсіч дали тисячі українців, що взяли вперше до рук автомат 24-го лютого 2022 року.

Збереження існування нашої держави це не результат домовленостей іноземних лідерів, а наслідок щоденної титанічної роботи сотень тисяч бійців на фронті. 

В оточеному росіянами Маріуполі нам було абсолютно байдуже, що хтось вважає Україну приреченою на поразку та чекає на те, ми відмовимося від наших територій та нашої незалежності. Кожен із нас цілеспрямовано та самовіддано робив свою роботу, незважаючи на скепсис аналітиків та зневіру, яку намагалися посіяти серед українців. Під час важких боїв з переважаючими силами противника ми були впевненими у тому, що доля нашої держави вирішується не в далеких високих кабінетах, а прямо тут — на полі бою. І ми були праві.

Через три роки ми так само переконані в цьому. Ми озираємося на складний шлях, який пройшли за цей час, і розуміємо, що нам є чим пишатися, і абсолютно точно є заради кого і заради чого боротись.

За ці три важкі роки Україна зберегла свою незалежність завдяки армії, справжньою опорою якої стали волонтери та громадяни, які підтримують військо фінансово. А отже і сьогодні доля країни залежить від тих, на чиїх плечах тримається фронт. 

Хоробрості українського солдата заздрить кабінетний генерал будь-якої армії світу. Мужності й самовідданості українського спротиву віддають шану мільйони. Новітня воєнна доктрина, новітня геополітична карта світу, новітня історія пишеться в траншеях — де український солдат приближує мир, своїми точними влучаннями в ціль противника.