"я втік від тцк, але мене сьогодні ще ніхто не привітав"

  • 09.07.25, 14:14
Вітаю, шановне панство навіжених)
Що там у нас на повєсткє дня? 
Пропоную для ознайомлення пару речень українського військового.
Слава хлопцям, які щоденно захищають нас.
 Слава ЗСУ. 
Василь Коряк, військовослужбовець ЗСУ

"Нє, ну ладно. 
Ну вирішив ти ховатись/косіть/ухилятись/падать на больнічку - хрєн з тобою. І самі впораємось. 
У нас, тих хто не морозиться, далі варіантів рівно два:
1. Ми все програємо і нас доїдять хробачки по посадках та підвалах. 
2. Ми переможемо, якою б не була та перемога. 
У першому варіанті, ваще пофік що далі буде - бо Вальгалла і всьо такоє. 
А от в другому - ти нас будеш ще більше ненавидіти. 
Нам, кстаті, теж на це буде абсолютно поєпать. 

Ми ще за твої податки будемо безкоштовно в фунікулері кататись по УБД і в санаторії їздити. 
А тобі що робити - а тобі не пи3діти. І зараз і потім. Бо сам обрав свій шлях. 
Спасіба-пажалуста."

з Днем народження, Герою

  • 27.06.25, 12:12
Денис Прокопенко 
'Нас хочуть переконати в тому, що наша країна нам не належить. Що результат відомий і все вирішили за нас. Що хтось домовиться між собою і все буде як раніше. Українців намагаються зламати, створивши ілюзію того, що ми всі приречені, а боротися немає сенсу. 

Згадайте, що те саме відбувалось рівно три роки тому. Але тоді Україна вистояла всупереч всім прогнозам, розрахункам та вмовлянням капітулювати. Ми дали відсіч, якої від нас не очікували ані вороги, ані союзники. Цю відсіч дали воїни, які зупиняли ворожі колони часто без належної підготовки та сучасної зброї, але які знали чому і за що вони б'ються. Цю відсіч дали тисячі українців, що взяли вперше до рук автомат 24-го лютого 2022 року.

Збереження існування нашої держави це не результат домовленостей іноземних лідерів, а наслідок щоденної титанічної роботи сотень тисяч бійців на фронті. 

В оточеному росіянами Маріуполі нам було абсолютно байдуже, що хтось вважає Україну приреченою на поразку та чекає на те, ми відмовимося від наших територій та нашої незалежності. Кожен із нас цілеспрямовано та самовіддано робив свою роботу, незважаючи на скепсис аналітиків та зневіру, яку намагалися посіяти серед українців. Під час важких боїв з переважаючими силами противника ми були впевненими у тому, що доля нашої держави вирішується не в далеких високих кабінетах, а прямо тут — на полі бою. І ми були праві.

Через три роки ми так само переконані в цьому. Ми озираємося на складний шлях, який пройшли за цей час, і розуміємо, що нам є чим пишатися, і абсолютно точно є заради кого і заради чого боротись.

За ці три важкі роки Україна зберегла свою незалежність завдяки армії, справжньою опорою якої стали волонтери та громадяни, які підтримують військо фінансово. А отже і сьогодні доля країни залежить від тих, на чиїх плечах тримається фронт. 

Хоробрості українського солдата заздрить кабінетний генерал будь-якої армії світу. Мужності й самовідданості українського спротиву віддають шану мільйони. Новітня воєнна доктрина, новітня геополітична карта світу, новітня історія пишеться в траншеях — де український солдат приближує мир, своїми точними влучаннями в ціль противника.

обирайте статтю. перевірила вже ші, бо воно іноді меле

  • 23.06.25, 14:17
В Україні на сьогоднішній день не існує окремої статті Кримінального кодексу України, яка б прямо передбачала кримінальну відповідальність за "дискредитацію влади" чи "дискредитацію президента" як таку.
Проте, це не означає, що поширення негативної інформації про владу чи президента завжди є безкарним. Відповідальність може настати в певних випадках, якщо дії підпадають під інші статті Кримінального або Адміністративного кодексів.
Розглянемо ключові аспекти:
1. Свобода слова та її обмеження:
Конституція України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Це право включає можливість критики влади, її дій або окремих посадових осіб. Критика є важливим елементом демократичного суспільства.
Однак, це право не є абсолютним і може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
2. Кримінальна відповідальність (не за "дискредитацію" як таку):
Якщо "дискредитація" перетинає певну межу і містить ознаки інших злочинів, може настати кримінальна відповідальність. Це може бути, наприклад:
* Стаття 109 ККУ "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади": Якщо "дискредитація" супроводжується публічними закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, розповсюдженням матеріалів із такими закликами. Це може включати, наприклад, розповсюдження фейків, що мають на меті підірвати довіру до влади до такої міри, що це може призвести до масових заворушень або спроб повалення влади.
* Стаття 111 ККУ "Державна зрада": Якщо поширення інформації, що дискредитує владу, відбувається на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, і це діяння вчинене громадянином України на шкоду Україні.
* Стаття 114-2 ККУ "Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану": В умовах воєнного стану поширення чуток або неправдивої інформації, що може підірвати довіру до військового командування або влади, і при цьому стосується переміщення військ, може розглядатися як злочин.
* Стаття 436-2 ККУ "Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників": Якщо "дискредитація" влади здійснюється через виправдовування агресії РФ або поширення наративів, що відповідають російській пропаганді.
* Наклеп та образа (декриміналізовано, але може бути цивільна відповідальність): Хоча наклеп (поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи) та образа (умисне приниження честі й гідності особи) були декриміналізовані в Україні, за такі дії може настати цивільно-правова відповідальність. Тобто, особа (або орган влади), щодо якої поширюються неправдиві або образливі відомості, може звернутися до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації та вимагати спростування інформації та відшкодування моральної шкоди.
3. Адміністративна відповідальність:
Певні дії, що можуть трактуватися як "дискредитація", але не мають ознак кримінального злочину, можуть підпадати під Кодекс України про адміністративні правопорушення, наприклад, якщо вони пов'язані з дрібним хуліганством або порушенням громадського порядку.
4. Законодавчі ініціативи:
В історії українського законодавства були спроби запровадити кримінальну відповідальність за "дискредитацію влади", але вони, як правило, стикалися з критикою з боку правозахисних організацій та суспільства як такі, що обмежують свободу слова. Прикладом є законопроект №2225 (2014 року), який не був прийнятий. Це свідчить про те, що суспільство і законодавці в цілому уникають запровадження норм, які б дозволяли переслідувати за звичайну критику.
Важливо розрізняти:
* Критику, яка є нормальною для демократичного суспільства і спрямована на вдосконалення роботи влади.
* Наклеп або поширення завідомо неправдивої інформації, що завдає шкоди репутації (цивільно-правова відповідальність).
* Дії, що мають на меті насильницьку зміну конституційного ладу, державну зраду, поширення ворожої пропаганди або заклики до протиправних дій (кримінальна відповідальність).
Отже, відповідальність за "дискредитацію влади і президента" в Україні не існує як окремий злочин. Вона настає лише тоді, коли дії особи виходять за межі допустимої критики та мають ознаки інших правопорушень, передбачених чинним законодавством України.


Адміни порадили звернутися до правоохоронних органів. Що ж.
Хоча, в загальних рекомендаціях в умовах воєнного часу кожному адміну також може "світити' трохи за бездіяльність.

Я вважаю у цього бота мінімум на дві статті.

Болото, так болото

  • 16.06.25, 21:02
Щось напала на мене туга-тужинка, ввечері переробила усе( по традиції) і пити не хочеться, як деяким запойним. А вночі всеодно будуть дрони, біля балкону пролітають наче птахи...

Так сталося, що на цих блогах існує деяке протистояння між старим і новим світом. 
І є два достойних кандидати на уособлення цих світоглядів.
Отже, шановні, ви за кого?
Кандидати можуть чітко по суті висловити свою позицію. Якщо ще не заморилися 
Надаю майданчик. 
Він трохи зелений, але приємний, болотний колір радує нас усіх вже давно. У кожного такий є. 

43%, 3 голоси

57%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

ждун, або почекун- все одно сволота

  • 11.06.25, 10:41
Тема, яка фонить по нервам... 
Ми - я, та мої батьки, не були" почекунами" , але так принизливо називають всіх людей на окупованих територіях деякі мудаки в ефірах. Там НЕ ВСІ ПОЧЕКУНИ....
Але ж дійсно, скільки їх, таких на прифронтових територіях.
Бути зрадником , мені здається гірше всього.
Гидота, що зараз у мене вдома, повзають і вихваляють хуйла, гірше за все - одягають дітей в гімнастьоркі, вчать ненавидіти Україну, обжираються гнилими рузькими рублями, голодні ж були в Україні вони ...
Така мерзота, люди, з якими я працювала роками, спілкувалася...
На фото скрін з рузького тг каналу. 
Для СБУ роботка. Дочекається.
Якби ще в Запоріжжі їх переловили.
Вісмуту приготуватися.

рабів до раю не пускають (с)

  • 13.05.25, 11:23
Вони виставляли нас
під свої "розстрільні отряди"
Вони маркували нас,
наче скот гарячим залізом.
Хтось помирав за те
щоб я це могла розказати,
а я пакую цей біль прозорий
в дорожні валізи.

Над хмарами білими
чорними крилами,
чорним віршем,
в потоках що сходять до Бога -
мої грішні святі братики,
як по мінному полю,
шлях прокладають
ковзаючи між зорями.
Як між мінами.
Як на проталинах ковзають пси
між розбитими хатами.

Ми станемо для ворогів
інквізицією й пітьмою.
Ти мусиш просто набратися мужності
прочитати, почути,
те що я пишу,
те, що говорю.
Тіло моє -
акумулятор -
всередині тихо ворушиться
струм лютий.

Шрами тіл наших -
рвані потворні руни,
як забуті нічні паролі
на блокпосту
перед останньою брамою.
Навіть вишній не розбере
де тут по душах
натягнуті струни,
а де
дротів обривки
і опіки струмом,
трохи знеболені ніжною праною.

І коли не залишиться
зорі жодної вцілілої
на шляху вгору,
коли відступить врешті нудота
від духу катів душ немитих,
скажу - господи,
ось моя робота:
всі ці спасені -
візьми їх собі,
як сплачене мито.

12.05.25

Юлія Паєвська , "Тайра"

Дякую, рідненька.

Проєкт Вікторія

  • 06.05.25, 17:12
Насправді я символічно назвала цю замітку так. Може моторошно, може ні, вибач, Вікторія...
Пишу тут всяке таке.... 
Царство Небесне Вікторії.... та всім загиблим за Правду.
Дякую ЗСУ за можливість жити.
Наша боротьба Світла з Темрявою триває кожен день... на жаль, ціною сотен тисяч воїнів Світла. 
Інфо про цю боротьбу за Правду  тут https://www.pravda.com.ua/articles/2025/04/29/7509612/
Всі злочини підарасії повинні бути надійно задокуметовані. 
Для чого, може ми тішимо себе надіями, що вони колись будуть покарані?

Ось тобі, світе, нові Треблінки, Дохау і Освенціми.
Look, you hypocritical assholes, чи є тут гарна угода?
Дивіться, ліцемірні мудаки, is there a good deal here? (гугл мені в поміч)

Вирізка звідти 
"Після того, як 10 жовтня 2024 року стало відомо про загибель Вікторії Рощиної, редакція одразу ініціювала "Проєкт Вікторія", щоб довести до кінця її надзвичайно важливе розслідування.

Forbidden Stories взялася дослідити обставини перебування журналістки в російському полоні. А також продовжила її роботу над історіями українських "потойбічних в'язнів". За приблизними оцінками, йдеться про понад 16 000 цивільних осіб, яких утримують на тимчасово окупованих територіях України та в Російській Федерації.

Протягом шести місяців тривав глибокий аналіз документів, свідчень і судових матеріалів. До розслідування долучилися 13 міжнародних медіа, зокрема Forbidden Stories, TheGuardian, TheWashington Post, LeMonde, DieZeit, DerSpiegel, ZDF, PaperTrailMedia, IStories, France24, "Українська правда", DerStandart."

......

А я собі зараз на лікарняному. Отож, видався час тут поговорити. Насправді, ми все пишемо тут для себе. Хай буде. Окупація таки вилазить боком. Ти такий собі проєкт, живеш собі, хоча інші вже ні, а ти такий лакі, кожного дня на рузькій йбаній рулетці граєш..., а тут чомусь в тобі росте пухлина. Ну може тому, що ти кожного дня втрачаєш якусь частину себе, чи накопичуєш гидоту ненависті, як у смертельному калейдоскопі перемішуючи фрагменти спогадів, та людей, яких втратив (психосоматіка, бляха).

Ось бачиш, як вранці мама проводжає нас у дорогу, беремо ікону (чомусь ми стаємо в ту хвилину особливо віруючими), українські книжки. Кажу дитині: якщо щось станеться зі мною, ти читай їх своїм дітям, ти-українка. Мама стоїть, дивиться у слід машині... плаче, і чомусь є відчуття, що вже не побачимось.

Ти живеш собі в новому домі, з новою людиною, і дім твій тут, і ніколи рефлексувати, купа щоденних проблем, уроків, вирішення підліткових трагедій, нестачі грошей, лікування, кошачих диверсій. А вона росте. Ось нарешті, дочекалася, її нема. Я - переможець, мікровсесвіт сколихнувся, і затих. Оклигала. Все минає в житті так швидко. Якщо приходиш в себе після наркозу і грьобаної трубки в горлі та ще дихаєш, то ти живий, і точно лакі. Чомусь хтось тебе ще тримає тут. І ти такий думаєш: тре жити.

Найбільше бажання дати дитині майбутнє.

Бережіть близьких людей, не всі сильні...І скільки б нам не було років, в моменти розпачу хочеться до мами. Дуже жалію тепер про наші якісь сварки.

Всім бобра і Перемоги...

Так, так, Україна є. Була і буде.


так де ви були 11 років тому?

  • 23.04.25, 22:32
Коли дамбілі і все тому подібне. Коли Крим і тд.. База від рудого старого ділка, наче холодний душ для секти сивочолого. Чи не так, гаспада? Ну хто на ставці і хто просто йобнутий. Завжди поважала цього дядька, і вибирала його в 19 тому, ну тому що знаю, як на власному досвіді, що країною повинні управляти професіонали.  Але ж, йомайо, як ви набридли дійсно тут вилизуванням рошенок. А може це блоги такі у нас болотно-нудотні, хз.
А взагалі, які далекі всі великодержавні мудаки від бід і горя українців... Так і "зелена банда "теж, тупенька мадам. Ні одна "еліта" за всі роки незалежності так і не спромоглася подбати про державу, використовуючи її лише як бізнес...
І не розказуйте казок, що Петро Олексійович святий і справді державник. Це як вірити, що баба Юля від природи красавиця, без підтяжок обличчя. Ну невже ви тримаєте нарід за бидло, ну смішно...
Перестала саме тому читати Таню Адамс, і всіх інших, нудить...
Так само, як зараз хвалебні оди Зеленському...
Невже нарід дійсно тримають за бидло? Так, риторичне .
У нас в Запоріжжі нещодавно пес, поранений в очі, закривавлений, не відходив від тіла загиблої господині... Тварини в сотні разів кращі за людей. А може дійсно планеті вже потрібно щось вирішувати кардинально з її мешканцями?
Так от пам'ятаю, де я була 11 років тому, збирала речі з однорічною дитиною і бігом з чоловіком до мами в село. Почалася війна, і нам здалося, що трохи далі від Донбасу буде спокійніше ... Хто ж знав, що вони прийдуть з півдня...
Тепер щодня ціную життя. Які ми малі мурахи для них, так. І не потрібно слухати різних блогерів, сцикливих мудаків, хороших рузьких , чи ще когось, щоб знати одне: на нас напав старий виживший з розуму навіжений дід, в якого були по життю комплекси ще більші, чим у гітлера. Це все. І до речі, Зеленський на мій погляд витримав більше, чим хтось би зміг на його місці.
Мені весь час смішно читати, коли пишуть , що і як би потрібно було  б йому зробити.
Історія колись розставить все на свої місця. Дай Боже, лише, щоб жили діти, щоб ніколи не гинули і росли свідомими українцями. 
Може все-таки Бог щось бачить? І воздає за гріхи, якщо в Великдень завітав у Ватикан.
Отже, по плану хуйла Запоріжжя належить йому... Значить, знову їхати. Я все життя тепер повинна дитині зберігати її Україну.
Лише з вірою у наших хлопців ми тут.
А на батьківщині у нас в школах і садочках малюють портрети сталіна, вісмуту би сподобалося.
Чуєш сирену, старий довбень, братушкі збираються стріляти. Ну, звісно, Майдан винуватий.
І звичайно забула за кондрашу, сподіваюся, віві віджерла на Великдень сраку ще більшу, а я от не їла, хрен тобі.
Сьогодні був жахливий день. Вірніше, місяць. Вірніше парсек розлому свідомості. Люди -егоїсти і живуть власним мікро всесвітом, і трагедіями в ньому. Тому,
коли виходиш іноді за його межі, ось пишеш тут всяку лабуду.
Але ні, це все важливі речі.
Тому що честь і совість людей, які зараз захищають нас , вона непідробна.
Вони там , а ми тут. Без них би не було нічого.
Кожен, хто любить свою країну.
Кожен, хто вчить її любити.
Кожен, хто не бреше про її минуле.
Кожен, хто сьогодні творить її майбутнє.
Кожен свідомий українець і є Україна.
І її ніхто ніколи не переможе.

М-мотивація. Дякую, ЗСУ

  • 17.04.25, 17:25
Денис Прокопенко, командир 12 бригади спецназу «Азов», позивний Редіс.

На його руці татуювання чийогось обличчя. Це фінський снайпер Сімо Гяюгя (Simo Hyh). Чому саме він?

Прокопенко — нащадок етнічних карелів. Його прадід брав участь у радянсько-фінській Зимовій війні (1939—1940), і саме після бою з більшовиками був визнаний зниклим безвісти.

Денис рано втратив батька, його виховував дід, який багато розповідав про боротьбу прадіда.

На знак пам’яті про свого прадіда Денис носить шеврон із зображенням етнічного прапора Карельської республіки і часто порівнює російсько-українську війну із Зимовою війною в Фінляндії.

«Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля».
=================
Про татутювання.

Сімо Гяюгя – найбільш результативний снайпер всіх часів і народів, який встановив світовий рекорд щодо вбивства росіян під час російсько-фінської війни.

Його статистика:
Підтверджені вбивства снайперською гвинтівкою: 505
Загальна кількість вбитих росіян (включаючи інші види зброї): 700+
Термін: 98 днів
Середня кількість вбитих снайпером за день росіян: 5,15

Сімо Гяюгя завжди був повністю вдягнений у білий камуфляж, і вояки Червоної армії прозвали Гяюгя «Біла смерть».

До ретельно облаштованих вогневих позицій він вирушав задовго до світанку і залишав їх лише після заходу сонця. У кишенях він запасав шматочки цукру та хліба, щоб отримати енергію протягом дня, коли мав багато годин лежати нерухомо.

Гяюгя розробив власну тактику стрільби в зимових умовах: наприклад, він заморожував за допомогою води кучугуру снігу перед гвинтівкою, щоб сніг не розлітався під час пострілу, і тримав сніг у роті для того, що пара з рота при диханні не видала його.

Плюсом був і низький зріст Сімо (160 см), так йому було легше залишатися непоміченим.

Найдовша відстань, з якої Гяюгя уразив ворожого снайпера, становила близько 450 м.

6 березня 1940 року отримав важке поранення обличчя, роздроблення нижньої щелепи. Газети написали, що він помер. Він потім з лікарні писав своїм братам і сестрам, що він живий.

Хотів повернутися на фронт, але йому не дозволили. Був змушений їсти через соломинку. В наступні десятиліття переніс 25 операцій на обличчі.

У післявоєнний час займався землеробством. Був скромним і відлюдькуватим. Про війну розповідав мало.

На поставлене у 1998 році запитання, як він став таким видатним снайпером, Гяюгя відповів просто: «Тренування».

Якщо ви думаєте, що всі фіни любили Сімо як героя, то не зовсім.

Велика кількість ненависників не схвалювали його вчинків часів Зимової війни. Він отримував багато погроз про вбивство, через що не міг відвідувати багатолюдні місця. Він навіть носив із собою пістолет для захисту.

Він ніколи не був у шлюбі й у нього не було дітей. Закінчив свої дні в будинку престарілих для ветеранів.

В інтерв'ю, яке у нього взяли перед його 96-м днем народження, на питання журналіста про те, чи відчував Гяюгя докори совісті через вбивство росіян, він відповів:

«Я робив те, що було наказано, так добре, як міг. Не було б Фінляндії, якби всі тоді не робили так само».

Сімо залишається легендою у Фінляндії та в усьому світі. Він помер у віці 96 років у 2002 році після того, як зробив світ набагато кращим.

========================

Я написала цей пост, бо втомилася відчувати себе жертвою – жертвою щоденного насильства з боку конченого кремлівського маньяка, жертвою аморального шахрая, який всю свою бізнес-кар’єру побудував на обдиранні інших, і який тепер намагається обдерти і Україну.

Нічого ще не втрачено, поки у нас є Збройні сили України. Точніше так: все що в нас є – це наші Збройні сили. Крім них, ніхто не захистить і ніхто не допоможе.

Не розкисаємо і продовжуємо донатити.

Надія Паливода (с)з фб
Сторінки:
1
2
3
4
5
7
попередня
наступна