Муки травматизму
- 26.06.24, 16:48
-Наталко, ти де? Чуєш мене, Наталю! - Микола схвильовано забіг до квартири.
Був вечір, жінка поралася на кухні. Стояла, заморена після роботи, чистила картоплю.
- Що трапилось? - спитала. Чоловік був наче сам не свій. Обличчя червоне, очі бігають тривожно, лоб спітнів.
- Наталю, я все з'ясував! Життя з тобою доведе мене до травматизму. Нарешті, мої семирічні дослідження завершилися! Я з'ясував, що причина травматизму чоловіків на виробництві - це їх жінки! - сказав
Микола і рубанув у повітрі рішуче рукою. - А отже, Наталю, негайно збирай речі і вимітайся геть звідси!
- Тобто, ти що, Колю, що з тобою? - Наталка покинула на стіл синюшню курку з гастроному і взялася руками за шию.
- А ось так! Це правда! - Микола схопив графин з водою і налив склянку води.
- А вночі нам треба йти відмічатися в чергу на гарнітур, - тихо мовила жінка і заплакала. - Як так, Колю, ми влітку збиралися по путівці в санаторій...
- Наталю, не мучай мене і себе, їдь, - уперто сказав Микола
- Ну добре, як знаєш... Я до мами поїду, там Василько наш як раз на канікулах..
- Так, так і твоя мама теж, до речі!! - Чоловік знову захвилювався і закричав фальцетом. - Твоя мама, теж!!!!
- Що, моя мама?
- Теж!!!! Теж!!!!
У Миколи почалася істерика. Він бігав по квартирі, шепотів щось, що не хоче травматизму.
Наталка тихо зібрала речі і пішла.
Пройшло 40 років. Здається ,акт травматизму минув. Микола все розрахував. Але життя промайнуло.
Наталя і син більше не спілкувалися з ним.
Хто і кому завдав травми, вона ніколи не з'ясовувала. Вийшла заміж і виховала сина.
Травми такі. Комусь дають нове краще життя.