Олександр Морозов, військовослужбовець ЗСУ

Я не знаю який сьогодні день війни. Не маю поняття які з відки самальоти летіли, і скільки ракет чи шахедів збили за сьогодні. Мені давно не важливо які там цифирки втрат противника. Минулого року коли я повертався з відпустки я написав пост про дві країни. Так от, повертаючись зараз з відпустки, проведу паралель що за рік змінилося.

Чи стало гірше за межами зони бойових дій ? Ні... Все цвіте, пахне, ложится асвальт, дурні гроші витрачаються на потреби які по суті не такі важливі. Єкономіка воєного часу так і не пришла в Українську війну, бо нахер воно нам вобше нада, Захід все дасть. Може і дасть, але краще своя синиця в руці, ніж чужий журавель в небі.

Всіх одне запитання. Коли це все закінчится?! Не питання скільки нам до перемоги? Чи як скоро ми їх здолаємо? Питання про закінчится. Не вникаючи в суть і наслідки. Навіть такі криваві життєві уроки нічого не навчили більшість звичайного люду, кроме того як дивитись жданова в ютубі.

Про зменшення чоловічого населення на вулицях можна довго говорити, але я припускаю, що ці всі чоловіки не пішли замінити тих хто третій рік ротується з Запоріжжя на донбас, а з добаса на Запоріжжя, бо так чесно, бо так було б справедливо, бо так принаймні правильно. Історій про 1.5 роки з квартири не виходить почув не одну. Всі лягли на дно. Існує велика імовірність того, що ми можемо з того дна не піднятися.

Загалом життя в містах таке як і було до повномаштабки. В всіх всьо харашо. А шо його робить ? Живем як жили, ждем коли це всьо кончится.

Розуміння того, що в цій війні участь будуть приймати всі, так на третьому році не зявилося.

А ну да, ще там з світлом щось не так, то всі якісь дьоргані, а так, в принципі пока свету нема, то можна і на шашлики сходить...

Тотальний розпач, що несеться звідусіль, підпилює і без того розхитану нервну систему. Після переїзду з окупації очікування семи діб на блокпостах Василівки вилізло бонусом купа хвороб. Як каже одна з моїх докторинь : " дорогенька, гідозепам- то вже наш хліб"))) А я ще не їм його, пручаюся. І взагалі кожного ранку розумієш, що комусь набагато гірше. А тому, хто загинув, так і взагалі...

Цей день. З дитинства, школяр кінця 80 тих. В повітрі особливий запах бузку і тюльпанів- іду на святковий мітинг. На душі щемливо. Потім у 2000 них, теж, сльози на очах. .. "Мне кажется, порою, что солдаты...." 

- Галько! Галько, ти мене чуєш?

Це 100 відсотків 

Були в моєму садку. Кожного року. Не бачила їх два роки майже.

Шановне панство! Чи панянки, чи пани, невер майнд. 

Зараз село, де я виросла знаходиться в окупації рашистів. Там залишилися батьки і ще дім, в якому жило не одне покоління нашої родини. Я теж там прожила чотири роки і тепер вважаю ту хату своїм домом . Якось дивно, навіть, не дім батьків, а саме те родинне гніздо) Інколи думаю, невже дід підтримав би це вторгнення рашки... Їх батьківщиною завжди, звісно , був срср ... Але що таке батьківщина? Мабуть те село, що в моїх спогадах, хата, власне відчуття безтурботності. Там , де ти був малим. І значить, мою батьківщину викрали.. Як у мільйонів інших людей. Ми без коріння ... А може коріння - то і є пам'ять? Для неї треба нотувати... Вона іноді підводить...
***
Замальовки.... Просинаюся вранці. Літо. Канікули. Хата дідуся та бабусі. Здвору лине бадьора мелодія, хіти українського радіо, на дворі десь 88 чи 89 рік.... За вікном буяє чудовий літній ранок, сонце припікає, бачу, як Мурко гріється на доріжці, дерева зелені і трава у дворі густа, але вже покошена дідусем. Повітря, що лине у відкриту кватирку, таке свіже, запашне, напоєне цвітінням піонів, троянд та ірисів.
Запах безтурботності, запах дитинства.
Бачу, бабуся порається у літній кухні, на столі велика миска вишень. А їх уродило добряче! Чорнокорка- стигла, сік темний у неї, тяжко відіпрати і ,якщо їсти жменями, він завжди стікає до ліктів.
Через хвіртку городу приходить сусідка, тітка Галина. Бабуся гомонить з нею про город, курей, собак, котів, клятих жуків, що поїли молоді пагони картоплі.
- А, Митя (дід), уявляєш, пішов зранку на рибалку, - сердито каже бабуся, - так і Сірко з ним подався, зірвав цепок, бісова тварина, і утік!
Галина сміється:
- Тьоть Маруся, то мужчини по своїм ділам пішли . Зате трава у Вас покошена і город политий, бачила.
Бабуся пригощає Галину пиріжками , та вивалює у миску піввідра огірків та і іде собі по справах.
Мій день складається з гульок з сусідкою- подружкою. Ганяємо по вулицям, їмо яблука і вишні, будуємо собі хатинку у садку. Беремо або у її , або моєї мами косметику, одяг, наряжаємось, співаємо на "сцені" з цегли.
Ввечері приходить дідусь з рибалки, і Сірко прибігає весь в реп'яхах. Бабуся смажить карасів, варить картоплю, я знову рву вишні, бо в планах на завтра - варення. Дід за вечерею випиває чарку наливки, розказує цікаві історії.
Після роботи приходить мама, беремо оклунок з вечерею і пиріжками , і йдемо додому. Там виявляється, що город в нас пополений і в садку жодної бур'янини, звісно, дідусь побував....