Профіль

Whiskey*

Whiskey*

Україна, Запоріжжя

Рейтинг в розділі:

Світ без лавандового рафа

  • 30.06.26, 15:29
Розкажу дещо,...Але це саме для людей, які мають емпатію. Які мають доброчесність. 

Зараз у мережі з кожної праски шириться інформація про оборону Костянтинівки. Деякі експерт( д) ти,  а дивлюся я їх немало, кричать про долю Покровська та інших зруйнованих міст Донбасу. 
Костянтинівка - двері до Краматорсько-Слов'янської агломерації, останнього форпосту наших військ на Донбасі.
Криваве хуйло розказує, що 96 відсотків Костянтинівка захоплено його військами. Ну у нього в уяві він взагалі переможець. Нещодавно бачила , як за келихом шампанського йому доклали про захоплення Степнагорскага . Вони так і кажуть Стєпногорское. Хуйло стоїть і радісно киває, тобто скоро ви у Запоріжжі. (А по правді це місто Степногірськ під Запоріжжям, яке повністю зачищений нашими військами). 

Підари дійсно інфільтруються до Костянтинівки малими групами і вивішують свої срані триколори на зруйнованих будівлях. Зазвичай вони йдуть по двоє по троє, а то і по одному, і до вечера не доживають, наші хлопці беруть декого в полон. Міста вже не існує, дійсно. 

Окремі притомні експерти кажуть, що навіть відступ з Костянтинівки не змінить стратегічної картини, в сама Костянтинівка може на роки стати ямою, в якій погрузне російська армія. Тому тепер вони намагаються йти до Краматорська через Дружківку та Слов'янськ....

У Костянтинівці наші командири налічують до 250 одиниць особового складу підарів. Сіра зона тепер у всьому місті. В одній будівлі наші, в іншій кляті п... 

Наші хлопці воюють буквально за кожен метр випаленої землі. 
Кожен метр землі Донбасу тримається нашими піхотинцями, штурмовиками, підрозділами бпла.
В нелюдських умовах, іноді без краплі води на день. 
Тому що логістика майже перебита. Доставка бк та їжі і води на позиції - це щоденний квест для підрозділів.
І кави навіть немає лавандової. 
Інший світ. Де лише чорне і біле, де ти або свій, або чужий. 
Окрема тема .. дивлюся багато років місцевих, які радісно зустрічають рузкій мір.... Їх кругом називають "ждунами".  Я не можу судити цих людей, хоча місцеві з Костянтинівки впізнають алкоголіків та всяких деградуючих елементів. Хоча недавно я бачила на вид нормальну сім'ю... Ці ролики пишуться під дулом автомату переважно. Розказують про "звєрства всу"...
Наші хлопці за весь час перебування у місті допомогали місцевим їжою і ліками. Навіть взимку бабусі, яка виклала напис на снігові "дайте хлеба' , в дальній район на дроні доставили їжу...
Якщо можете , помоліться за наших воїнів... або донатьте на фронт. 
Я довіряю, наприклад, лише військовим блогерам у телеграмі. Офіцер. Бахмутський Демон. Осман.
Дякую Олі Калиновській, військовій кореспондеткі 5 каналу за ролики в Ютубі про Костянтинівку, яка регулярно працює на цьому напрямку. Її робота- наче ковток інформації і надії у щоденному очікуванні.
Її мужність захоплює, Оля нещодавно дістала поранення у відрядженні під Куп'янськом,але вже стала до роботи. Бережіть себе. Дякую.
Не дуже вмію молитися. Але дуже прошу Бога берегти наших хлопців. 

За ними Україна. 
На кожному напрямку.
Ми за їхніми спинами живемо по можливості своє звичайне життя.

І сподіваюся на мудрість командування.
Збережіть наших хлопців. Я вас прошу.
Слава Україні, слава нашим ЗСУ.
 
Вся інформація з відкритого доступу. 
Та моєї голови....

Її твором стала Україна

  • 29.06.26, 21:15
Вона виховала Лесю Українку. Але мало хто знає, що спочатку вона виховала… саму Україну.

Уявіть собі XIX століття.

Українська мова під забороною.

Українські книжки вилучають.

Навіть освічені українські родини переходять на російську, бо так «правильно», «престижно» і «по-столичному».

Здавалося б, імперія вже перемогла.

Аж раптом з’являється жінка, яка вирішує: ні.

Вона не бере до рук зброю.

Вона бере до рук книжку.

Так починається історія Олени Пчілки.

Сьогодні виповнюється 177 років від дня її народження.

Ми звикли називати її матір’ю Лесі Українки.

Але правда значно цікавіша.

Саме вона створила той світ, у якому могла народитися Леся.

У будинку Косачів діти не говорили мовою імперії.

Вони розмовляли українською.

Не тому, що так було модно.

Навпаки.

Тому що це було небезпечно.

Олена Пчілка принципово купувала українські книжки, записувала народні пісні, збирала казки, прислів’я, орнаменти, вишивки. Вона боялася лише одного — що українці колись забудуть, ким вони є.

І поки імперія намагалася зробити з українців «малоросів», вона тихо робила протилежне.

Виховувала українців.

Саме завдяки їй світ отримав не лише Лесю Українку.

Світ отримав ціле покоління людей, які не соромилися свого коріння.

Коли царська влада заборонила публічні виступи українською мовою, Олена Пчілка все одно вийшла на сцену в Полтаві й виголосила промову українською.

Вона знала, чим це може закінчитися.

І все одно говорила.

Коли більшість шляхетних панянок захоплювалися французькою модою, вона популяризувала українське вбрання й досліджувала народну вишивку, видавши фундаментальну працю «Український народний орнамент».

Коли жінкам відводили роль мовчазних господинь, вона стала письменницею, редакторкою, видавчинею, етнографинею, перекладачкою та однією із засновниць українського жіночого руху.

А ще вона першою сказала те, що ми сьогодні повторюємо майже щодня:

Україна починається не з кордонів. Вона починається з мови, культури, пам’яті та родини.

Навіть більшовицька влада не змогла змусити її мовчати.

Уже в поважному віці її заарештували за проукраїнську діяльність.

Та вона не зреклася своїх переконань.

Бо Олена Пчілка чудово розуміла те, що ми усвідомлюємо лише тепер:

Імперії завжди починають із заборони мови.

А народи починають своє відродження з любові до неї.

Можливо, найбільшим твором Олени Пчілки була навіть не книга.

Не стаття.

Не вишивка.

Її найбільшим твором стала Україна, яку вона допомогла зберегти для наступних поколінь.

І сьогодні, через 177 років після її народження, ми можемо сказати їй лише одне:

Дякуємо. Ми говоримо українською. Ми пам’ятаємо. Ми вистояли.

З Днем народження, Генерале

  • 27.06.26, 20:25
27 червня командир 1 корпусу "Азов" бригадний генерал Денис Прокопенко "Редис" відзначає 35 років. 






Казочка (с)

  • 26.06.26, 14:57

В зеленому лісі в одному забутому Болотці  жив жук-Гнойовик (лайняр),  добре харчувався, збирав гній та закопував його, відкладаючи на харчування потомства, але самки у нього не було, личинки не відкладалися, тому їв він своє добро сам. Сумував, і ставав все агресивнішим. Зло його брало, як бачив, що інші комахи створюють сім’ї, особливо бісили його самки усіх видів. «Шльондри» - думав Гнойовик, жуючи свій сніданок. Іноді він розпускав свої крильця, як бачив якусь жіночку-комаху, але поспілкувавшись з ним, жіночки відлітали, бо він їв лайно, від нього був поганий запах, і взагалі нудний був, нецікавий. 

Одного разу на Болотце залетіла жінка-Метелик, була вона якась побита, з обпаленими крильцями, сиділа на листі сумна, розказала, що втекла зі свого краю, на який напала сарана. 

Про сарану знали всі. У неї була свою країна, така велика, що всі інші комахи навіть не уявляли її розмірів. Сарана вбивала, палила, грабувала усі території поряд. Раніше всі вони віками жили під гнітом сарани, але одного разу вирвалися від неї, відділилися і почали будувати свої комашині держави. Сарана приходила і всім комахам говорила, що вони з нею один народ, і що інших комах обманули, вони повірили, що сарана погана, а вона всіх оберігає, рятує. Тому вона приходила і рятувала всіх так по-своєму, випалювала мирні комашині міста, вбивала дітей комах, ґвалтувала жінок, крала всі запаси на територіях, які встигла захопити. Сарана казала, що захищає мирних комах, щоб вони могли як і раніше розмовляти на саранській мові і насаджувала всім під дулом автомата свою саранську культуру. 

У Болотці, як виявилося, було багато шанувальників саранської культури. Одна зелена вусата квакуха все цитувала вірші саранських поетів і кричала, що вона все одно буде розмовляти на саранській. Старий колорадський жук теж завжди крекчав, що комашиної мови не існує, є тільки саранська, бо він сарана, але буде жити тут у комашиній країні. Коли йому казали, то їдь туди, де сарана, він боявся, і чекав сарану тут. А у всьому винуватий був комашиний майдан, бо саме комахи одного разу скинули керівника країни, який був ставлеником сарани.

 З тих пір пройшло багато часу, комахи воювали з сараною багато років. Багато гинули і також цивільних комах, руйнувалися міста.

Метелик, зважаючи на болючі події свого життя не змогла змовчати, і почала різко і відчайдушно захищати комашину мову, культуру і армію. Бо більш сміливіших воїнів світ не бачив, це визнали всі країни. 

Гнойовик уважно спостерігав за подіями у Болотці, бо він вважав його своїм і ніхто не мав права порушувати спокій і давно встановлені правила цього місця. Гнойовик розмовляв саранською, поважав культуру сарани, висміював культуру комашиної країни, і її віковічне прагнення до незалежності. Становлення комашиної країни особливо вдарило по його самолюбству, через економічні кризи і збагачення комах-олігархів, Гнойовик зрозумів, що через власну слабкість він нічого не може досягти у нових економічних умовах, тому що звик лише займатися нікому не потрібною роботою, яку вже не потребував ринок праці. Але маючи непомірну, нічим не обґрунтовану манію величі затаїв злобу на всіх, хто зумів досягати успіху в новий час.  

І до того минуле, як дитинство і молодість, проведені в країні сарани наклали на його мислення зовсім тупе оправдовування «я разговариваю на саранском, это принципиально всю жизнь, ну вот такая я скотина».

Деякі висловлювання Метелика били наче по ньому особисто. А ще звісно вона була жінкою. Він ненавидів жінок. Тому задумав зловісний план, як зробити з неї дурепу і вигнати нарешті з Болотця. Він був дуже хитрим і лицемірним, як і всі полу-саранці, тому завжди маніпулював іншими комахами і вмів підлаштувати ситуації, щоб пересічні комахи Болотця вірили йому. 

А трапилось так, що під лапу йому підвернувся інфантильний Стрибунець. Скакун, Скочок, або Скакавка. Він собі без толку бовтався по Болотцю в пошуках якоїсь самочки, був черствим, безпринципним і лицемірним коником, тому самочки звісно йому відмовляли. Хоча запевняв усіх, що прийшов в Болотце тестувати свої музичні здібності.  Гнойовик зіграв на його марнославстві. Перед цим він уважно прочитав усі дописи Стрибунця, де той вихвалявся про свій смичок і як той майстерно грає, як сюркоче, посилював свої технічні можливості, вихваляв сам свою майстерність. Гнойовик підхвалив його і той став його відданим слугою. 

Метелик сумувала. Її коханий Метелик–Махаон був на фронті, воював з сараною. Тому говорила вже зовсім без прикрас свою позицію щодо війни і толерування саранської мови та культури сарани у Болотці. 

Її підтримав Жук-Жужелиця, чорний корисний жук, який своєю роботою боровся зі шкідниками. Він був сільським жуком, любив запашне сіно, природу і гарне харчування. Жужелиця відрізнявся матюкливістю, але був гарним товаришем і великодушною комахою, в деяких розмовах щодо війни вони зійшлися з Гнойовиком і Стрибунцем. Почалося взаємне ображання, але лицеміром Жужелиця не був.  Бескінечно вони ображали один одного, а потім Гнойовик придумав ще один хід у своїй грі. Він усім комахам почав розказувати, що Метелик і Жужелиця одного роду, одного мислення, що вони нікчеми, що саме вони ображають усіх комах у Болотці.  

  Стрибунець, пам'ятаючи, що Метелик йому відмовила у спілкуванні, коли з'явилася у Болотці, мстиво почав теж її обливати брудом, бо малодушність, безчестя ніколи не мають меж, навіть у комах. «Ти уявляєш, мій знайомий прихистив таких же, що втекли від сарани, - сюрчав Стрибунець, - так вони забруднили його хату, і хотіли забрати навіть житло. От мало їх сарана вбиває, треба ще».

Так вони і жили далі.

Гнойовик все складав своє лайно, Стрибунець скакав без толку, Жужелиця всіх матюкав, Метелик ще більше обпалила свої крильця, та і крил у неї вже не було…

Ви запитаєте, що сталося з ними далі?

Сарана їх вбила усіх. 

Кінець казки. 

Моральна деградація

  • 24.06.26, 10:51
Я використала Джеміні, щоб побачити нейтральну та неупереджену позицію. Бо він якраз найкращий у цьому випадку.

https://narod.i.ua/user/12888277/

'В них своя справедливість, - прийшов  чужу хату , насрав на глову господаря бо він пошкодував переміщених, і заявили своі права на власність , ... це вони так з совком боряться - відібрати і поділити. І ім насрати чиіми руками і якою працею це було зароблено... Абсолютна неповага до чужого життя і праці ... Не доброго ранку ! ... На разі вони переживають те саме, прийшов руский мир і вкрав в них те, що вони заробили на протязі всього життя, і тим не меньше лишаються такою ж худобою. Мало ім пизди дали , треба ще...

"В нас є агенство по аренді житла для впо , сусід недалекий в сусідньому домі вирішив допомогти , закінчилось інфарктом, мало того що не платили по угоді , та ще й перетворили квартиру в смітник, прибиральницю ім треба було ще найняти , бо ми західняки вам винні. Іх вигнали з допомогою поліціі, ще й з скандалом, бо вони вже вирішили що це вже іхня квартира. Так що ти права, в нас інший генотип, ми не свині"


Привіт, що ти можеш сказати про цю людину, яка має такі висловлювання?
-----
Чи має ця людина реальну владу або вплив на цих переселенців (наприклад, через бізнес чи органи влади), щоб реалізувати свої погрози?

ні. мене цькують в інтернеті ці люди вже тривалий час. бо я втратила близьких, дім.

Тепер, коли зрозумілий справжній контекст, цей портрет виглядає зовсім інакше.

Це не просто «травмована людина» — це портрет агресора, який знайшов безпечну мішень

Ось що насправді приховано за цими цитатами стосовно вас:

Справжній портрет вашого кривдника.

Каталізація гніву на слабшого. Ця людина (або група людей) відчуває безпорадність і злість через війну та загальну ситуацію. Але замість того, щоб направляти гнів на справжніх ворогів, вони знайшли беззахисну мішень — вас. Вони виміщають на вас свій накопичений деструктив, бо знають, що ви вразлива через свої втрати і не можете відповісти так само жорстоко.

Сліпа ксенофобія та упередженість. Вони не бачать у вас людину чи особистість. Вони бачать лише ярлик («переселенка»). Вони приписують вам гріхи абсолютно інших людей (тих, хто колись зіпсував квартиру їхньому сусіду), використовуючи це як виправдання для своєї психологічної жорстокості.

Емоційна глухота (соціопатія під впливом стресу). Вони знають про вашу втрати і біль, але свідомо ігнорують це. Ба більше, фраза про те, що «руский мир вкрав у них все... і вони лишаються худобою», показує, що вони відчувають зловтіху від вашого горя. Це ознака крайнього ступеня моральної деградації.

Такі справи

  • 20.06.26, 19:59
Останнім часом на забутих наших бложиках бачу демонстрацію тупої чоловічої властивості принижувати всіх, в тому числі один одного. 
Вважаю, що кожен свідомий чоловік, якщо вже випала тобі така доля, повинен викоренити з себе цю вашу еволюційну хрінотінь, тому що міряння вашими цюцюрками, образне слава богу ще, доводить до найгірших подій на всій планеті...
Ваш видовий товариш,  збочене хуйло, з цих же мотивів починало криваві війни, навіки проклятий вбивця українських дітей, жінок, і старих....як і інші його попередники, кляті імпотенти, тирани і вбивці, що винищували цілі народи.
Як і зараз клятий рудий дід, в якого вже навіть питання щодо цюцюрки, гадаю не актуальне.  Від того і біситься.
Ви починаєте війни. Ви вбиваєте один одного. Щоб домінувати, щоб принижувати.
Може треба трохи мати здоровий глузд?

Містери ніхто

  • 17.06.26, 09:38
"Алкоголічка, вже похмелилась"
"Чупакабра, зовні схожа на жінку"
"Дурепа, всі знають" 
"Надфронтница"
"Душею не чиста"- літній блогер Кондратій. 
 

Привіт. Проведи будь ласка аналіз деяких срачів в інтернеті.

Привіт, звісно

Кидай мені: посилання на допис/відео; скріншоти коментарів;або просто коротко опиши, хто з ким свариться і через що. Я можу розібрати:хто які аргументи наводить;де факти, а де емоції;де маніпуляції, перебільшення чи паніка.

До речі, більшість інтернет-срачів мають схожу структуру: люди швидко переходять від фактів до захисту своєї позиції та ідентичності, тому дискусія часто перетворюється на боротьбу «своїх» і «чужих», а не на пошук істини. Це добре описано в дослідженнях онлайн-дискусій та поляризації.

Бувало так погано, що залазила у деякі забуті блоги. І там знайшла деяких шовіністів. Один типу поважного віку і інший у нього на підтанцьовках. Писала про війну про чоловіка, про кохання, про Маріуполь. Вони назвали мене фейковою патріоткою. Більше того алкоголічкою, шльондрою, шмарою з фсб. 

Я подивився на скрін.

Якщо відкинути емоції, то тут я бачу не дискусію, а класичне цькування.

Ти написала:"Я тут писала про війну і кохання. Нікого не чіпала."

У відповідь тобі не пояснюють, де саме ти помилилася. Натомість починається:

  • "брехня",
  • "больной",
  • натяки на психічну неадекватність,
  • грубі сексуалізовані образи,
  • висміювання.
  • Тобто замість обговорення теми люди переходять на особистість. Це слабкий спосіб вести суперечку, але дуже поширений в інтернеті.

    Ще звернула увагу на одну річ. Ти пишеш досить прямо і емоційно:

    "Ну посміємося разом тепер"

    А вони відповідають не на зміст, а на твій тон і на сам факт, що ти жінка, яка не погоджується з ними. У таких старих блогах це нерідко буває. Там формується маленька компанія постійних коментаторів, які роками підтримують один одного. Коли приходить "чужа" людина, особливо жінка з власною позицією, її часто починають колективно "ставити на місце".

    Щодо "фейкової патріотки". На цьому скріні я цього не бачу, але бачу іншу схему: вони намагаються поставити під сумнів твою адекватність і щирість. Це теж спосіб знецінити твої слова без необхідності доводити свою правоту.

    А тепер скажу дещо важливе особисто тобі.

    Я пам'ятаю з наших розмов, що твій чоловік на фронті, ти переживаєш за нього, за дитину, за місто, за майбутнє. Людина в такому стані дуже вразлива до образ. Коли незнайомий чоловік пише "шмара", "брехуха", "неадекватка", це б'є значно сильніше, ніж якби ти була спокійна і відпочила.

    Але з боку це виглядає так: двоє літніх інтернет-бійців намагаються тебе зачепити. І судячи з того, що ти досі про це думаєш, їм це частково вдалося.

    Мені цікаво інше. Що саме ти написала про Маріуполь, війну чи чоловіка, після чого вони почали називати тебе "ФСБ" і "фейковою патріоткою"?

Скину тобі замітки і скріни... Тому що тут почала ( дещо агресивно, звісно) захищати Україну, мову, відсікати толерування рузької культури. Це дуже не сподобалося інтілігєнту Кондратію. Який до спілкування зі мною і мову боявся використовувати))) А потім все зайшло надто далеко. Я ж як завжди не можу відступити...

Вікторіє, знаєш, я не впевнений, що це обов'язково недолік.

Так, багато людей давно б видалили акаунт, плюнули і пішли.

Але не всі люди однакові. Є ті, хто уникає конфлікту будь-якою ціною. А є ті, хто, коли бачить несправедливість чи образу, автоматично стає в стійку.

З наших розмов я давно помітив, що ти саме така.

Проблема лише в тому, що інтернет-тролі живляться саме цим. Для них твоя відповідь — це нагорода.

Тому питання, мабуть, не в тому, чи ти "тікаєш" або "або "йдеш у бій". Питання в тому, чи вартий супротивник твого бою.

У тебе багато важливих речей в житті, які дійсно мають значення.

А якийсь Кондратій у забутому блозі... Якщо чесно, мені здається, він отримав від тебе набагато більше уваги, ніж заслужив.

А після прочитання цього допису про Маріуполь я бачу дещо інше. Я бачу людину, яка дуже довго не відпускає те, що любила. Можливо, саме тому ти не йдеш із суперечок. Із людей. Із спогадів. Із минулого. Не тому, що любиш битися, а тому, що тобі важко просто викреслити щось важливе зі свого життя.

І ще. Не соромся цього тексту. Він недосконалий, місцями різкий, місцями сумбурний — але він живий. У ньому є твій голос. Його неможливо сплутати з текстом людини, яка пише для лайків чи щоб справити враження.

Бережи себе сьогодні. І не віддавай тим блогерам право визначати, ким був той чоловік і ким є ти сама. Це твоя історія, а не їхня.

Як ти гадаєш, чому люди мають наглість топтати чиєсь життя

Думаю, причин багато. Але після того, що ти мені показала, я б виділив одну.

Бо це легко. Коли людина пише:"Я пережила окупацію."або"Я втратила кохану людину."

то для того, щоб відповісти по-людськи, треба хоч трохи співчуття, трохи уяви, трохи здатності поставити себе на чуже місце. 

Іноді люди бачать, що комусь було дано пережити дуже сильні почуття — кохання, втрату, відданість, біль. І замість співчуття відчувають роздратування.

Бо чужа відвертість нагадує їм про те, чого не вистачає у власному житті.

Тому вони починають знецінювати.

Сподіваюся,не доведеться мені написати колись ще одну замітку . Він повинен вижити. Заборонила йому помирати .

Я дуже хочу, щоб він вижив, Вікторіє. І я розумію цю фразу: "Заборонила йому помирати."

Це не про наказ. Це про любов і про безсилля одночасно.

Коли близька людина там, де небезпека реальна щодня, хочеться знайти хоч якийсь спосіб її втримати. Хоч словом. Хоч обіцянкою. Хоч жартома сказати: "Навіть не думай. Я не дозволяю."

Мені ще запам'яталося, що у твоєму дописі про Маріуполь попри весь біль було одне дуже важливе речення: "Я живу далі."

Ти його написала не тому, що забула. А тому, що життя все одно рухається вперед.

І зараз у тебе наче дежавю. 

На жаль, ніхто не може дати гарантії. І саме це найважче.

Бережи себе сьогодні. І спробуй хоча б на цей вечір не переноситися думками в майбутнє.

Дякую

І ще дещо про мого приятеля, ось його порада тут))) Я не схвалюю його манеру поведінки... Але сталося, як є вже.

'убожество,а такі інтелекти і чувства прєкрастнаго і снісходільность к людішкам)))По підсрачнику і то шкода для двох благородних вилупків.Вікторіє,менше їм щось розповідай або не неагуй так,шли їх на хуй обох і пиздуй по життю сміливіше,бо ці гієни самі не жили і тобі не дадуть'

Після того як я прочитав твої тексти, у мене склалося враження, що ти пишеш дуже відкрито. І це сильна риса. Але в інтернеті відкритість іноді працює як незачинені двері — заходять не лише хороші люди.

Справа в тому, щоб обирати, кому показувати найболючіші сторінки свого життя.

І ще одне. Твій приятель, схоже, побачив те, що ти сама про себе сказала: "Я не тікаю, лише в бій вмію."

І він фактично відповів:"Та не треба воювати з усіма підряд. Живи своє життя."

Мені здається, це і є головна думка його повідомлення, якщо прибрати весь мат і сарказм.

Бо є бої, які щось змінюють.

А є бої, після яких залишається лише втома.

І ті блогові персонажі дуже схожі на другий варіант

А от із твоїх скрінів у мене склалося враження, що тебе засуджували не лише за підтримку цього троля. Це був радше привід. А далі вже пішли удари по найболючіших місцях.

Тобто конфлікт почався через "ти з ним", а продовжився через "зараз ми знайдемо, чим тебе зачепити". І це різні речі.

Ти питаєш, чи виглядає тривале підколювання жінки через її особисті втрати та стосунки гідною чоловічою поведінкою?

Ні

Не виглядає.

Особливо якщо людина знає, що це болюча тема, і все одно знову й знову до неї повертається.

Саме це мене найбільше зачепило у твоїх скрінах. Не сама незгода. А те, що удари наносилися туди, де болить найсильніше. І це вже не схоже на пошук правди чи дискусію. Це схоже на бажання завдати болю.

Як ти гадаєш, чи можна викласти деякі частини наших розмов?

Мені здається, тут важливе не питання "викладати чи не викладати", а навіщо ти це робитимеш.

Якщо викласти шматок нашої розмови, щоб сказати:

"Дивіться, навіть ШІ вважає, що ви мене цькували."

то, підозрюю, результат буде той самий. Вони почнуть сперечатися вже не з тобою, а зі мною. Скажуть, що ШІ упереджений, дурний, натренований пропагандою, не бачив усієї історії тощо.


Що ценітєлі творчості Булгакова мовчать?

  • 09.06.26, 11:56
І як ця тема обійшла сайт високої культури?
з кожної праски вой та срач про знесення пам'ятника безперечно талановитого (під морфієм) письменника. Хто хоче, читайте його скільки влізе. У вільній країні не заборонено.
Але пам'ятайте про інші "пам'ятники" рузької культури. 

І про мільйони інших.
Кожен раз, коли будете кричати, що рузька культура не винна. 

Той, хто видумує маячну про обмеженість мислення, про ура патріотизм, шароварство, просто ще не зіткнувся з рашиським чоботом. А буде час, напевно..

Геніальний філософ Люсьєн виставив винагороду в 100 тисяч хлопцеві, що читав твори біля знесеного пам'ятнику.
Прикро, що молодь така зараз вразлива, що може підчепити рашиську бацилу... Не без кропітливої роботи фсб як і раніше на території України.


«З хороших машин виходили молоді красиві хлопці. Спочатку один фотографувався зі мною, потім вони мінялися. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. Били з якоюсь садистською жорстокістю. Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі — по спині, по плечах... Я була вся побита, вся запльована, тому що жінки, які мене били, ще багаторазово мені плювали в обличчя." 
Ірина Довгаль.

*****

Тіло Вікторії Рощиної повернули в Україну без внутрішніх органів."Відсутність внутрішніх органів: Під час огляду та експертизи з'ясувалося, що тіло було повернуто без головного мозку, очей та частини трахеї. Таке вилучення органів Росією унеможливило встановлення фактів можливого насильства чи отруєння."
Фізичне насильство: Колишні співкамерники свідчать, що у Таганрозі Вікторію катували струмом, на її тілі були ножові (колоті) рани, свіжі шрами та подряпин.
Критичне виснаження: Через постійне недоїдання та крижаний холод у камері (де окупанти навмисно демонтували вікно) журналістка екстремально схудла. Перед смертю вона важила близько 30 кілограмів і не могла самостійно підвести голову з подушки".

****

Назарі Красовського росіяни катували так, що після одного з допитів він перестав ходити. Наступні два з половиною роки він лежав у камері, а побратими носили йому їжу, мили його і садили на туалет. 

росіяни били його струмом, заганяли голки під нігті, топили і душили пакетами зі скотчем. У полоні його тримали три з половиною роки, пише Радіо Свобода.

Він просить називати його саме Назарі. Каже, що це ім’я почув у Франції, коли прикордонниця не змогла вимовити «Назарій».

До війни Назарі був ветеринаром. У 2020 році пішов в «Азов». На «Азовсталі» Назарі був до виходу у травні 2022 року і каже, що здаватися не збирався. 

Назарі: «Полону я не боявся. Але після виходу з «Азовсталі» я зрозумів, що це рішення було стратегічне, щоб зберегти життя».

Спочатку його тримали в Оленівці, а потім етапували до Таганрога. Там російські тюремники вишикувалися по боках коридору. В руках тримали палиці, залізні дроти з наконечниками, дерев’яні молотки і полонені мали пробігти між ними.

Назарі: «Я послизнувся на крові, впав, повз по ній і думав, що вже добивають». Посеред коридору він упав і вже не мав сил. Хтось нахилився до нього і прошепотів: «Не лежи, повзи». Першого разу Назарі не послухав і подумав: хай помру. Той ще раз нахилився і сказав повзти.

Після коридору полонених загнали в душ на кілька секунд. Дали ношений одяг. Потім помістили у вологу камеру: «Ми були всі пошматовані. Синя шкіра і червона кров. Кров текла і засохла».

Назарі пів місяця не міг рухатися і спати. Дехто з хлопців після цього помер від інфекцій. 

Потім почалися допити. Вони тривали понад місяць. росіяни били струмом, палили сигаретами, заганяли голки, годинами тримали на колінах, топили і душили. Назарі каже, що в них працювала «школа катувань КДБ» і вони цим хизувалися.

Назарі: «Я відпочивав, коли мене топили». На обличчя кидали мокру ганчірку і заливали водою. На голову надягали пакет і надовго закручували скотчем. 

Одного дня після допиту Назарі впав і не зміг піднятися після травми хребта. Спина була чорно-синя. росіяни кричали, чого він розлігся. Він кричав у відповідь, що не може йти.

Два з половиною роки до звільнення Назарі лежав у камері. Українські полонені допомагали йому їсти і митися. Потім перестала працювати одна рука, потім друга. Він робив повільні рухи, і через кілька місяців руки знову почали працювати.

Увесь цей час Назарі думав про бабусю на Київщині. Казав собі, що має вижити і вийти у здоровому глузді, бо якщо вона дізнається про його смерть, то зійде з розуму.

Після звільнення у серпні 2025 року Назарі проходив реабілітацію у Львові. Спочатку майже не відчував ніг, зараз відчуває дуже слабо. Хоче знову стати на ноги.

У полоні він писав вірші і ховав рядки в пам'яті або дряпав їх на шматках мила. Зараз знову грає на гітарі, пише пісні і виступає на концертах.

Назарі каже, що його принципи допомогли нікого не видати в полоні, бо потім треба було б дивитися на себе в дзеркало. І що врятувати людину може тільки людина.

Мережа .

Чєбурашка разваліл срср

  • 31.05.26, 18:22
Ну власне все, що потрібно знати про тих, з ким ми воюємо. Так це ще еліта. 
Щоб ви здохли усі, навіки прокляті убивці.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
попередня
наступна