Муки травматизму

-Наталко, ти де? Чуєш мене, Наталю! - Микола схвильовано забіг до квартири.

Був вечір, жінка поралася на кухні. Стояла, заморена після роботи, чистила картоплю.

- Що трапилось? - спитала. Чоловік був наче сам не свій. Обличчя червоне, очі бігають тривожно, лоб спітнів.

- Наталю, я все з'ясував! Життя з тобою доведе мене до травматизму. Нарешті, мої семирічні дослідження завершилися! Я з'ясував, що причина травматизму чоловіків на виробництві - це їх жінки! - сказав

Микола і рубанув у повітрі рішуче рукою. - А отже, Наталю, негайно збирай речі і вимітайся геть звідси!

- Тобто, ти що, Колю, що з тобою? - Наталка покинула на стіл синюшню курку з гастроному і взялася руками за шию.

- А ось так! Це правда! - Микола схопив графин з водою і налив склянку води.

- А вночі нам треба йти відмічатися в чергу на гарнітур, - тихо мовила жінка і заплакала. - Як так, Колю, ми влітку збиралися по путівці в санаторій...

- Наталю, не мучай мене і себе, їдь, - уперто сказав Микола

- Ну добре, як знаєш... Я до мами поїду, там Василько наш як раз на канікулах..

- Так, так і твоя мама теж, до речі!! - Чоловік знову захвилювався і закричав фальцетом. - Твоя мама, теж!!!!

- Що, моя мама?

- Теж!!!! Теж!!!!

У Миколи почалася істерика. Він бігав по квартирі, шепотів щось, що не хоче травматизму.

Наталка тихо зібрала речі і пішла.

Пройшло 40 років. Здається ,акт травматизму минув. Микола все розрахував. Але життя промайнуло.

Наталя і син більше не спілкувалися з ним.

Хто і кому завдав травми, вона ніколи не з'ясовувала. Вийшла заміж і виховала сина.

Травми такі. Комусь дають нове краще життя.