Ідучи на обід, Аня сказала нашому шефу:
- Ми йдемо на базар, що Вам купити?
- Щастя, - відповів наш шеф.
- А чи продають на ринку щастя?, - поцікавилась я.
- Звичайно, продають. На ринку все продають, - парирував шеф.
От ми пішли з Анею на ринок. Шлях наш був довгий, закрутистий, тернистий. Та ми не полишали його, ми все йшли і йшли, холод проймав нас до кісток, вітер здував нас з ніг, сніг заліплював нам очі. Були миті, коли на нас накочувались хвилі безвиході, і тоді тремтячим (від холоду) голосом я зверталась до Ані:
- А, може, вернемся?
- Ні, - відповідала Аня, - ми маємо купити краплину щастя!
- А як ти думаєш, Аня, якщо ми прийдемо на ринок і запитаємо у торговців: Чи є у Вас щастя?, що вони скажуть на це?
- Скажуть, що ти поїхала, Риженко!
- Оце і я думаю, що скажуть, що я поїхала…
Отак, жартуючи й потерпаючи від ґлобального холоду, що зненацька насунувся на нас з Рек’явіка, ми добрались до привокзального базарчика. На базарчику у бабусь з екологічно чистих місць Тернопільської області ми купили молоко і редиску, про щастя [ЧОМУСЬ (!!!)] посоромились запитани… [Бо що про нас подумають люди, якщо ми запитаємо у них: По чім сьогодні ЩАСТЯ? (!!!), подумали ми.]
Повернулись ми з обіду на роботу, і я сказала нашому шефу:
- Знаєте, ми не купили щастя.
Він подивився на мене (зовсім спокійно, навіть не примруживши погляду) і філософськи відповів запитанням:
- Немає?
- Ні, - сказала я.
- Так, щастя дефіцит сьогодні, та зрештою щастя завжди  було в дефіциті.

Чи знаєте Ви, Люди, Що у Львові і Тернополі сніг?



Дякую інмар за фото: http://prikol.i.ua/view/313237/ 
яке було, щоправда, зроблено минулого року,
та проте гарно відображає плин нинішніх подій

                                                                 Ольга Максименко

Любов і дбайливе ставлення до землі були завжди властиві українському народу. Праця на землі сприймалася ними як творча, як така, що потребує кваліфікації і багатого досвіду в пізнанні законів природи. Мудрість віків утілилася в календарі хлібороба, складеному на основі уважного і дбайливого ставлення до природи, спостережливості, а також у силі-силенній народних прикмет, що стали невід’ємною частиною культури землеробства наших пращурів, однак, на жаль, багато в чому втрачені сьогодні нами. У ставленні до Матінки-Землі виявлялися також особлива емоційність і глибока релігійність українців. Так, в українських колядках сам Господь оре ниву й сіє хліб. Відчуттям Божої повсюдності характеризується весь народний світогляд:
“Бог не родить і земля не дає”
“Людина ворожить, а Бог робить”
" Усі під Богом ходимо”




Ставлення до праці та її результатів, як одна з виразних рис української ментальності, знайшло своє відображення в прислів’ях і приказках. Народна мудрість наголошує на людинотвірній функції праці, її необхідності і самоцінності для формування людської особистості:

Птиця створена для літання, а людина – для праці;
Сталь гартується в огні, а людина – в труді;
Чесний чоловік не може без труда;
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Утверджується висока моральна цінність будь-якого виду чесної праці людини, засуджується нечесно нажите:

Якщо добре працювати, скрізь успіхи будеш мати.
Чесно робити – весь вік багатіти.
Трудова копійка годує довіку.
Нажите махом піде прахом.
Краще своє латане, ніж чуже хапане.

Водночас підкреслюється невідповідність праці та її результатів:

Шилом моря не нагрієш – від тяжкої роботи не розбагатієш.
Роби, роби, а їсти нема що.
Та допіру робота: ціле життя роби, а на старість милостиньку проси.

Сприйняття праці в різних її іпостасях – і як тягаря, і як джерела засобів існування, і як процесу пізнання, набуття досвіду – втілилося у прислів’ї: “Робота мучить, кормить і учить”.
Українці завжди підмічали різну мотивацію до праці – як ціннісно-смислову, так і матеріально-прагматичну:

Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Без охоти нема роботи.
Тирлю-тирлю коло плота: яка зарплата, так й робота.

Лінощі ж пов’язували з недостатньою винагородою за працю або з роботою не на себе:

Там ся ліниво працює, де пожитку не чує.
Панської роботи не переробиш.

Крім того, лінощам було присвячено чимало влучних, не без почуття гумору сказаних приказок і прислів’їв:

Без роботи ще ніхто не вмер, хіба без хліба.
Їсти дай, випити дай, а про роботу не питай.
Робить як мокре горить.
Робить так, аби збутися.

Народна мудрість відобразила ще одну грань української ментальності – відчуття господаря, який передусім покладається на власні сили:

Чужими руками тільки жар загрібати.
Як дбаєш, так і маєш.
Щоб лиха не знати, треба своїм плугом на своїй ниві орати.

Що стосується ставлення до підприємництва й торгівлі (яке в наш час є досить актуальним), то історично пов’язані із землею українці-хлібороби не виявляли великого бажання до цього виду діяльності. А ставлення їх до перекупників було доволі негативним:

Крамар – як комар: де сяде, там і п’є.
Сякий-такий торгаш, та все їсть калач, а хлібороб хліб робить –
 і хліба вволю не їсть.

Досить характерним було ставлення українців до права й закону. З одного боку, українці, одвічно прагнули до справедливості, бажали, щоб усе було “за законом”. А з іншого – розуміли величезну різницю між бажаним і реальним, зокрема, верховенство грошей над правом:

Не все так робиться, як у параграфі написано.
В суді правди не шукають.
Де гроші судять, там право в куті.
Не підмажеш – не поїдеш / Хто маже, той їде.

Василь Махно  — український поет, есеїст, перекладач, літературознавець,
народився у Чорткові в 1964 р.
Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), кандидат філолологічних наук (1995), викладав літературу у Тернопільському
університеті, а згодом — у Ягеллонському (Краків)..
Член НСПУ, АУП. Учасник гурту «Західний вітер» (1992).

Член міжнародного ПЕН-клубу,

З 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.
Сайт Василя Махна:

http://vasylmakhno.us/

http://www.youtube.com/watch?v=uXqH7g5AUVg

Увага!!!
У Тернопільському видавництві "Навчальна книга - Богдан" виходять друком методичні рекомендації щодо Зовнішнього незалежного оцінювання,  відповіді на тестові завданя та білети, інтерактивні тестування з усіх шкільних предметів.
Матеріали скореговано відповідно до чинної Програми, затвердженої Міністерством освіти України

http://www.bohdan-books.com/

15 квітня тернополяни відзначають 66-ту річницю звільнення міста від німецько-фашистських загарбників.





15 квітня о 10.30 на Микулинецькому цвинтарі покладуть квіти до могил загиблих воїнів.

О 12.00 у Старому парку розпочнеться мітинг-реквієм за участю духовенства, ветеранів, влади та громадськості Тернополя.

                                     квітня 14-е, 17:01

Довга риска тире –

як напружена пауза у привокзальному тирі:

вибила двадцять із двадцяти –

і тиша.


І «ТИ» стоїш іще тут,–

а «РЕ» уже вище і вище,

як намистинка на нотному стані,

і до-стоту – не до-кричатися із вихідної точки А,

із до-світніх вогнів ноти ДО –

до

його ТИбету –

і глибоко вдихнути –

бо ти – ре –

це завжди глибоко вдихнути –

і ступити крок:


що ти маєш йому сказати

що ти хочеш йому повісти

про-себе-про-нього-про-нас

як ти пронесеш

по оцій натягнутій линві

серце cвоє в подолі

воду святу у решеті?


І балансуєш, по суті, наче канатоходець,

і до пуття не знаєш ні слів, ні путів Господніх,

і ще пуповина страховки пантрує дітвацьке тіло:

Не озивайся, дівчино,

Не озирайся, жінко...



Ступай

голою ступнею

по натягнутій линві пунктирів;

Пустися

цим путівцем пульсуючим –

точка-тире, точка-тире –

морзянка серця – як мороз поза шкірою;



Біжи

такою собі Козою-Дерезою

по тисовій кладочці тире

із пункту А у пукт В:

«Чи ти, кізонько, їла, чи пила?» -

І брешеш, і копитом крешеш, і не червонієш –

(а з часом воно буде ще легше, Серденько) –

«А нічого, дідусю, не їла, і нічого не пила,

бігла собі через місточок,

ну там листочок, як водиться,

і водиці крапельку,

Ото й наше усе."


І стрибаєш через слова –

через голову вже стрибаєш,

а тире вже довге, як горизонт,

як фінальна смужечка кардіографа,

як невблаганна рисочка між двома датам:


То що ж ти хотіла йому розказати

про ці
стигмати розділових знаків
про ці
основні правила

приватної пунктуації,
Серце?
                          Ганна Осадко

У Тернопільському видавництві “Навчальна книга – Богдан» побачили світ книги Андрія Куркова «Остання любов президента» й «Улюблена пісня космополіта», що давно стали бестселерами серед читацької аудиторії.






Крім того, видавництво опублікувало дитячі твори відомого митця
 «Казка про пилососика Гошу» та «Школа повітроплавання».
Твори перекладено і видано українською.





http://www.bohdan-books.com/search/

«Город, в котором я жил в это время, — писал он о Курске, — мне совершенно не нравился. Он стоял на горе, и всюду открывались открыточные виды. Они мне так опротивели, что я даже рад был сидеть дома. Да, собственно говоря, кроме почты, рынка и магазина, мне и ходить-то было некуда… Были дни, когда я ничего не ел.


(Е.Дручинина. Портрет Д.Хармса. 2005. Туш)

(Т.Дручинина Портрет Д. Хармса. 2005. Графитный карандаш)

Тогда я старался создать себе радостное настроение. Ложился на кровать и начинал улыбаться. Я улыбался до 20 минут зараз, но потом улыбка переходила в зевоту… Я начинал мечтать. Видел перед собой глиняный кувшин с молоком и куски свежего хлеба. А сам я сижу за столом и быстро пишу… Открываю окно и смотрю в сад. У самого дома росли желтые и лиловые цветы. Дальше рос табак и стоял большой военный каштан. А там начинался фруктовый сад. Было очень тихо, и только под горой пели поезда».

http://daharms.ru/biography/

Насправді, екранний герой і час дуже глибока проблема

Багато хто вважає, що може спокійно говорити про це, про героя в кіно, літературі, бо що тут такого, подивився фільм, прочитав книгу, та й все зрозуміло: той кохає ту, а та іншого, чи той замочив якусь там лихварку за допомогою сокири, і тепер його мучать муки сумління і тягне на місце злочину, і непокоять жахіття, і не в змозі здолати ці пристрасті, він добровільно здається на волю людського суду і врешті отримує майже бажане покарання...

Гадаю, що у творенні образу героя чи то письменник чи режисер має багато працювати і думати, щоб захопити читача чи глядача. Митець завжди має тримати руку на пульсі сучасності, шукати своїм героям відповідників у житті. Замислюватись, чи зможе його герой стати новим Гагаріним чи там Чапаєвим… Митець має принести у світ героя, що здатен захопити його сучасників.
На мій погляд, проблема героя все-таки проблема інтелекту, душі, того, чого не замінить техніка.
Наприклад, недавно я зауважила у «Солярисі» Тарковського (американської версії, на жаль, не бачила), що Тарковський досить вдало справляється із зображенням різної атрибутики майбутнього.
Він не акцентує уваги на предметах майбутньої техніки (!)
Хоча відомо, що вони з оператором спеціально їздили в Японію і зняли проїзд у тунелі та хмарочоси, для того щоб показати світ майбутнього!
Проте Тарковський конкретно акцентує увагу на душі героя! Це основна заслуга цього фільму!

("Солярис")

Взагалі, у фільмах Тарковського постать героя завжди є досить цікавою, різноплановою, неоднозначною. Герой Тарковського схожий на заблукалого в часі індивіда, що доскіпливо шукає відповіді на питання: А чи жива ще у світі Духовність? З одного боку – його голос вчувається як глас Путника в пустелі . І ззовні герой не чує жодної відповіді, але він завжди знаходить її всередині – у глибині самого себе, він знаходить відповідь у глибині своєї Душі.


("Іванове дитинство")

До речі, такого Героя – Вічного Блукальця – Тарковський зображає чи не у всіх своїх фільмах. Чи то в «Івановому дитинстві», де Герой (малий Іван) шукає відповідності між жорстоким світом реальності, що захоплений війною і втратами, і світом снів, у якому мир і жива мама… Чи то у «Андрії Рубльові», в якому Герой (митець) метається між розтрощеним світом і творінням, в якому художник шукає краплі ще невмерлого духа – і врешті, знаходить. Чи то в «Солярисі», де закинутий на далеку незвідану планету-Океан Герой приносить свої втрачені ілюзії, помилки, гріхи і шукає вселенського Прощення і , зрештою, знаходить його… Чи в «Дзеркалі», чи в «Ностальгії», чи в «Жертвопринесенні» …
Надто у фільмі «Сталкер» Тарковський розділяє героя на три іпостасі (однозначний натяк на Триєдине начало живих істот на планеті Земля !!!).

            
            ("Сталкер")

У Зону, у цей світ спаплюженого минулого життя йдуть за сповненням бажань (мрій) троє: Науковець (Ученый), Письменник і їхній проводир – Сталкер… Кожен несе у цей світ своє: Науковець - бомбу, щоб знищити Зону; Письменник – мрію вийти з творчої кризи і Сталкер – потяг душі до Ідеалу! Такий-от тривимірний сплав різних боків людської свідомості: матерія, раціональність, дух – постає перед нами.
Спершу ці Герої, що мають кожен свою іпостась, знаходяться в певному конфлікті, вони не розуміють один одного, кожен знаходиться у своєму вимірі, шукаючи реалізації своїх бажань: відданість ідеалу (Сталкер), пошук суті речей (Письменник), руйнація , знищення (Науковець). Але зрештою, пройшовши заборонену Зону, здолавши безліч перешкод вони добираються до Завітної Кімнати, щоб здійснити свої мрії … і не заходять до неї … бо кожен знайшов відгук своїм мріям і потаємним бажанням у себе всередині, у глибині свого серця… Кожен відчув свою відповідальність перед світом: Чи готовий він, особисто він, відкрити світові Пандорову скриню своїх потаємних бажань і комплексів… і так, здолавши перешкоди і не здійснивши , здавалось би, бажань, вони повертаються кожен до свого попереднього життя, до свого світу… але кожен з них несе свій власний досвід, відповіді на власні підсвідомі питання … І в цьому сенсі кожен з учасників експедиції дістає бажане очищення, що символічно йде у фільмі проливним дощем…