це ніч
стан між безсонням і сном
межовий стан
ти лічиш подумки зорі :
одна,.. дві… тисячу…
намагаєшся склепити очі
намарно
нема порятунку від цього стану
без сну
як під водою
звуки забрано
подих перехопило
: ти не знаєш що діяти
ти закований
тебе захоплює і обдає то холодом то жаром
ти не можеш поворухнутися
ні назад - ні вперед
ні вгору – ні вниз
ти в оковах
сам винен, що опинився в такій ситуації
вона зв’язала тебе колючим дротом
бо ти погано ставився до себе
не зважав на свої потреби
тепер не спиш
і думаєш
думаєш
думаєш думу свою нічну
і вона верзеться тобі
якимось блискучо-сяйним хвостом комети
що раз на 120 років наближається до землі
отже за життя ти її можеш побачити єдиний раз (лише)
комета захоплює тебе своїм величавим блиском
і ти мимоволі торкаєшся її сяйва
але замість тепла тебе обдає крижаним холодом
так, звичайно, а як же може бути інакше…
адже комета - то шматок криги
який за прискорення набуває небувалого сяйва
у своєму захопленні сяйвом ти забув про це
що ж, тепер будеш мати на увазі
ти продовжуєш спостерігати те сяйво
той блиск
а він потроху віддаляється від тебе
і ти тільки дивуєшся з того
як же таке могло статись
що той блиск так зачарував тебе
ти споглядаєш його звідси, з землі,
з твого безсонного простирадла
і мов дитина намагаєшся
наблизити до себе той блиск
невідомої  комети
ще раз
але ніяк не можеш цього зробити
несила…

зрештою настає ранок
кава
реальність повертає тебе до справ
і все йде своїм звичаєм
важка ніч стирається з твоєї пам’яті
і про комету ти теж забуваєш
на час

Віртуал -це теж життя, можливо, більш відверте, ніж насправді, бо люди відкриваються з різних боків, приховуючись під ніками, бувають більш правдивими, відвертими, відкритими

О, Юліуш Махульський один із моїх улюблених режисерів.
Його фільми я можу переглядати безліч разів.
Це завжди вишукані, високо художні, виконані майстерно і наповнені
витонченою іронією роботи.
А от фільм «Ва-банк» я взагалі вважаю одним із шедеврів світового кіно.
Це однозначно!



У 1983 році Ю.Махульський зняв фільм під екстравагантною назвою «Seksmisja»
( в радянському прокаті його сильно покоцали і нарекли «Новые амазонки»).
Так-от, пам’ятаєте, у картині з дослідницькою метою заморожують двох чоловіків, що прокидаються в далекому майбутньому і бачать світ, в якому владарюють жінки.
Бачте, на Землі відбулась війна, якесь-там випромінювання знищило усіх чоловіків.
І у світі вижили лише жінки.



Усю світову історію переписано, жінки перебрали на себе всі наукові відкриття, всі здобутки цивілізації, а за чоловіками залишили лише прізвисько «самці» …
nf жахливі оповіді про те, як ці самці з тваринними інстинктами знущались над кращою половиною людства, себто жінками…



Ну, в кіні все закінчується добре, як для чоловічої цивілізації :
Єжи Штур і Ольгерд Лукашевич, котрі грають воскреслих чоловіків,
з допомогою своїх чоловічих генів відновлюють цивілізацію…
Жінки в щоці…





Чи подобається вам фільм «Seksmisja» Юліуша Махульського?

Існує хибна думка, що люди, які стоять по інший бік барикади на полі битви життя, - то наші вороги.
Зовсім ні.
Насправді наші, так звані, вороги - то наші найщиріші друзі!
Я б назвала їх нашими спаринг-партнерами на рингу життя,
у якому відбувається боротьба не на життя, а на смерть!
Друзі, зазвичай, думають, як ти, вони дихають із тобою одним повітрям, вони учать тебе бути таким, як ти є.
А от спаринг-партнери, вони інакші, вони долучають тебе до іншого світу, до власного виміру, де, можливо, і добро і зло мають зовсім інакший критерій.
Тому уроки твоїх опонентів набагато важливіші і вагоміші...
Подякуй їм за ці уроки.
Пробач, благослови  і відпусти.
Йди далі!
Ти вільний!

Взагалі, життя - це така річ, що хоч не хоч, а прожити його потрібно.
Бодай для того, щоб подивитися, а що з тобою станеться завтра, якщо звичайно тобі "ни с того ни с сего на голову кирпич не свалится"
сьогодні увечері...
Але як відомо, "кирпич никому никогда
на голову ни с того ни с сего не падает".
Тому коли ти раптом зрозумів, що знаходишся у якомусь г....і або у ж...і, візьми подумай, а чого ти туди потрапив...
Уважно подумай...
Розціни це, як урок...
Важливий урок...
Подякуй за цей урок усім...
Пробач усіх і себе...
І все йди далі...
Ти вільний!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

У Акутаґави ця новела називається «Неподілене кохання»… Її оповідь відбувається як переказ одного друга іншому про розповідь давньої обопільної знайомої, у котру колись був закоханий їхній друг.( Ця знайома, звали її О-Току, згодом стала гейшею )...(якийсь абсурд!). Справді, абсурд, як і сама оповідь тієї гейші, зустрівшись з якою після тривалої розлуки оповідач обмовився: «…коли до мене підійшла… О-Току. Я гостро відчув, яке швидкоплинне життя………»…
А розповіла О-Току також абсурдну історію свого кохання без взаємності… Адже вона знайшла свого Щасливого дракона, тобто «щастя, що послано людині всевишнім», зовсім не в світі людей, а в іншому вимірі – у світі ілюзій - в КІНО…


Рудольфо Валентино

Обранцем О-Току став актор… Але не справжній живий актор, зайшовши за лаштунки і торкнувшись якого, можна було відчути на дотик тепло його рук, а актор екранний, який лише з’являвся на полотні щораз щойно в кінотеатрі вмикали кінопроектор.
«…О-Току не знала ні його імені, ні його адреси … вона не знала навіть його національності… І, вже звичайно, не знала, чи одружений він, чи ні. Дивно все це, правда? Неподільне кохання завжди абсурдне».


БАСТЕР КІТОН у фільмі Професор (1932)

Закохавшись у цього чоловіка з іншої реальності, дівчина бігала на сеанси в кінотеатр, мов на побачення, і уважно спостерігала за ним, вона вдивлялась в обличчя свого коханого, вона стежила за його рухами, діями…Почуття О-Току були б цілком зрозумілими, «… якби вона бачила його у плоті і крові, якби він міг з нею розмовляти, поглядом висловлювати свої почуття – а тут просто зображення. Та ще й на екрані. Вона не могла осягнути цього чоловіка, навіть якби і хотіла»…



 Таке було це почуття у японської дівчини О-Току, таким виявися Щасливий дракон її неподільного почуття – далеким, відчуженим, непізнаним і недоторканим… Її коханий був надто близько біля неї – на екрані під час демонстрації фільмів, і таким нереальним насправді…
Але вона була закохана в його образ, вона пильно слідкувала за порухом його очей, за рухами тіла, за діями, що він чинив на екрані… і всі ці дії знаходили у її свідомості відгук і чуття…
Ця розповідь Акутагави нагадує епізоди дівчачих самогубств після смерті Рудольфо Валентино, котрі також були закохані у образ актора на екрані…
Мабуть, і в житті так буває, люди часто закохуються в образ, а не реальних людей….

Я випадково побачила, що зараз на сайті i.ua у профілях юзерів висвітлюються події сайту.

Тепер кожен порух блоґґера інший блоґґер може спокійно відслідкувати й одразу ж коментувати опубліковані матеріали.

З одного боку, це пожвавлює участь юзерів у житті сайту, але з іншого – знімає момент приватності.

Відносно свіже нововедення на i.ua повернуло мене до активних читачів блоґів.

Цікаво дізнатися думку учасників нашого товариства з цього приводу:

Чи подобається Вам новий сервіс?

Увага, акція!

Громадська акція : «Вікові дерева твого краю».

У регіоні, що тепер зветься Дніпропетровщина, є великі унікальні лісові масиви в басейнах річок Самари і Орілі, гаї та переліски по Дніпровським берегам і понад малими річками. Ростуть десятки й сотні старих дерев, багатьом з них понад 300 років! Дерева-Мамаї, безмовні кобзарі Рідного Краю, котрі несуть історію з часів Запорізької Січі та Козацької держави.

Запрошуємо усіх небайдужих до збереження вікових дерев до спільної праці!

Підготуйте інформацію щодо відомого вам старого дерева та надішліть її на [email protected]. Результатом цієї роботи має стати складання каталогу найстаріших дерев Дніпропетровщини та взяття їх під охорону.
Арт-події

МА «Арт-Вертеп» представляє:
Дніпропетровськ:

* 18 червня, 19:00 – Дискусія на тему першого випуску часопису «Спільне» КРИМІНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ
* 27 червня – День молоді з Танком на Майдані Конго на фестивальну причалі!


Уже продаються квитки на фестивалі АртПоле (12-18 липня, Одеська обл., Куяльницький Лиман) та Соседний Мир (6-8 серпня, м. Щолкіно, Татарська бухта).

Нагадаємо, що в Дніпропетровську придбати квитки можна в Білокнижнику за адресою вул.. Червона Площа, 3, тел. (0562) 33-55-82.

Арт-Вертеп рекомендує:

Фестивалі:

Білгород-Дністровський:

* 26-28 червня – 5-ий Міжнародний фестиваль «У.Рок»

Львів:

* 2-4 липня – Другий міжнародний фестиваль мистецтв «Fort.Missia»

Одеса:

* 19-20 червня – Фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі: Українське німе»
* 12-18 липня, Куяльницький Лиман – Фестиваль АртПоле 2010

[ Читать дальше ]

Презентація тритомника "Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру"
у Тернопільському магазині "Дім книги"
24 жовтня 2008 року

Фоторепортаж Ростислава Крамара

Юрій Іллєнко і Богдан Будний біля Тернопільського магазину "Дім книги"

Юрій Іллєнко презентує тритомник

Сьогодні, 15 червня 2010 року на 75 році життя помер видатний кінематографіст сучасності – Юрій Герасимович Іллєнко.У видавництві «Навчальна книга – Богдан» в ці дні готується до друку перевидання книги Майстра «Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру». Це скорочена версія тритомника, що вийшов друком 2008 року.Цікаві автобіографічні факти та зустрічі  з людьми, що творили епоху, робить цю книгу цікавим документом самої епохи.Книга насичена творчими задумами, фрагментами поставлених й непоставлених сценаріїв, ілюстрована розкадровками до фільмів та малюнками самого автора, Ю. Іллєнка. Це робить книгу цікавою для тих, хто любить й творить кіно.Написана “Доповідна” в стилі “потоку свідомості”, де, мов в калейдоскопі міняться скельця спогадів,снів,вигадок, мрій,сфільмованих та незнятих фільмів, уривків непоставлених сценаріїв, напівнароджених кінофільмів та реальних життєвих колізій. Викладено мемуари також цікаво – з граматичними помилками, що їх допускає автор, та ненормативною лексикою, яка щораз ріже вухо прискіпливого читача. Мова твору – це своєрідний літературний “блоу-ап” або ж “життя зненацька”, як би могли сказати кінематографісти. Та попри суб’єктивну точку зору автора, тут постають події не тільки культурного життя епохи, а й суспільні катаклізми, що їх пережив автор, а з ним і його співвітчизники.Жанр твору також дотепно придумано Юрієм Іллєнком – роман-хараман. Хараманами – називала бабуся режисера усі оповідки малого Юрка, що він їх вигадував у своїй кмітливій голові й розповідав старенькій.Можливо, трохи епатажно, та все ж ця книга дає зрозуміти внутрішній світ режисера, котрий колись на зйомках фільму “Ніч на Івана Купала” розфарбував різними барвами гори та у фонограмі до фільму “Криниця для спраглих” не використав жодного людського слова та музичного звуку, обмежившись лише звуками навколишнього світу.У книзі також містятиться блок фотографій з архіву Ю. Іллєнка та його малярські роботи.

http://h.ua/story/302582/

http://h.ua/story/187187/