Ділися своїми знаннями: &nbsp...

Читати далі...

О Земле! Ти, Колиско націй, мов, Вселюдська мати, Всесвіту дружина, – Яким шляхом Я з небуття прийшов В цей дивний край, Що зветься – Україна? Мов зіркою з Чумацького шляху, Моя злетіла незбагненна доля, І проросла тут – Проліском в снігу, Над ставом вербами, Колоссям в полі. І вже немає іншої землі, Що силу дасть, і гордість, і наснагу, І щастя йти босоніж по ріллі, І боронити в скрушний час відвагу. І вже немає в лініях долонь Доріг...

Читати далі...

Я хочу чути голос! Не рипіння Старечих напівзношених чобіт. Я хочу чути – Ні, не голосіння Родини, що читає заповіт. В занедбанім, Та врешті вільнім краї, Від Слобожанських лук і до Карпат – Я хочу чути голос, Що лунає, Коли до брата одізветься брат!

Молюсь за тебе, Україно, Нарешті вільна та єдина, За праці праведних синів, За ледарів і трударів. За влади жадібних мужів – Їм, Боже, совісті б краплину! Бо дурять, бідну, мов дитину, Мою нещасную країну, Та в’яжуть до старого тину, Немов би дійную козу, Та з півночі гнилу лозу В імперських ночвах тягнуть нишком – Хоч сорому їм, Боже, трішки, Бо нашого їм...

Читати далі...

Ось тут лежить… На ні, Не ти – Лиш тіло, що ту душу грішну На плечах праведних носило, Невтішну, По всьому світу… Й чужину Ногами збитими сходило, Не знавши спокою. Й спочило, Землі віддавши міць свою. Земля ж плекала душу вільну, Знесилену, Але – Всесильну… Та чи душа ця тут витає, Буремна, Над Дніпровим плесом? Ледь чутно рипнули колеса, Долаючи Чумацький шлях, І по розсипаних зірках Вже вкотре Віз важких сторіч До сходу стомлено вертає. А...

Читати далі...

Я щастя бачила: Повір, Воно, Немов би дикий звір, Поволі стиха підійде, Підластиться – і відірве Від серця ласого шматок. Лиш ти його рукою – торк, Вмить відсахнеться, і – лови, Як не шкода і голови! Не здоженеш, Хоч тут було, І ще тремтить в руках тепло. Вже розглядаючи сліди, Згадаєш ніжний плин ходи, Очей здичавілий бурштин, Та, може, декілька шерстин На спомин ласки хижака, Легких, як пух, Змахне рука – Й виттям ледь чутним звідусіль Покличе втрати гострий...

Читати далі...

Залізний «брат» з розпеченим мечем, Із ласкою усміхненого ката Вже відмика позиченим ключем За вік наш – вкотре! – безтурботну хату. Відлунням Переяславських угод – Мов мед липкий, солодкі привітання… На пагорбі забутому осот Понад кістками зацвіте востаннє, І вже – Рівнина, поле, коровай, Пісні журливі, щедрий урожай, Іудами розпроданий зарання...

Читати далі...