Я щастя бачила:

Повір,

Воно,

Немов би дикий звір,

Поволі стиха підійде,

Підластиться – і відірве

Від серця ласого шматок.

Лиш ти його рукою – торк,

Вмить відсахнеться, і – лови,

Як не шкода і голови!

Не здоженеш,

Хоч тут було,

І ще тремтить в руках тепло.

Вже розглядаючи сліди,

Згадаєш ніжний плин ходи,

Очей здичавілий бурштин,

Та, може, декілька шерстин

На спомин ласки хижака,

Легких, як пух,

Змахне рука –

Й виттям ледь чутним звідусіль

Покличе втрати гострий біль…

І запевняти, що нема

На світі щастя – 

Вже дарма.

Я щастя бачила.

Повір,

Воно і справді

Дикий звір.