Почуй мене!

О Земле!

Ти,

Колиско націй, мов,

Вселюдська мати,

Всесвіту дружина, –

Яким шляхом

Я з небуття прийшов

В цей дивний край,

Що зветься – Україна?

Мов зіркою з Чумацького шляху,

Моя злетіла незбагненна доля,

І проросла тут –

Проліском в снігу,

Над ставом вербами,

Колоссям в полі.

І вже немає іншої землі,

Що силу дасть, і гордість, і наснагу,

І щастя йти босоніж по ріллі,

І боронити в скрушний час відвагу.

І вже немає в лініях долонь

Доріг непевних – лиш своя, єдина,

Допоки б’ється в жилах коло скронь

Живої крові хоч одна краплина.

О Земле,

Дякую тобі за те,

Що ти зв’язала нас у цьому плині,

Дала це щастя, вічне і просте –

Свій голос

Присвятити Україні.

Проміж зірок, крізь метеорів дощ,

У сонячних жарких протуберанцях –

Почуй мою,

Серед мільйонів прощ,

Молитву в стиснутих до болю пальцях.