-Дуже голосно, кохана, Ти вночі хропіла! -Не хропіла я, Микольцю! - Промовляє Ніла. - Мені снилося, що інша Тебе обнімала, Тож на неї, скажу правду... Грізно я ричала!!!

В поліцейському відділку, Дзвінок пролунав. Як звичайно черговий, Слухавку підняв. І почув він у трубочці Схвильовану Анку: -Я застукали сьогодні. Мужа і коханку. Поліцейський здивувався: -А чому про це рішили нам ви говорити? -Я застукали їх так, Що треба... хоронити!!!

Всі питання вирішує У ліжку Тетяна. Хтось подумає, вона Дешева путана. Ні, шановні, помилились, Сама вона спить! Не потрібно вам на жінку Бочечку котить. Дуже швидко вона в ліжку, Друзі, засинає, Адже ранок є мудрішим. Чим вечір, це знає.

Обрію ранкового сонечко торкнулося, Лагідно і весело людям посміхнулося. Енергетичний імпульс на землю послало, Настрою нам гарного трішечки додало. Квіти орхідеї у душі цвітуть, Адже ось ефірчик сестрички ведуть.

Освідчитись в коханні кожен намагається, Любити єдину їй же присягається, Елегантним бути хлопці намагаються, Незавжди вдається, та вони старають. Коштів, подарунків їй не надсилають, А дійде до діла, то миттю зникають,

Настрою чудового вам же побажаю, Адже ви весела я це відчуваю. Добро і кохання Бог хай посилає, Юною лишайтесь, душа хай співає. Хмар над головою щоби небуло, А життя мов ружа щоденно цвіло.

Сьогодні знову я зайшов до вас, Вітання найщиріші надсилаю. І у очах тих темних вже тону, Тепло в душі приємне відчуваю. Ласкаве сонце світить хай завжди, А вітерець красиву пісню заспіває. Нехай щасливо стелиться ваш шлях, А Божа матір дім охороняє,

-Чому ти така сумна? Лиця геть немає! - У Анжели при зустрічі Наталка питає. -Та, з Петром же, чоловіком Сталася біда, А виною всьому цьому, У ставку вода. Дуже я його благала, Щоб не ліз у воду. Та мене він не послухав, Має ж таку моду. Змити всі гріхи хотів, Лунав гучний сміх, Тож, Наташо, відморозив... Головний свій гріх.

Настрій завжди вона піднімає, Адже удачу веселую має. День дощовий, та на це не зважаю. Юною бути їй щиро бажаю, Шани від друзів і від рідні, А очі небудуть ніколи сумні.

Дві сусідки посідали На межі городу. Розмовляють про життя, Й звісно ж про погоду. Закортіло особистим Ліді поділитись, Тож замріяно ось так Почала хвалитись : -Потрясаюча я жінка! - Гордо промовляє. -А чому ти так вважаєш? - Світлана питає. -Бо коли на чоловіка Стану я кричати, То його, ти уявляєш, Почне... теліпати!!!