Знову осінь... Спогади 2005 рік...

Осінь… Так чудово і романтично на вулиці… Дерева все ніяк не розпрощаються зі своїм листям, мабуть, дуже сумно впадати їм у зимову сплячку… Але що зробити?.. Такі закони природи, сурові закони нашого життя… Хтось закінчує своє життя, хтось тільки починає… У природи на рахунок цього є свої переваги, адже вона поринає в сон, щоб на весні знову відновитися, народитися знову, а потім знову і знову… А люди?.. Якщо людина поринає в сон, вічний сон???... що далі? Що там за тією межею, яку всі так бояться переступити? Вічність? Що вона значить для людини? На жаль, на це питання ніхто відповісти не може. Коли людина переходить цю межу, переходить по-справжньому, то вже ніколи, ніколи не повернеться в наш реальний вимір. Тяжко втрачати людей дорогих для тебе, людей яких понад за все ти хотів би повернути назад, яких тобі так бракує кожний день, кожну хвилину, секунду. Але з часом ти пристосовуєшся, звикаєш, біль притупляється. Але інколи тобі все-одно хочеться кричати, плакати… Чому? Чому помирають молоді, добрі… люди…? Чому в нашому житті існує смерть, чому вона так підступно підбирається до людського життя? До життя, яке надано людині вищою силою… Силою не відомою нам, загадковою, містичною.

З падінням кожного листочка з дерева замирає ніби часточка серця… Чи відновиться вона з приходом весни?...

16 жовтня 2005р  22:40