Что под балконом моим стоишь?

Я - не Джульетта, я - Карменсита

(нескромно, да, но ноблесс оближ *).

Прости, Ромео! Мои визиты -

налёты вооружённых банд;

будь осторожен — бывают жертвы.

Не я - то ласкова, то груба, - не я нужна твоему сюжету.

Не я, не я, чья рука легка,

а сердце — самой червовой масти;

как тряпка красная для быка,

желает порванным быть на части

(с утра в минуту ударов сто,

и валерьянка не помогает).

Ну что ты, право, стоишь как столб? Тебе, Ромео, нужна другая.

...Чтоб - рядом, в радости и беде,

на кухне, в ванной, в дремоте пробок.

Пусть - ни либидо, ни дуэнде,

но обеспечит любовь до гроба

(вернее - гроб до того, как ты

наскучишь попросту ей до смерти).

Аплодисменты. Слова. Цветы. Печальней повести нет на свете. 

Тебе, Ромео, нужна не я,

не я, чьи пальцы белы от жара

Иди, Ромео, и пей свой яд -

я буду ждать своего

кинжала

(с) Ракель

«Noblesse oblige» [ноблес обліж] - французський фразеологізм, що буквально означає " дворянське походження зобов'язує"

   Гарна ідея: http://blog.i.ua/user/4056705/2002442/

 Непомітно для неї, на екрані ноуту  фрази із її презентації почали крутитися, як калейдоскоп, а вона сама стала його маленькою частинкою. Ні, не той калейдоскоп із дитинства - тонка трубка із набором різнокольорових скелець у лінзі, що складаються у чудернацький  орнамент, якщо покрутити трубку "вліво - вправо". Цей калейдоскоп складався із якихось різнокольорових фрагментів її життя, які мерехтіли перед очима, як слайди, змінюючи один одного і вона ледь встигала їз роздивитися

                                                      *      *      *      *      *      

 Це почалося не вчора:  http://blog.i.ua/user/4056705/2002442/

Москва, 9 березня, вже давно ніч, 21:00.

“НТВ”, студія прямого ефіру. 

Гримери роблять останні штрихи в макіяжі ведучої, вона, добре поставленим голосом, каже асистенту: ”Запускайте собеседника”. В студію проводять худого чоловіка, років так 37-42 х., одягнутого в тельняшку, куфайку, шорти і чорні туфлі з сірими носками. Асистент жестом наказав чоловіку присісти за столом навпроти ведучої. Останні вказівки, в камері заблимала зелена лампочка, на моніторі побіг телетекст, глухий чоловічий  голос сказав:  “Прямой эфир! Камера! Начали!”

-    Добрый день, наши уважаемые телезрители! С вами я, Кабина Алаева и наша передача “Очевидное и невероятное”. Я хочу представить вам нашего сегодняшнего гостя (натужно посміхається гостю приклеєною посмішкою). Как вас зовут?

-    Нестор! - смущенно ответил мужчина.

-    Хорошо, Нестор! А как ваша фамилия? Откуда вы к нам, в Москву, понаехали?

-    Из Челябинска! Челябинский я. А фамилия моя Местор. 

-     Очень приятно, Нестор Местор из Челябинска. Что вы хотите такого невероятного нам сегодня поведать?

-     Ой! - Нестор Местор важко  зітхнув, прокашлявся, подивився  прямо в камеру, що наїзджала на нього чорним монітором і заговорив тихим голосом.-  Когда-то, я был совсем не таким, как сейчас. Дело в том, что давным давно я был женат. Прямо скажем - неудачно. Развелся. Обещался самому себе, что больше никогда…А почему? Потому что все бабы дуры, готовить не умеют, им только подавай деньги, машины, кварт...

-     “А я напоминаю нашим телезрителям и нашему гостю, что у нас прямой эфир программы “Очевидное и невероятное”, - ведуча безцеремонно перервала монолог гостя.

-      «Да  помню я, помню. Но, это предистория истории, а без нее никак, - сказав Нестор, на всякий випадок ховаючи ноги під свій стілець, щоб ведуча знову боляче не наступила йому на палець. – А потом я познакомился с ней. Ну, как познакомился? Зарегистрировался в одной украинской соцсети (після цих його слів лице ведучої нервово перекособочилося. Местор, дивлячись в камеру, як його вчили раніше оператори, здавалося,  не помічав, що відбувається з ведучою, і натхненно продовжував), - так вот, я познакомился с ней, с Мисс Марпл.

        Сначала она мне оооочень не понравилась, прямо совсем не понравилась. Между нами была целая война, настоящая блого-война. Как она меня доставала, знали бы вы!Сколько обидных слов я ей сказал, а она мне в ответ. Я ее убить был готов, хорошо, что живет она в Днепре, а это так далеко от Челябинска. Но – потом произошло ЭТО!!! И после ЭТОГО я посмотрел на мир другими глазами. И понял, что она - Богиня! Королева! А имя какое чудное, хоть и  иностранное  - Марпл! Да к тому же она еще мисс! И блондинка. И я просто таю, как мартовский снег, от этой блондинки, от ее нежных локонов, от ее белоснежной кожи и голубых глаз.  Да, я думаю, что она именно такая,как я себе её представляю,  поэтому я  пропал, - он опять вздохнул.

 -   "Знаете, уважаемый, мне кажется, вы просто перепутали программы, - все ещё стараясь улыбаться, прошипела    ведущая. - Вам надо было в «Давай поженимся» или в «Любовь з первого взгляда» приходить со своей любовью, а это в соседний павильон. - Ведь у нас,я снова  напоминаю вам - «Очевииииидное и неверояяяятноеее!» - Нестор Местор, разом зі стільцем, про всяк випадок, відсунувся подалі від сердитої ведучої.

-      «Вот! – Местор поднял вверх указательный палец, - вот! А я же о чем? Я же пытаюсь вам объяснить то невероятное, после чего все сразу стало очевидным!  Помните, как на наш город упал метеорит? Вооот!  А я оказался в самом эпицентре падения, так сказать, принял удар на себя. И после падения того метеорита  я изменился. Я стал добрым и ласковым, как котенок. Раньше бы как было – вы на меня шипите, я бы вам – в ухо! Вы мне оттоптали ногу – я бы вам во второе ухо. А сейчас – я просто промолчу, потому, что я понимаю, что бабы - тоже люди и имеют право на ошибку. Ради любви, моей Танюшки я кардинально изменился. Люблю ее неимоверно, мою Марплушу!  А вы говорите…» - Нестор Местор опустив плечі, похнюпив голову і засьорбав носом.

-     «Ну что вы, дорогой мой человек, ну что вы так убиваетесь. Все будет хорошо, вы встретитесь в реале, возможно, у вас все сложится», - ведуча вже й сама так розчулилася неймовірною розповіддю гостя,що почала витирати сльози об рукав  його куфайки.

-    « Спасибочки, спасибочки вам, добрая православная душа! – Местор теж не витримав і розплакався вголос.- Но ведь еще и побочный еффект ко мне прицепился после этого метеорита проклятущего. Поделать с собой ничего не могу, как не пытаюсь. Після падіння метеорита я полюбив усією душею не тільки всіх жінок. Я ще й заговорив українською, полюбив сало з цибулею, і картоплю з кропом, і борщ свіжий український, і кров'янку з часником» - після цих слів Местор витягнув з рукава куфайки плакат із надписом « МАРПЛ! Я КОХАЮ ТЕБЕ!» і розмахуючи ним над головою, заспівав « Червону руту».

Перелякані оператори запустили рекламу, охоронці вивели Местора із студії, заплакана ведуча обзвонювала інші телеканали в пошуках нового місця роботи.

Марпл в Україні в цей час уже міцно спала і дізнається про ці кумедні події тільки сьогодні, після 10-ї ранку.

ноги ростуть звідси:  http://blog.i.ua/user/4056705/2002442/

    Ми всі давно звикли, що НеЖриМоєСало5  майстерно виконує на блогах роль такого собі ловеласа.  

     Він сам так часто говорив, що він любитель  гарненьких жіночих принад, що він активно капає слиною на їх красиві  груди (і бажано, щоб не менші  5-го розміру). Що він веде розбещений стиль життя у вигляді  рибалки десь під ополяченою Жовквою чи бобляючи спінінгом у Старо-Самбірських кальобатинах. Звичайно ж, таким перцем давно зацікавилися хто треба 

  Це й ясно – наше славне СБУ не дрімає, інакше, навіщо  нам спляче СБУ? Довгі роки їхньої діяльності під прикриттям  дали, нарешті, свої плоди. І тепер у нас у всіх є відеодоказ, оприлюднений по всьому світу     

                                 Хочете дізнатися - ху із ху наш любий цицьколюб? 

Так от, за останніми агентурними даними, 

 наш Сало –  боксер! І не простий, а британський! 

А ви думали, що він  хухри-мухри?...

Подивіться на нашого красунчика – ну, хорошенький же, правда? 

 

ёlkа  теж взяла участь у цьому безчинстві: http://blog.i.ua/user/4056705/2002442/

Хоку

Як на ёlkа я дивлюся

То розумію

Зелений найкращий

Хайку

Торкнувся за ёlkа й завмер

Яким ароматом повіяло в сонному  лісі!

Акровірш йолочний українською

Й, на щастя, день такий красивий має бути

От  як тоді, на свято, в верховинах

Лиш твоє серце знає ті маршрути

Коли, б’ючись, тобі не дасть забути

Ах, як ти трепетала у  його обіймах…

Маяковізм

Послухайте!

Якщо засвічується ёlkа - 

виходить - це комусь треба? 

Виходить - хтось хоче, щоб вона тут бyла? 

Виходить - хтось називає ці голочки 

                             хвоїнками неба? 
І, надриваючись, 

      у заметілях хвойного пилу, 

вривається до Бога, 

спізнитися боїться, 

плаче гірко, 

цілує йому жиляву руку, 

просить - 

щоб неодмінно була ёlkа! - 

присягається - 

що не витримає цю безёlкову муку! 

Єсенізми

Ой, зелена ёlkа

Під моїм вікном

Весна тебе вкрила

Ніжним полотном 

На лапатій кроні

Кішечка сидить 

Смішно заглядає

Хвостик теребить

І стоїть та ёlkа

Наче у ві сні  

Запишалась трохи 

Сяє, як в вогні  

І пожежні  моцні

Ходять навкруги 

То бранспойт  покажуть 

То гиржать в вуси  

Ну що ж - якщо я вже почала відкривати свої фото- і просто архіви, то почала  

Сьогодні -  портрет Ёлки. 

Акварель.  

Акварельна Ёлка, звучить прикольно, правда?

Одним словом:

 УВАГА! 

Ёлка - Ждунья!   

 Пи.Си: акварель не моя, мій тільки бантик