Анічка.

   *
   Хай там хоч як стверджують ентузіасти інтернету,що віртуальне кохання зародилося саме тут,
та все ж мушу вам сказати що це не так і віртуальне кохання існувало ще тоді,коли про інтернет
ще ніхто не читав навіть у науково-фантастичних романах. Кажу вам як людина, яку оте саме
віртуальне кохання торкнулося своїм чарівним крилом.

   Успішно склавши екзамени до інституту, та отримавши студентський квиток, із задоволенням
занурився у вир безтурботного студентського життя. Як сподівався на п’ять років.

Та життя принесло мені, як і багатьом першокурсникам, несподіванку у вигляди звістки з військкомату
із запрошенням поповнити лави нашої славетної Радянської Армії. І хоча у інституті була військова
кафедра і діяли відстрочки, нас все таки запросили виконати свій почесний обов’язок, і, із
зброєю в руках, пильно охороняти нашу Батьківщину протягом двох років. Чому це так сталося
міністерство оборони мене не повідомило.Можливо забули, а можливо то була велика військова таємниця.
Так,досить несподівано для себе, я став солдатом.

На той час я був вільним козаком, то ж і на проводах за мною не плакала "девчёнка" і ніхто
не обіцяв вірно чекати два роки. Отже, вперед, на службу. На два роки. Кроком руш!

    Оскільки на цей час я вже мав середньо технічну освіту і деякий досвід
у радіоаматорському зв’язку, то потрапив на службу у війська стратегічного зв’язку в Угорщину.
Почалися довгі солдатські будні і бойові чергування, досить таки надокучливі, бо за найменшу неуважність
можна було з легкістю потрапити на "губу".

   Чергування велося по колу.Коли ж випадало чергування на комутаторі місцевого зв’язку, це
вважалося за невеличке свято. Був у нас там маленький секрет, про який здогадувалося місцеве
командування, але дивилося на це крізь пальці. На другому кінці дроту, у містечку, чергували дві
мадярочки - Марія та Анічка.У вільну хвилину, коли поблизу не було чергового по зв’язку, ми
швиденько з’єднувалися з дівчатами і вони охоче вели з нами розмови.

Марія трохи знала російську і у неї було своє коло співрозмовники. Ми ж зблизилися з Анічкою.
   З нетерпінням чекав того моменту, коли почую у слухавці її дзвінкий голосочок, швидку говІрку,
з легким притиском на "р", та веселий сміх, що дзвіночком відлунював у моєму серці.

Наша мова являла собою дивну суміш угорської, німецької, української та російської мови.
В Угорщині багато людей володіє німецькою мовою і добрячим набором найбільш уживаних
українських слів. Мої ж знання складалися з курсу технічної німецької мови, та української
і російської, якими я володію досить добре. Та все ж розумілися ми чудово. Причиною тому була наша молодість
і привабливий голосочок у слухавці.

Розмови велися про що завгодно, окрім тем військової служби. Мене цікавило її життя в Угорщині.
Яку музику слухає, як проводить час, чи ходить на танці, і ще безліч життєвих дрібниць.
Одного разу навіть, набравшись хоробрості, запитав її як вона цілується, на що вона із сміхом розписала
мені весь цей процес.

   Вона теж багато розпитувала мене про моє життя, дивувалася, що в мене немає на цей час дівчини
і жартувала, що я, мабуть, навмисне її від неї приховую. Та найбільше її дивувало що наша молодь гуляє
довго вечорами на вулиці, а вдень соромляться ходити парами. В них же звичайне явище серед дня -
закохані пари, ніжні обійми і гарячі поцілунки у всіх на очах. Увечері ж молоді на вулицях майже не видно.

    Поступово нам стало не вистачати одне одного. Ми вже чудово знали графіки чергувань
і, по перші можливості, розмінювалися з напарниками, щоб сумістити наші чергування. Вся рота знала
про наш віртуальний роман і охоче нам допомогала. Анічка теж мала допомогу від своїх подруг.

    Одного разу мене викликали із казарми тривожним сигналом. Не було зв’язку із містом. Капітан
запитав двох добровольців для перевірки телефонного кабелю. Хлопці швиденько зметикували кому треба йти,
бо чергувала у місті Анічка. Так я з’явився у лавах добровольців.

    Порушення кабелю виявилося майже біля вузла зв’язку у місті і місцеві зв’язківці вже займалися ремонтом.
Отже у нас виявився час і нагода заглянути до місцевого комутатора. Як на біду Анічка була дуже
завантажена роботою і встигла лише на мить виглянути з дверей комутатора, як її одразу покликав назад
настирливий дзвінок.

   Лише на одну мить наші погляди зустрілися... і мить закінчилась. Одна мить за довгі півтора роки
нашого знайомства...

   Підійшов час демобілізації. Під час нашої останньої розмови Анічка плакала і просила мене залишитися
з нею в Угорщині. Серце щеміло від болю. Та я вибрав Батьківщину...

Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коментарі

Гість: ВОЛЧИЦА_

128.11.08, 13:10

Патриот!
Наши девки краше!

ДМВ73

228.11.08, 13:12Відповідь на 1 від Гість: ВОЛЧИЦА_

Гість: Pechal

328.11.08, 13:14

интересный рассказ, а вот мой папа служил в России и там встретил маму - она работала на телеграфе )

428.11.08, 13:16Відповідь на 3 від Гість: Pechal

интересный рассказ, а вот мой папа служил в России и там встретил маму - она работала на телеграфе)Історія кохання завжди цікава і неповторна для кожної людини.

AMA-XXX

528.11.08, 13:16

це так історія

628.11.08, 13:19Відповідь на 5 від AMA-XXX

це так історія
На жаль це кохання так і залишилося історією.
Хоча інколи виникає думка поїхати в Угорщину і знову зустрітися з Анічкою.

728.11.08, 13:25Відповідь на 6 від ДМВ73

це так історія
На жаль це кохання так і залишилося історією.
Хоча інколи виникає думка поїхати в Угорщину і знову зустрітися з Анічкою.да-а.., в бувають схожі думки
але часто то часу нема, то можливостей, то одного і іншого
але чудеса таки трапляються... і такі зустрічі теж

828.11.08, 13:34Відповідь на 7 від AMA-XXX

kalynka

928.11.08, 14:32

1028.11.08, 14:36Відповідь на 9 від kalynka

так мило. але...можливо саме так і мало скластися. якби ви познайомились ближче, то, можливо, із цього нічого б не вийшло хорошого. а так лишився приємний далекий спогад до якого можна повертатися через роки. може, так доля і мала скластисяЯ теж так думаю.
Від долі не втечеш, долю і возом не об'їдеш.(народне прислів'я)
Сталося те, що мало статися. Зате лишилися романтичні спогади.

Популярні приколи

відео

ДМВ73

Анічка.

Останні статті

Коментарі