«Тепла зима» 

недобрі хмари закрили нам небо
недобрі люди гребуть все під себе
а нам з тобою сумно до болю
ми б'ємося як мухи зі стіною
це біда
такого вже ніде нема

вони бавляться нами як ляльками
б'ють нас між собою головами
видумують нам нові закони
для нас це завал, а для них приколи
слухай брат
тут вже давно є шось не так

приспів

яка різниця хто є хто
яка тут мова все одно
дайте пожити спокійно
нас вже дістало ваше зло
ми всі однакові давно
вам зрозуміти не дано
шо схід і захід заодно
дайте пожити спокійно
спокійно

не знати що від вас чекати
вже зранку страшно прокидатись
по радіо тільки погані новини
повторюють кожні півгодини
тепла зима
в цій країні навіть снігу нема

Холод і сирість цього вечора змусили чимшвидше ховатись під ковдрою.

СНІД – синдром дефіциту людей…

Ця думка міцно засіла у моїй голові. Вона не покидає мене відтоді, коли замість людей, їх любові та ненависті, їх зневаги та погорди, їх холоду чи тепла, я відчуваю лише байдужість і жалість до себе. А цього мені аж ніяк не досить, бо скоро від мене самого на світі мало що залишиться. Ще так мало встиг, та й так мало намагався встигнути до зустрічі з нею.

Ні. Я не виню її, але просто не можу забути. Надя, давши надію на щастя, сама того не підозрюючи, відібрала її у нас обох.  СНІД. Після цього слова з її уст я злякався. Я злякався зненавидіти Надію. Я не бачив її вже рік, а для мене то весь час, коли я по-справжньому жив. Діагноз змусив мене кидати виклик життю. Перефразовуючи класика: «він переслідував мене, але не зламав». Я таки егоїст, раз щовечора віддавався полону солодких снів, і лише тепер промайнула думка подзвонити їй.  Пів на третю. «Алло» . «Куди ми підемо?» «Я буду».

Не роздумуючи, я пішов. До неї.  

«Я хочу тобі щось показати» - були її перші слова. За кілька хвилин ми прийшли до закинутої хати. Вона провела мене всередину. Ми йшли в напівтемряві доти, поки не вперлися в кут, з якого не було виходу.  Глухий кут життя, з обох боків стіни, і здається що ступити крок уперед немає куди. Не маючи вибору, вона обернулася. Вперше я побачив її очі, але Надя, повернувшись, не дивилася на мене.  «Ти думаєш, що немає куди більше йти?»

Її погляд був звернутий вгору. І лише зараз я помітив, чому в хаті не було темряви. Надя дивилася зі сльозами у очах на клаптик неба. Я зрозумів.

СНІД не передається через сльози.

Єдине, що треба зробити, це до кінця доби дати правильні відповіді на дві задачі*,за це ви отримуєте замітку години** у прийнятний для Вас час.***

Місто, як роза, червоне, Піввічності тільки існує.  В два з половиною рази, Було б це місто молодше Вічності, що враз постаріла На мільярд років зразу, Якщо град би скинув, Того мільярда важкість. Візьми олівець червоний, Візьми лист паперу білий, Вирахуй вік того граду, Кольору маків зацвілих. А для захисту від чітерства задача на перевірку ваших нехилих розумових здібностей:  У містера Джоя двоє дітей. Щонайменше одна дитина є хлопчиком. Яка ймовірність того, що у містера Джоя обидвоє дітей хлопчики?

---

* нехай простить мені Мартін Гарднер, що тирю його задачі.

** щоб замітка години була профінансована на аукціоні, її слід опублікувати в одному зі співтоварист, які я модерую (Сенс життя, Спільнота мазохістів, Тексти пісень, Терези )

*** максимальна ставка, яка підпадає під розіграш, становить 4,6 грн, якщо максимальа ставка буде перебита, вона буде виставлена на наступну годину, або іншу, вказану переможцем.

---

хто з математикою не дружить, той слухає контрабандну музичку

Єдине, що треба зробити, це до кінця доби вгадати, що за тварина зображена на трьох фото, поданих нижче.  Давши правильну відповідь найшвидше, ви отримуєте замітку години* у прийнятний для Вас час.**

---

* щоб замітка години була профінансована на аукціоні, її слід опублікувати в одному зі співтоварист, які я модерую (Сенс життя, Спільнота мазохістів, Тексти пісень, Терези )

** максимальна ставка, яка підпадає під розіграш, становить 5 грн, якщо максимальа ставка буде перебита, вона буде виставлена на наступну годину, або іншу, вказану переможцем.

---

---

Ми знайомі вже п'ять років. Я вже не пам'ятаю нашої першої зустрічі, але знаю - за цей час я ніколи ще її не зрадив. Приходить час, і серед сотні номерів телефонної книжки я знаходжу її номер. Рідко мені доводиться телефонувати двічі, Іра завжди привітним і радісним голосом призначить час нашої зустрічі, завжди влаштує так, щоб  час задовольняв мої плани. У нас є своє місце, одразу навпроти моєї альма-матер. Прийшовши у вказаний час, я вмощуюся у м'яке кріселко. Ірця підходить ззаду і запускає руці в мою шевелюру. Шкіра на її пальчиках ніжна-ніжна. Вона трохи старша за мене, але це нам не заважає. Вона досить низька, але фігурка у неї дуже жіночна. Часто ми мовчимо, а деколи розповідаємо один одному про своє життя. За час наших стосунків вона вже встигла одружитися, її чоловіка я не бачив, та й нащо він мені здався, але вона бачила усіх моїх дівчат за цей час. Є одна річ, яку я дозволяю робити лише їй - торкатися мого волосся над лобом. Не знаю чому, але мене злить і нервує, коли хто-небудь собі це позволяє - лише коли Іра це робить, я сиджу спокійно. Шкода, що ми бачимося раз на місяць або й рідше. Ми маємо лише сорок хвилин часу, не більше. По їх закінченню кожен з нас повертається до своїх буденних справ. Але як я це люблю... я люблю стригтися. 

Если вам плюют в спину, значит - вы ВПЕРЕДИ! 

На вулиці Коперніка, файдулі, файдулі, фай, Сидить баба без буціка (черевика), файдулі, файдулі, фай. Я питаю, де той буцік, файдулі, файдулі, фай, Вона каже, же він уцік, файдулі, файдулі, фай. На вулиці Колонтая, файдулі, файдулі, фай, Лупить баба поліцая, файдулі, файдулі, фай. Раз го в глове, раз го в яя, файдулі, файдулі, фай, Так сі лупить поліцая, файдулі, файдулі, фай. На цвинтарі галас, крики, файдулі, файдулі, фай, Там ся бавлять небожчики, файдулі, файдулі, фай. Там мій дзядзьо грає в кості, файдулі, файдулі, фай, І чекає всіх нас в гості, файдулі, файдулі, фай.

Моя цьоця є фраєрка, файдулі, файдулі, фай.

Вона дає за цукерка, файдулі, файдулі, фай.

Моя цьоця єст правнічка, файдулі, файдулі, фай.

Там сі влази цала бричка, файдулі, файдулі, фай.

Цала бричка з возем сяна, файдулі, файдулі, фай.

Єще мейсце для фурмана, файдулі, файдулі, фай.

Антек з Маньков жили в згодзє,файдулі, файдулі, фай.

Поставілі дом на водзє, файдулі, файдулі, фай.

Антек перднув, Манька бзднела, файдулі, файдулі, фай.

І халупа поплинела, файдулі, файдулі, фай.

Кожна гебра (компанія) є мурова (класна), файдулі, файдулі, фай, Лиш найліпша з Личакова, файдулі, файдулі, фай. А хто Львова не шанує, файдулі, файдулі, фай, Най нас в дупу поцілує, файдулі, файдулі, фай!

От дивлюся я на наші блоги і лише один висновок першим спадає на думку:

"Такого мистецтва ще не було, нема, не буде... і не треба"

---

Погода напевно впливає. Скукотище...

---

Зараз лишню музу вдома тримати невигідно. Краще тримати якогось старого пердуна. Їсти багато не просить, а щомісяця 600 гривень приносить. Якщо постаратися, то за рік 5-6 тис. можна відкласти. Рідко чия муза стільки вартує...

У Парижі перед рухомими сходами 
на станції метро Алюзія 
Я побачив написане великими 
буквами білою фарбою слово Любов 
Я спіткнувся об нього і ледве не впав 
А потім озирнувся на перехожих 
Хтось крокував байдуже ступав нічого на світі 
не помічаючи окрім себе 
Хтось спотикався 
І здивовано 
А часом перелякано 
Переступав 
А хтось замислювався і душа його світилася 


Не наступайте на любов, не наступайте 
Якщо не вірите переступайте, 
Любов як на весні трава 
Вона жива завжди жива 
Не наступайте 


Виходячи з метро на іншій станції 
я знов побачив такий само напис 
Тим самим почерком знову білим по чорному 
хіднику було написано Любов 
І я подякував подумки тому хто написав це 
закликаючи до любові усіх довкола 
усіх на світі 


Не наступайте на любов, не наступайте 
Якщо не хочете переступайте, 
Любов - причинний сенс життя 
Сьогодні й завтра й в майбуття, 
Не наступайте 


Два попередніх написи на хідниках 
перед сходами метро були на 4-й лінії 
Я дістався центру і переходячи зі станції на станцію 
вже шукав ці написи як щось рідне і близьке 
Як дії спільника 
І врешті я був просто щасливий 
Коли знову побачив написане слово Любов 
у самому центрі Парижа 
на станції метро площа Шатле 


Не наступайте на любов, не наступайте 
Якщо не вмієте переступайте, 
Ви спробуйте, воно прийде 
Повірте у прийдешній день 
Не наступайте 


Ким би не був ти 
Меркурію Кохання 
Еросе з луком і стрілами 
Чи просто віруючий у Бога Любові 
як найвищу силу життя 
Юначе 
Я благословляю руку твою що писала це слово 
на різних станціях паризького метро просто 
на хідниках перед рухомими сходами білою 
фарбою на чорному – Любов 
Я вклоняюся силі твого почуття 
і перед бажанням розпросторити його 
на цілий світ 


Не наступайте на любов, не наступайте 
Якщо не можете переступайте, 
Кохання втрачені сліди 
Однак із вами назавжди 
Не наступайте 


Я заклинаю усіх - пишіть слово 
Любов 
Пишіть це слово – на стінах і бруківках, на будинках 
І парканах, в метро і в ліфтах, і в парадних 
І на вулицях і площах 
і у себе в душі 
незупинно 
зараз і завжди 
пишіть це слово 


Не наступайте на любов, не наступайте 
Якщо не вірите переступайте, 
Любов як на весні трава 
Вона жива завжди жива 
Не наступайте 

(с) Юрко Покальчук