Ватикан отпустил грехи "битлам".

Спустя 40 лет после распада культовой британской группы The Beatles католическая церковь решила простить музыкантов. С подачи папы Бенедикта XVI Ватикан предоставил группе "индульгенцию" и признал ее культурной ценностью, пишет Daily Telegraph.

В эпоху бешеной популярности "ливерпульской четверки", Церковь нередко осуждала музыкантов за аморальное поведение, в том числе за богохульство, употребление наркотиков и алкоголя. Однако накануне на первой полосе официальной газеты Ватикана L'Osservatore Romano появилась статья, начинающаяся со слов: "А какой была бы современная поп-музыка без "битлов"?".

"Это правда, что они принимали наркотики, предавались излишествам и несли в массы мистические, возможно, даже сатанинские послания, - отмечает автор материала. - Возможно, они были не лучшим примером для молодежи, но и не худшим. Их прекрасные мелодии изменили музыку и до сих пор доставляют наслаждение. Даже спустя сорок лет The Beatles все еще изумляют своей оригинальностью".

Напомним, что главное антихристианское замечание "битлов" прозвучало в марте 1966 года. "Христианство уйдет. Оно исчезнет и утратит свое значение. Я не собираюсь спорить по этому поводу. Я прав, и сказанное мною подтвердится. Сейчас мы более популярны, чем Иисус. Не знаю, что будет на первом месте - рок-н-ролл или христианство", - заявил Джон Леннон в интервью Evening Standard.

Буря, вызванная замечаниями Леннона, разразилась четыре месяца спустя, когда музыканта процитировал один из американских журналов. "Битлу" стали приходить многочисленные угрозы, а возмущенные поклонники даже начали жечь их пластинки.

Церковь все же простила культового музыканта, правда спустя несколько десятилетий после его смерти. В ноябре 2008 года, в честь 40-летней годовщины "Белого Альбома" The Beatles, та же самая L'Osservatore Romano попыталась оправдать Леннона: "Замечание, сделанное Джоном Ленноном, походит на "хвастовство" молодого англичанина - выходца из рабочего класса, выросшего на легенде об Элвисе Пресли и рок-н-ролле и пораженного внезапным успехом".




І хіба церковникі не дебіли?

Думки зприводу наближення неділі.

Нерозумію , ні у повному сенсі цього слова не розумію, як у XXI столітті можуть виникати навіть думки про релігію! Я досить довго міркував над ціею проблемою і от що мені здаеться.

Ми неправильно сприймаємо історію. Нам здається, що за період, що пройшов від кромальйонця до Homo Erektus а потім до Homo sapiens проводився якимось розвитком розуму. Виявляеться, що ні! А я вже не говорю про відому( так звану записану) історію. За останні 10-50 тисяч років ми абсолютно не змінились.

Хочете приклади? Будьласка. Чи багато наших сучасників не те, щоб розумніше, а хоча б здатні зрозуміти Сократа, а Езопа ? А де пітература рівня Есхіла? А наші лікарі можуть перевершити Парацельса?

Звалося б, чомуж людство так загальмувало, де ж дівся прогрес, що явно був до того? Відповідь одна - релігія! А особливо одна секта маленького блиськосхідного народу. Прогрес, неможливий без свободи духу, прогрес спільноти неможливий при винещенні найяскравіших представників ціеї впільноти.

Так зникли совіти і фашисти, так , надіюсь зникне і християнство, мусульманство і інша іудейська зараза.

А чому цього не трапилось до цього часу? Коли людину оббирае грабіжник вона противиться, але коли оббирає шахрай людина радо віддае свої цінності бо вірить шахраю, бо це і є основні методи шахрая - примусити жертву саму віддати добро. У цьому і криється вся сила релігії - обмани, підкори собі жертву і використовуй, як хочеш!

А невже релігіозні діячі тупі і цього не розуміють? Розуміють! Папа чи патріарх, напевно, ще більші атаїсти чим я. Але ж влада, особливо над розумом людей найбільший наркотик.


Ці мої записи лише пробна куля, у мене, звичайно є розширені міркування на цю(та і безліч інших) тем. Кому цікаво пишіть...

Думки зприводу наближення неділі.

  • 02.04.10, 18:16
Нерозумію , ні у повному сенсі цього слова не розумію, як у XXI столітті можуть виникати навіть думки про релігію! Я досить довго міркував над ціею проблемою і от що мені здаеться.

Ми неправильно сприймаємо історію. Нам здається, що за період, що пройшов від кромальйонця до Homo Erektus а потім до Homo sapiens проводився якимось розвитком розуму. Виявляеться, що ні! А я вже не говорю про відому( так звану записану) історію. За останні 10-50 тисяч років ми абсолютно не змінились.

Хочете приклади? Будьласка. Чи багато наших сучасників не те, щоб розумніше, а хоча б здатні зрозуміти Сократа, а Езопа ? А де пітература рівня Есхіла? А наші лікарі можуть перевершити Парацельса?

Звалося б, чомуж людство так загальмувало, де ж дівся прогрес, що явно був до того? Відповідь одна - релігія! А особливо одна секта маленького блиськосхідного народу. Прогрес, неможливий без свободи духу, прогрес спільноти неможливий при винещенні найяскравіших представників ціеї впільноти.

Так зникли совіти і фашисти, так , надіюсь зникне і християнство, мусульманство і інша іудейська зараза.

А чому цього не трапилось до цього часу? Коли людину оббирае грабіжник вона противиться, але коли оббирає шахрай людина радо віддае свої цінності бо вірить шахраю, бо це і є основні методи шахрая - примусити жертву саму віддати добро. У цьому і криється вся сила релігії - обмани, підкори собі жертву і використовуй, як хочеш!

А невже релігіозні діячі тупі і цього не розуміють? Розуміють! Папа чи патріарх, напевно, ще більші атаїсти чим я. Але ж влада, особливо над розумом людей найбільший наркотик.


Ці мої записи лише пробна куля, у мене, звичайно є розширені міркування на цю(та і безліч інших) тем. Кому цікаво пишіть...

Цитата.

  • 21.02.10, 09:46
Чудово людині носити довге волосся, бо це слугуе ознакою вільної людини, і нелегко людині, що носить довге волосся, виконувати яку-небудь рабську роботу.

Арістотель. Риторика.

Як мене дістали християни!

  • 15.01.10, 13:54

       Я все життя сумнівався і все життя перевіряв те, що мені кажуть. Тому ні комуністом, а тим паче християнином я не є. Але зіткнувшись ще у совітськи часи з протистантами ( як їх називае ортодоксальна церква) я зрозумів,що вони і єсправжні зхристияни, топто живуть по законамсвого вчителя.

     Це безумовно підтвердилось у ці "свята".  Хто тільки до мене не приходив! І усі "православні" ! І усі хотіли грошей! 

   У Нюренберзі провели визначний процес де засудили нациську філософію, але необхідно засудити ще комуністичну і християнську.

Газетна вирізка.

 


     У ці дні усе людство святкує 100 річчя з дня народження вдатного поета, прозаїка, перекладача і взагалі людини, що кардинально вплинула на суспільно-мистецьке життя України та світу. Адже саме у ці дні рівно сто років тому на Волині народився Василь Петрович П`янкевич.
        Незважаючи на те, що виріс Василь Петрович у шляхетній сім`ї, він змалечку цікавився проблемами простого люду. Адже саме доля батраків, наймитів, їхня безвихіть і прагнення кращого життя стали основними темами творчості В.П. П`янкевича.
         І змаличку його супутниками були книжки. Саме під впливом таких всервітньо відомих авторів як Башкевич І.І.,  Сурлонський М.С. та навіть Роздільний В.Ю. безумовно вплинули на творчість юного Василя. Його перші твори наповнюються величними образами борців за щасливу долю українського народу.
         В подальшому, пісьля окупації України совітськими військами, вже в еміграції Василь Петрович вже більш філософськи осмислює боротьбу за незалежність. Особливо це вдчутно у таких прозових творах, як "Липовий цвіт" чи "Захмерене небо", а також у поетичних збірках  " Я пригадав тебе..."  і особливо "Хатина." , де він згадуе свій родовий маєток.
        Спочив Василь Петрович П`янкевич у канаді, в оточені вдячних рідних і блисиких. То ж і ми у ці дні перелитаємо його твори та повчимось у цього патріота..

В тіні ...


В тіні столітнього дубу,
На молодій траві.
Приходять у голову думи,
Разом з теплотою землі.

Ти відчуваєш дотик руки,
Чийсь погляд у висоту.
Через закриті повіки,
Того, хто дарує доброту.

А під час літньої зливи,
Дощ поцілує теплий.
Вустами небесної сили,
І здасться, що ти вже мертвий.

Що душа твоя вже на волі,
Що лине у висоту,
Де світять яскраві зорі,
Того, хто дарує доброту.

Коли я пив пиво...

                                            Коли я пив пиво з Ісусом Хрестом,
                                            У брудній пивній навпроти вокзалу,
                                            Він все казав : « Давай з вином,
                                            Воно якраз йде до цього базару.»

                                  Він випросив мірку у Ліди за так,
                                   Позичили, скинулись і як завжди хватило,
                                  Та помаленьку полізли в «третяк»,
                                   У надії по дорозі стрельнути на пиво.

                                              Зичнули, долізли та на асфальті,
                                              Розпили ту пляшку під давну розмову,
                                              Про сили небесні і проблеми статі,
                                             Зірки всюдисущі та чорну підкову.

                                              А Він, вже мокаючи хаєр в бокал,
                                              Казав : « Мені мало, давай ще бухнем,
                                              А тоді розповім, хто де літав,
                                              У вісні і як боротись із днем.»

                                              Я нагадав : « В нас грошей немає.»
                                             Він усміхнувся : « У нас завжди так,
                                              Підем до Марії, вона виганяє,
                                               Досить пристойний та дешевий первак.

                                               А мені вона на льє за спасибі,
                                              Мене вона називає сином,
                                               Але, по секрету відкриюсь тобі,
                                            Мене, як кажуть, знайшли під тином.

                                              Тоді вона, ще жила у селі,
                                               Красива була, якщо ми повірим,
                                               І не пила, як тепер усі,
                                               Та що говорити, підем краще візьмем.»



                                             А коли Він заснув, справді первак,
                                            Досить пристойний гонить Марія,
                                             Я Його відтягнув у кущі за «третяк»,
                                         Та пішов блукати, мене ще кликала мрія.

Коли я пив пиво...

                                            Коли я пив пиво з Ісусом Хрестом,
                                            У брудній пивній навпроти вокзалу,
                                            Він все казав : « Давай з вином,
                                            Воно якраз йде до цього базару.»

                                  Він випросив мірку у Ліди за так,
                                   Позичили, скинулись і як завжди хватило,
                                  Та помаленьку полізли в «третяк»,
                                   У надії по дорозі стрельнути на пиво.

                                              Зичнули, долізли та на асфальті,
                                              Розпили ту пляшку під давну розмову,
                                              Про сили небесні і проблеми статі,
                                             Зірки всюдисущі та чорну підкову.

                                              А Він, вже мокаючи хаєр в бокал,
                                              Казав : « Мені мало, давай ще бухнем,
                                              А тоді розповім, хто де літав,
                                              У вісні і як боротись із днем.»

                                              Я нагадав : « В нас грошей немає.»
                                             Він усміхнувся : « У нас завжди так,
                                              Підем до Марії, вона виганяє,
                                               Досить пристойний та дешевий первак.

                                               А мені вона на льє за спасибі,
                                              Мене вона називає сином,
                                               Але, по секрету відкриюсь тобі,
                                            Мене, як кажуть, знайшли під тином.

                                              Тоді вона, ще жила у селі,
                                               Красива була, якщо ми повірим,
                                               І не пила, як тепер усі,
                                               Та що говорити, підем краще візьмем.»



                                             А коли Він заснув, справді первак,
                                            Досить пристойний гонить Марія,
                                             Я Його відтягнув у кущі за «третяк»,
                                         Та пішов блукати, мене ще кликала мрія.