Вибори ректора Національної музичної академії імені Чайковського повинні пройти чесно без зовнішнього тиску!

Найстаріший навчальний заклад музичної освіти має шанс обрати нового ректора! Вперше за 14 років є надія, що вибори будуть справді альтернативними!

Попередній керівник міцно тримався за своє крісло і як вогню боявся чесного волевиявлення. При ньому вибори ректора були цілковитою фікцією з лише один кандидатом – діючим на той час очільником Академії.

Ректором Музичної академії імені

П. І. Чайковського хочуть зробити регіонала-

Антимайданівця Рожка

Історія вчить тому, що вона нічому не вчить. Революція гідності, Небесна сотня, тисячі жертв російської агресії. Винні в цьому знаходяться в розшуку, переховуються на території сусідніх держав чи окупованих територій. Але, не всі. Дивовижні фігури з’являються на конкурсі на заміщення посади ректора Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, що має відбутись 20 вересня 2018 року. Схоже, пробиваємо дно.

В списках кандидатів з’явилася фігура багаторічного ректора, досвідченого бюрократа та чиновника Володимира Рожка. На думку декого, фігура неоднозначна. А на мою думку, ця фігура така сама неоднозначна, як фігура білоцерківського спортсмена Вадіка Тітушко. Революція гідності мала б поставити крапку в кар’єрі деяких дрібних чиновників, які вірнопідданістю та лизоблюдством «заслужили» собі тепленькі містечка та використовували їх за власним розсудом. А регіональним партійцям часів Януковича можна було зрозуміти, що їхній час минув назавжди. Але – поганому виду нема стиду. Розрахунок на коротку людську пам’ять. Доведеться пам’ять трохи освіжити.

Цитата з інтернет-версії «Известия» 20.02.2014: 17 февраля ректор Национальной музыкальной академии имени Чайковского (в Киеве ее по традиции называют консерваторией) Владимир Рожок и …  обратились к главе МВД с просьбой защитить эти здания на майдане от захвата протестующими. Владимир Рожок — представитель Партии регионов…

Нічого дивного. Чиновникам-бюрократам часів Януковича була притаманна українофобія в різній степені тяжкості. Ще? Відкрийте Вікіпедію: Так, згідно свідчень народного депутата А. Єрмака, «коли відбувався чемпіонат світу з шахів, радник посла Білоблоцького Рожок не забезпечив, щоб там був український прапор. Коли від федерації український прапор був внесений у конференц-зал готелю, де відбувався чемпіонат світу і де відбувалося нагородження, Рожок вжив заходів, щоб стяг України був винесений на задвірок, і сказав: „Забирайте свій стяг“. І заслуженому артисту України Василю Нечепі сказав: „Василь, это тебе не в Чернигове“» – правда, державник, патріот, який достойний очолювати національний заклад світового значення?!

І – дещо набагато серйозніше. В моєму розпорядженні – свідчення проректора Академії Павлика Григорія Івановича, з яких чітко зрозуміло, за чиїми вказівками діяв тодішній ректор В. Рожок. Я не буду цитувати документи, а дам читачам самостійно ознайомитись зі свідченнями підлеглого Рожка. Снайпери, загадкові смерті…

Дії колишнього радника Посла у Москві викликають не здивування, а принаймні підозру. Зрозуміло, що досвідчений бюрократ Рожок може зібрати «в свою підтримку» підписи багатьох відомих людей. Я волів би, щоб всілякі шуфричі-мураєви-рожки збирали краще гроші на заставу.

Дивує позиція Міністерства культури, яке допускає до важливого конкурсу настільки одіозні фігури. Міністр – «Голос Майдану» Євген Нищук  допускає до конкурсу регіонала-українофоба Рожка?! Символічно, що вибори ректора – в залі імені Героя України В. Сліпака! То, може, давайте на конкурс подамо ще якогось Арбузова, або харківського Кромського-Топаза, білоцерківського Тітушка, врешті-решт?! Панове, пробиваємо дно!

А знаєте? Я хочу, щоб Рожок прийняв участь у конкурсі. І хочу, щоб його на конкурсі закидали яйцями під оплески присутніх. А потім – винесли у сміттєвий бак. Очевидно, Революція гідності не закінчена, допоки з небуття виниряють фігури рожків.

А Володимиру Івановичу Рожку порадив би після цього спробувати себе на посаду директора Ростовської консерваторії – поближче до колишнього шефа і близьких по духу соратників.

І. Корсун

ПОДАРУНОК  КНИЖКОВОМУ ФОРУМУ

  Напередодні традиційного Книжкового форуму, що має проходити у місті Львові 19-23 вересня, у Київському видавництві Стебеляк і Ко вийшла нова книга Олександра Середюка – «Український рік. Історія, традиції, звичаї, обряди. Сценарії проведення свят».

         Відомий на Волині та за її межами історик і краєзнавець, письменник і публіцист, доктор філософії, засновник та директор, автор та розробник експозиції Музею історії сільського  господарства Волині-скансен, лауреат Всеукраїнської премії Національної спілки краєзнавців України імені Героя України Михайла Сікорського, подарував читачам нову цікаву книгу, яка буде годувати розум читачів.

Вагома його науково-краєзнавча і просвітницька робота. Ним підготовлено і опубліковано понад 50 наукових статей та видань, тридцять книг на історико-краєзнавчу і публіцистичну тематику, а саме: «Радіація чи радіофобія?» – 1987р; «Символіку не вибирають, її успадковують» – 1990р.; “Скарбниця історії Волині” – 1998р.; “Експропріація” – 2002р.; „SОS” – 2004р.; „Юлія – політичний портрет” – 2005р.; „Лицарі Сонця” – 2006, 2008рр.;   „Рокині-Рукині – руки, що творять” – 2009р., «РУХ – рятуйте Україну, хлопці», 2011р.; «Козак не пияк», 2011р.; «Злий геній – вождь тероризму» – 2014р., 2017р; «Що буде завтра?» – 2015р.; «Воїн і Вчитель», 2015р.; «Майдан», 2014,2015рр.; «Україна- хроніка подій: від Майдану до АТО», 2015р; «Мамай – український Спаситель», 2017р.

         Понад десять років творив цю книгу Олександр Середюк. Спочатку писав сценарії народних і традиційних свят, по яких Волинське телебачення та кіностудія «Волинь» з відомим режиссером Борисом Ревенком знімали короткометражні відео-фільми.         Автор цієї книги не є богослов, чи теолог і не ставить перед собою мету очорнити якусь релігію, образити почуття віруючих, переконати у поверненні до ведичної філософії наших предків. У кожного своя дорога до Храму.

Автор – історик. А історія – вчителька життя (Historia est magistra vite). Тому він намагається прояснити витоки нашої духовності. Адже українській цивілізації – понад 7 тисяч років. Чому одні святкують Різдво 25 грудня, а інші – 7 січня? Чому одне свято має назву: Паска, Воскресіння і Великдень?

До цієї теми звертались багато дослідників, такі як Олекса Воропай, Галина Лозко, Світовит Пашник, Анатолій Богород та інші. Але лише Олександр Середюк вперше подає в цій книзі ще й сценарії проведення народних свят дохристиянської доби. Вони були опробовані на практиці в експозиції просто неба Волинського музею-скансена. Тобто, автор повертає до витоків української духовності сучасників, коли можна легко відродити наші свята у кожному селі, місті, оселі. І саме в той день, коли їх проводили наші предки ще 7 тисяч років тому, за арійським календарем, а не тим, старим стилем, який відстає від астрономічного уже на 13 днів.

-Сучасне українське суспільство гостро потребує знань про власну традиційно-побутову культуру та історію. Значна частина обрядових дійств сьогодні втрачають свій глибинний зміст, тому важливим є  зберегти та популяризувати існуючі звичаї та обряди,- написав і своїй рецензії професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, голова Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Геннадій Бондаренко. – Сценарії народних свят активно використовуються вихователями та вчителями для формування у дітей почуття патріотизму, любові до власної землі, поваги до старших та ін..

Отже, розгорнемо припорошені віками сторінки нашої стародавньої історії, відчуємо духовний світ пращурів, яких називали «внуками ДажБожими». Наш Каменяр писав: «Пам’ятайте, мої други, ширіть скрізь

і все Правду, і ніщо більше, як Правду… Бо хоча Правда зразу усім гірка, так все-таки згодом, вона скрізь бере верх, й стає солодкою спасителькою людства…».

-Ця книга для тих, хто прагне до iстинних етнiчних знань, може вiдкрити їх у собi генетичну етнiчну матрицю. Для тих, хто не боїться «пізнати Правду, яка визволить Вас». Книга дослідника і етнографа Олександра Середюка до теми витоків української духовності, до світогляду і вірувань наших предків, викликає неабиякий інтерес,- написав у своїй рецензії Василь Кушнір, секретар Ліги українських  письменників ім.Павла Чубинського.

У цій книзі доктор філософії Олександр Середюк охарактеризував основні давні свята предків українців, їх звичаї і вірування. Тому кожний, хто прочитає цю книгу, збагатить свої знання з історії розвитку української нації, давніх вірувань і обрядів та знайде пояснення тим обрядам, які збереглись до наших днів.

Ольга Рогова,

головний хранитель фондів

Музею-скансена

(0503788524)

P.S. Книгу можна придбати з автографом у Музеї-скансені, або у книгарнях м.Луцька та Києва.

В світлі останніх подій, що відбулися перед стінами Музичної академії, я хочу виразити свою позицію чітко і однозначно.

Громадські активісти до мене безпосередньо не мають ніякого відношення і діють виключно за своїм сумлінням і на власний розсуд.

Інколи наші позиції дійсно співпадають. До активістів подекуди також долучаються студентські організації. І я їм щиро вдячний за підтримку.

Однак хочу знову наголосити, я був і залишаюся прихильником діалогу і категорично проти будь-яких насильницьких дій з боку будь-яких осіб або організацій.

Зокрема, хочу чітко вказати, що будь-які дії організацій «Український дім» та «Культурний майдан» зі мною ніяк не пов‘язані і ніякого відношення до мене не мають.

Проблема Національного музею історії України, очолюваного Т. Сосновською

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ІГНОРУЄ ПРОБЛЕМУ КОРУПЦІЇ ТА НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ

В НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ!

1. Призначення Т. Сосновської відбулося за Міністра культури України В. Кириленка 26.02.2015 р. без конкурсу на заміщення посади на 5 років. Т. Сосновська за освітою математик;
2. Втрата міжнародного іміджу музею. До приходу Т. Сосновської НМІУ щороку проводив за кордоном 1-2 виставки, що приносило валютний прибуток і піднімало престиж України. Сосновська за три роки не спромоглася ні на одну виставку, усі переговори зірвані з вини директора;
3. Кадрові питання. З 325 співробітників у штаті звільнилося, або звільнено майже 300 осіб. Змінилося 5 головних бухгалтерів, 5 заступників генерального директора з розвитку, 3 вчені секретарі, 4 бібліотекарі і т. д. Сьогодні музеєм керують особи без базової історичної та музейної освіти;
4. Судові справи проти музею. За незаконне звільнення співробітників НМІУ (розправа директора) в судовому порядку з держбюджету перераховано більше 320 тис. грн. В суді справа турецького громадянина, тяжко травмованого на території НМІУ аварійним деревом через недбалість генерального директора (сума позову – 13 млн. грн.). Тривають численні судові справи співробітників проти НМІУ за незаконні звільнення і догани, а отже – музей чекають чергові відшкодування з державного бюджету;
5. Перевірка Держаудитслужби показала фінансові зловживання з ознаками корупційних дій. Окремим співробітникам на знак «подяки» Т. Сосновська одноосібним рішенням по кілька разів на місяць (!) виплачувалися грошові премії. За три місяці (!) державному бюджету України завдано збитків на суму 2 110 110 грн!Міністерство культури України впродовж кількох місяців ніяк не реагує!;
6. Фонди. Ліквідовано посаду повноцінного головного зберігача, чим порушено контроль за цілісності колекції музею. Звільнено багатьох зберігачів без передавання фондів. Існує загроза втрати національного надбання!;
7. Експозиція. Ліквідовано розділ експозиції, присвячений Другій світовій війні, зокрема ОУН і УПА. Більшість виставок у музеї – без оригінальних експонатів (стенди надані іншими організаціями);
8. Справа колекції Сержа Лифаря на межі міжнародного скандалу. При передачі матеріалів родиною Лифаря, Україна взяла на себе зобов’язання створити окремий музей, а до того колекція мала експонуватися в НМІУ. Натомість експозицію ліквідовано за наказом Т. Сосновської, родина всесвітньо відомого танцівника висловлює занепокоєння;
9. Відділ реставрації музею на грані знищення через шалений тиск Т. Сосновської. Існує реальна загроза втрати унікальної реставраційної школи;
10.  Господарська діяльність НМІУ доведена до колапсу. Швидкими темпами руйнується приміщення музею: з’являються все нові тріщини на несучих стінах, провали у підлозі, протікає дах, дощова вода затікає до гардеробу та фондосховищ, несправна каналізація. Музей лишився без автотранспорту через варварську експлуатацію службового автомобіля генеральним директором;
11. Безпрецедентний тиск на Первинну профспілкову організацію НМІУ.Т. Сосновська змушує залякуванням, тиском та погрозами виходити співробітників з ППО НМІУ і вступати до організованої нею профспілкової організації «Новий час»;
12. Вершина управлінської некомпетентності. Через некомпетентність та відсутність авторитету серед співробітників музею, на середину серпняТ. Сосновська видала понад 300 наказів (більше ніж Президент України).

Патріоти НМІУ.

Нинішнє керівництво Мінкульту звикло жити поза правовим полем держави, у створеному ними ж приємному стані піар-ілюзій.

Чисельні порушення, критичні публікації преси, протести громадськості і підлеглих демонстративно ігноруються “принцем і принцесами”.

Ось і нині, шефи Мінкульту спровокували абсолютне безглузде протистояння з поважним антикорупційним органом. Хоча, порушення очевидні і всім музейникам добре відомі. Замість того, аби тихо виправити ситуацію, як того вимагає Закон, публікуються нахабні заяви.

Сподіваємося, досвідчені професіонали з НАЗК швидко і доступно пояснять відірваним від реального життя бюрократам Мінкульту поняття верховенства права…

Цього недолугого міністра, як і всю його піар-команду, давно час відправити у відставку, після ретельної перевірки про факти корупції…

Чекаємо дієвої реакції НАЗК…

“Міністерство культури України підтверджує, що Національним агентством з питань запобігання корупції 8 серпня поточного року генеральному директору Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс Ковальчуку І.П. вручено 8 протоколів про адміністративне правопорушення, що полягало у нарахуванні і сплаті премій працівникам Музею.

Рішення за вказаними протоколами буде прийматись виключно судом.- пише сайт Мінкульту.

З огляду на викладене та беручи до уваги категоричне заперечення Ковальчука І.П щодо допущення цих порушень, закликаємо засоби масової інформації виключити будь-які маніпуляції з вказаною інформацією до прийняття відповідних рішень судом, оскільки це є прямим тиском на суд та грубим порушенням презумпції невинуватості, відповідно до якої будь-яка особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного проступку, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і оформлена у рішенні суду”.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245403975&cat_id=244913751

З сайту НАЗК

За рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції направлено до суду ще 30 протоколів про адміністративні правопорушення, більшість яких стосуються недотримання вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів при встановленні премій.

В умовах реального конфлікту інтересів неодноразово підписував накази про преміювання і генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Іван Ковальчук, стосовно якого складено 8 протоколів. Директор музею, не повідомивши Міністерство культури як орган, до сфери управління якого належить музей, видавав накази про преміювання працівників, у тому числі і своєї дружини, яка працює на посаді заступника генерального директора музею.

Нагадаємо, відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах такого конфлікту інтересів передбачена частинами першою та другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Національне агентство також зазначає, що складення протоколу і направлення його до суду не означає визнання особи винною у вчиненні правопорушення, а є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення у судовому порядку.

https://nazk.gov.ua/news/konflikt-interesiv-nazk-napravylo-do-sudu-shche-30-adminprotokoliv

Судячи з усього, співробітники НАЗК трохи здивувалися і оприлюднили оновлену інформацію:

З інтернету

Читачі пишуть — просять згадати пригоди в зоні АТО 2014-15. Виявилося, якось і згадати нічого. Чотири роки пройшло! Лише емоції і епізоди. Це залишилося.

Страх, смерть, кров, біль, війна…

Несподівано, я зрозумів, що став іншим. Почав цінити мир, спокій, життя, гроші, улюблених жінок, дітей, мандрівки… Стьоб, гумор, гарну компанію, вишуканий алкоголь…

Лише місяць, як звільнився з Другої Лінії оборони…

Нещодавно був у тихому прифронтовому містечку Бахмут. Колись Артемівськ.

Чомусь згадав свій перший волонтерський рейд в АТО у жовтні 2014. Гриміло.

Наша спецгрупа пішла на Дебальцеве, а ми чекали у дворі Артемівської лікарні, періодично допомагаючи тягати скривавлених поранених. Добровольці. “Київська Русь”. Намагалися жартувати…

Потім привезли на іржавій Газелі Свєту з Дебальцевого. Років 40. Огрядна жіночка, посічена осколками. Обідали всією родиною – чоловік і двоє дітей. Вона за хлібом вийшла. Сепарський снаряд. Ні чоловіка, ні дітей…

Напівбухий, ошелешений водій, що привіз, знав що зовуть Свєта і з Дебальцевого. І поїхав. За годину санітарка викинула її скривавлений, розрізаний одяг…

Потім був блок-пост десь перед Дебальцевським виступом. Йшли на Щастя. Поруч з нами сопку, де мабуть була наша арта, накрило сепарським Градом. Моторошно-вражаюча картина. Згадується наш БМП, що влетів на повному ходу, і бійці якимось неймовірним чином вилетіли через люки і зникли в бліндажах. БМП плавно сам зупинився і заглох. Голівуд фігня з кіношними трюками. Тоді і до нас дійшло, що час тікати. Не думав, що старенький Еталон може літати по таких дорогах з такою швидкістю…

У лютому 2015, там же, під Артемівськом бачили, як тягли отого розстріляного автобуса… Гриміло.

…Ми стояли на заправці, що працювала, наче нічого і не відбувалося. Поруч з газовим резервуаром, обкладеним посіченими осколками мішками з піском. Якось непомітно пройшла колона Смерчів. Стали поруч. Швиденько розгорнулися, дали гучний залп. Ми мало не попадали. Миттєво зібралися і зникли… Вражаюче!

Був ще ГАЗ-66 з 92 бригади, обшитий транспортерними стрічками. “Ковчег”…

Це мої особисті враження про ті часи і той Артемівськ. Нині – це мирне європейське прифронтове місто. Бахмут.

І я до нього не можу звикнути.

Закарбувався 2014.

Війна. Страх. Кров. Смерть…

І війна продовжується.

Звикнути до війни неможливо.

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

На базі експозиції просто неба “Козацький зимівник” Волинського музею-скансена, вчора успішно пройшли зйомки відеофільму з історії пивоваріння. Науковці і активісти музею були не тільки дійовими особами, а й консультантами у режисерів і операторів.

Організатором та інціатором цих зйомок став відомий  Павлівський пивзавод, який розташований у селі Павлівка, Іваничівського району, Волинської області.

Точна дата заснування броварні в Порицьку невідома, роком заснування підприємства прийнято вважати 1904 з огляду на відповідний напис, висічений у камені що зберігся у лагерному відділенні будівлі пивзаводу.

Відомо, що під час входження Волині до складу Другої Речі Посполитої впродовж 1922—1939 років завод носив назву Порицького (відповідно до назви тодішнього міста Порицьк) та належав графу Чацькому. На Волині пішли дві гілки роду Чацьких, особливо популярною стала Порицька гілка цього роду, представники якої немало спричинились до розвитку культури, а особливо освіти на Волині. Виготовлене тут пиво славиться своїм неперевершеним смаком і було відоме навіть у Варшаві. Під час Другої світової війни завод і майже все місто були зруйновані, вціліла лише околиця Павлівка, з якої утворилося село Павлівка.

Новітня історія броварні розпочалася у 1950-х роках, коли через розвиток вуглевидобування в Іваничівському районі було створене місто Нововолинськ і було прийняте рішення про відбудову пивзаводу у Павлівці для забезпечення пивом шахтарів Волині. Реконструкція заводу була завершена 1958 року.

Державне підприємство Павлівський пивоварний завод було приватизоване 4 грудня 1995 року із створенням відкритого акціонерного товариства «Павлівський пивоварний завод». Крім виробництва пива товариство займалося виробництвом солоду, а також мінеральної води та інших безалкогольних напоїв.

2002 року керівництво підприємства прийняло рішення про реорганізацію його структури — на базі активів акціонерного товариства було утворено три товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до напрямів діяльності: ТОВ «Павлівський пивзавод» (випуск пива), ТОВ «Йоданка» (випуск мінеральної води збагаченої природним йодом і фруктових вод), ТОВ «Солод» (виробництво солоду).

Сьогодні ВАТ «Павлівський пивзавод» очолює Пікута Юрій Миколайович. Завод випускає екологічно чисте пиво та мінеральну воду «Йоданка Павлівська, яка виготовлена на основі чистої джерельної води і йоду, що сприяє профілактиці захворювань щитовидки. А  тепер підприємство намітило випускати нову продукцію, яка безумовно сподобається споживачам як українським, так і зарубіжним.

Експозиція просто неба «Козацький зимівник» Музею-скансену Волині стала в пригоді для зйомок відео-сюжету, який буде розкривати не тільки виробництво пива, а й історію пивоваріння на Волині.

Олександр Середюк,

директор музею-скансену