ЩОДЕННИК ВІЙНИ.Частини 6,7,8
- 11.08.22, 08:00
ЗБРОЯ
З часом, на звук вже починаєш приблизно розрізняти зброю і відстань до бою. Танк - один бабах, гради - череда бабахів, які швидко ідуть один за одним. Саме страшне - ППО. Не такий страшний сам звук, хоча по первах можна було накласти в штани, а те, що якщо воно спрацьовує, то це означає, що на якесь місто летять ракети чи літаки і не факт, що їх всі перехоплять. Зазвичай, новини наступного дня це підтверджували, коли після наших вибухів ППО були влучання в будинки в різних районах Києва.
З часом, на звук вже починаєш приблизно розрізняти зброю і відстань до бою. Танк - один бабах, гради - череда бабахів, які швидко ідуть один за одним. Саме страшне - ППО. Не такий страшний сам звук, хоча по первах можна було накласти в штани, а те, що якщо воно спрацьовує, то це означає, що на якесь місто летять ракети чи літаки і не факт, що їх всі перехоплять. Зазвичай, новини наступного дня це підтверджували, коли після наших вибухів ППО були влучання в будинки в різних районах Києва.
ППО працювало десь дуже поряд, може притягли в ліс чи поле? Вночі, коли була комендантська година, через наше село перевозили військову техніку, прямо повз мого двора. Все воно було накрите і перевозилось з вимкнутими фарами. Я підглядала, ледве відкривши фіртку і подумки молилася за наших військових. Техніка наша і кацапів наче однакова, але виконує різні завдання. Одні вбивають і гребуть чуже, інші - відстоюють своє.
Я часто задаюся питанням, для чого вкладати ресурси в смерть, якщо можна їх вкладати в життя? Ціна однієї ракети приблизно складає в грошовому еквіваленті ціну за лікування дитини, яка хворіє на рак, або вартість будинку для молодої перспективної родини, яка в майбутньому приноситиме державі користь, або просто цією однією ракетою можна оплатити комуналку цілої купи пенсіонерів, або - або - або... тисячі тисяч або. Але ні, світ вигадує все результативнішу і ефективнішу зброю, яка одним залпом здатна знищити більшу кількість життів. Ніколи не зрозумію і не зможу виправдати бажання однієї людини вбити іншу просто через нелюбов до раси, чи несприйняття її вірувань, чи політичних поглядів, чи просто через те, що вбивство - найшвидший способ заволодіти майном іншого. Єдине виправдання використання зброї - це захист. Але якщо її нема у одного, то навіщо вона другому? Я би заборонила зброю в будь-якому її прояві, навіть мисливську. Це ще один мій пунктик: я ненавиджу мисливців. Коли ти озброєний тепловізором, суперприцілом і ще купою всього ідеш полювати на тварину, то не називай себе мисливцем - ти підступний і підлий вбивця і май сміливість це визнати.
* * *
ТЕРОБОРОНА
Одразу після приїзду в село, ми пішли на збори місцевої громади. Старші мої хлопці записались в тероборону, їм було доручено патрулювання території вдень, перевірка прилеглого лісу і закинутих споруд, а також лісових доріг. На самому початку надходила інформація про підозрілих осіб чи транспорт, які ставили якісь мітки. По сусідніх селах іноді когось ловили і передавали в поліцію чи військовим. Чоловік і син згадали свої дитячі ігри в індєйців, понакладали на лісових дорогах і стежках різних палок, які слугували своєрідними позначками. Іноді виникали курйози, коли наша тероборона засікала "чужаків", які виявлялися теробороною сусіднього села і навпаки. Але це тільки доводило, що спостереження працює і периметр під наглядом.
Єдине, що дратувало, так це місцевий депутат, якого призначили головним над мужиками, що несли варту. Бувший мент-слідак і при цьому клінічний ідіот, якого односельчани відверто не поважали. Було прийняте рішення, що депутат нехай себе і далі вважає головним, але особливо на нього розраховувати не слід. Чоловіки без нього прекрасно самоорганізувались і розділили між собою повноваження і відповідальність.
Село наше маленьке і знаходиться між двома великими населенними пунктами. Хоча майже у кожного в дворі стояв ящик з коктейлями Молотова, але військові дали наказ не геройствувати, а просто вчасно сповістити, якщо в селі з'явиться щось підозріле. Якщо чесно, то я навіть і не знаю, чи змогла би я ото запалити і кинути той коктейль? Але якщо би поряд кидало ще людей з десять, то точно би змогла, а одній, ясний - красний, сцикотно.
Взагалі, на самому початку, в мені кипів такий адреналін помножений на невисть і страх за дітей, що ночами, в ті нечасті провали в сновидіння, я планувала, як я буду діяти, коли в мою хату зайде ворог. Як я буду себе поводити, що говорити? Насамперед, вирішила я, треба з'ясувати кількість ворожого поголів'я, а там діяти. Я чогось собі подумала, що, якщо я наважусь вбивати, то треба цілити в око... ножиком, виделкою, олівцем... а там валити падлюку на підлогу, сідати йому на груди всіма своїми 86-ма кілограмами і добивати головою об плитку. А якщо він в касці? А якщо він сильніший? А якщо я взагалі не попаду виделкою в око? А що будуть робити в цей час мої діти? А де буде мій чоловік і чи встигне на допомогу? Або, навпаки, чи встигну я на допомогу? Господи, як же я ненавиджу тих, хто примусив мій мозок думати над цим. Пройде час і той, хто буде вивчати мій щоденник, прочитавши про мої планування вбивства, мабуть, навіть засміється і вважатиме це хвилинкою гумору. Але, на превеликий жаль, це зовсім не так. Тепер я дійсно готова вбивати.
* * *
8 БЕРЕЗНЯ
Мені завжди здавалося, що я сильна. Я ні на мить не дозволяла собі здатися обставинам, перла на горбу будь-які трабли, зціпивши зуби і засунувши в сраку всі жіночі сльози і депресії. Але в цей день я прокинулася з якоюсь чорною пустотою. В голові крутиться одне: тримайся, курвамать... у тебе ще не все так погано. Хтось зараз сидить в холодному підвалі, хтось втратив дім, хтось втратив звязок з близькими, а у когось близьких вже нема. Намагаюсь шукати мотивацію, але ніхера не виходить. Все, що здавалося важливим, тепер з гуркотом полетіло в прірву і фіг воно звідти вже вилізе. Знаю, що зараз таке у багатьох. Сподіваюся, що це просто моя особиста емоційна хвиля тимчасово пішла на спад. Пишу не для того, щоб хтось мені співчував, є багато інших людей, які дійсно цього потребують... просто мені так легше, коли я прописую свої емоції і відпускаю їх в космос під три чорти. Коли через рік Гугл чи ще щось нагада про цей допис, сподіваюся, я просто його не побачу, бо буду раком стояти на городі і сіяти в теплиці редиску, а інтернету так і не буде. Бо все проходить, тільки поганий інтернет в нашому селі вічний і ніякий Ілон Маск цьому не завадить )).
P.S. Сьогодні прийшла під клуб і вголос привіталася зі своїм пеньком, на якому я ловлю інтернет. Пеньок не відповів... цікаво, це гарний знак чи він просто не хоче зі мною розмовляти?
Я часто задаюся питанням, для чого вкладати ресурси в смерть, якщо можна їх вкладати в життя? Ціна однієї ракети приблизно складає в грошовому еквіваленті ціну за лікування дитини, яка хворіє на рак, або вартість будинку для молодої перспективної родини, яка в майбутньому приноситиме державі користь, або просто цією однією ракетою можна оплатити комуналку цілої купи пенсіонерів, або - або - або... тисячі тисяч або. Але ні, світ вигадує все результативнішу і ефективнішу зброю, яка одним залпом здатна знищити більшу кількість життів. Ніколи не зрозумію і не зможу виправдати бажання однієї людини вбити іншу просто через нелюбов до раси, чи несприйняття її вірувань, чи політичних поглядів, чи просто через те, що вбивство - найшвидший способ заволодіти майном іншого. Єдине виправдання використання зброї - це захист. Але якщо її нема у одного, то навіщо вона другому? Я би заборонила зброю в будь-якому її прояві, навіть мисливську. Це ще один мій пунктик: я ненавиджу мисливців. Коли ти озброєний тепловізором, суперприцілом і ще купою всього ідеш полювати на тварину, то не називай себе мисливцем - ти підступний і підлий вбивця і май сміливість це визнати.
* * *
ТЕРОБОРОНА
Одразу після приїзду в село, ми пішли на збори місцевої громади. Старші мої хлопці записались в тероборону, їм було доручено патрулювання території вдень, перевірка прилеглого лісу і закинутих споруд, а також лісових доріг. На самому початку надходила інформація про підозрілих осіб чи транспорт, які ставили якісь мітки. По сусідніх селах іноді когось ловили і передавали в поліцію чи військовим. Чоловік і син згадали свої дитячі ігри в індєйців, понакладали на лісових дорогах і стежках різних палок, які слугували своєрідними позначками. Іноді виникали курйози, коли наша тероборона засікала "чужаків", які виявлялися теробороною сусіднього села і навпаки. Але це тільки доводило, що спостереження працює і периметр під наглядом.
Єдине, що дратувало, так це місцевий депутат, якого призначили головним над мужиками, що несли варту. Бувший мент-слідак і при цьому клінічний ідіот, якого односельчани відверто не поважали. Було прийняте рішення, що депутат нехай себе і далі вважає головним, але особливо на нього розраховувати не слід. Чоловіки без нього прекрасно самоорганізувались і розділили між собою повноваження і відповідальність.
Село наше маленьке і знаходиться між двома великими населенними пунктами. Хоча майже у кожного в дворі стояв ящик з коктейлями Молотова, але військові дали наказ не геройствувати, а просто вчасно сповістити, якщо в селі з'явиться щось підозріле. Якщо чесно, то я навіть і не знаю, чи змогла би я ото запалити і кинути той коктейль? Але якщо би поряд кидало ще людей з десять, то точно би змогла, а одній, ясний - красний, сцикотно.
Взагалі, на самому початку, в мені кипів такий адреналін помножений на невисть і страх за дітей, що ночами, в ті нечасті провали в сновидіння, я планувала, як я буду діяти, коли в мою хату зайде ворог. Як я буду себе поводити, що говорити? Насамперед, вирішила я, треба з'ясувати кількість ворожого поголів'я, а там діяти. Я чогось собі подумала, що, якщо я наважусь вбивати, то треба цілити в око... ножиком, виделкою, олівцем... а там валити падлюку на підлогу, сідати йому на груди всіма своїми 86-ма кілограмами і добивати головою об плитку. А якщо він в касці? А якщо він сильніший? А якщо я взагалі не попаду виделкою в око? А що будуть робити в цей час мої діти? А де буде мій чоловік і чи встигне на допомогу? Або, навпаки, чи встигну я на допомогу? Господи, як же я ненавиджу тих, хто примусив мій мозок думати над цим. Пройде час і той, хто буде вивчати мій щоденник, прочитавши про мої планування вбивства, мабуть, навіть засміється і вважатиме це хвилинкою гумору. Але, на превеликий жаль, це зовсім не так. Тепер я дійсно готова вбивати.
* * *
8 БЕРЕЗНЯ
Мені завжди здавалося, що я сильна. Я ні на мить не дозволяла собі здатися обставинам, перла на горбу будь-які трабли, зціпивши зуби і засунувши в сраку всі жіночі сльози і депресії. Але в цей день я прокинулася з якоюсь чорною пустотою. В голові крутиться одне: тримайся, курвамать... у тебе ще не все так погано. Хтось зараз сидить в холодному підвалі, хтось втратив дім, хтось втратив звязок з близькими, а у когось близьких вже нема. Намагаюсь шукати мотивацію, але ніхера не виходить. Все, що здавалося важливим, тепер з гуркотом полетіло в прірву і фіг воно звідти вже вилізе. Знаю, що зараз таке у багатьох. Сподіваюся, що це просто моя особиста емоційна хвиля тимчасово пішла на спад. Пишу не для того, щоб хтось мені співчував, є багато інших людей, які дійсно цього потребують... просто мені так легше, коли я прописую свої емоції і відпускаю їх в космос під три чорти. Коли через рік Гугл чи ще щось нагада про цей допис, сподіваюся, я просто його не побачу, бо буду раком стояти на городі і сіяти в теплиці редиску, а інтернету так і не буде. Бо все проходить, тільки поганий інтернет в нашому селі вічний і ніякий Ілон Маск цьому не завадить )).
P.S. Сьогодні прийшла під клуб і вголос привіталася зі своїм пеньком, на якому я ловлю інтернет. Пеньок не відповів... цікаво, це гарний знак чи він просто не хоче зі мною розмовляти?
Р.S. На перших двох фото кацапська техніка, яку спалили Чорні Запорожці в квітні в с.Скибин під Броварами. Машини притягнули і поставили в рядок біля зруйнованої заправки. Я сфоткала, коли їхала додому в Бровари. На одому з танків є залишки кацапа (його обісрані штани), які не віддерли від заліза. Я б була не я, якби не пошарила навколо. Це жах... купа всього обгорілого: одежа, якісь шльоми від танкістів, чобот (підозрюю разом з ногою, придивлятися було гидко), якісь ремені, сумки... Довго навколо лежали обгорілі трупи, чоловік їх бачив, як тільки відкрили трасу, а я вже застала тільки запчастини кацапів. Трупи позбирали і закопали в канаві, бо та сторона не захотіла їх забираии.
На третьому фото наші коктейлі Молотова, які досі стоять під сараєм, дякую Боже, що мені не довелося їх кидати. Зараз ідея з коктейлями виглядає наївно, але у нас в селі такий ящик є майже у кожного в дворі. Ну і згадаємо Суми і Тростянець, коли місцева тероборона нехило так попалила ними русні.
Всіх люблю.
28
Коментарі
Syrena27
111.08.22, 08:41
Я тепер кожного дня буду сюди заходити та читати.
muxa-xa-xa
211.08.22, 09:29Відповідь на 1 від Syrena27
Дякую. Мені дуже приємно. Нехай моя писанина зробить вашу ранішню каву цікавішою
НеЖриМоэСало5
311.08.22, 10:24
ніхерасобі, в забитому селі податками електорад пє HANIKEN
НеЖриМоэСало5
411.08.22, 10:26
пиши одну замітку на 3 дні, я заїбався стіки читати......
Голубка
511.08.22, 10:27
muxa-xa-xa
611.08.22, 10:30Відповідь на 3 від НеЖриМоэСало5
От кому шо
muxa-xa-xa
711.08.22, 10:33Відповідь на 4 від НеЖриМоэСало5
Ну ти може математик, але ж є у нас тут і філологи
muxa-xa-xa
811.08.22, 10:48Відповідь на 5 від Голубка
Syrena27
911.08.22, 10:53Відповідь на 2 від muxa-xa-xa
Та яка кава? Га роботу іду ))
На фб не викладаєш я дивлюся.
ёlkа
1011.08.22, 11:06
Мушко, я люблю вас всіх!
