Ні про що аби було

      Пишу, бо хочеться якось підтримати людей в ці срані панічні часи.
      Мої останні пригоди.
      В суботу їздила в село, сіла машиною в болото. Дякую коханому, що кинув мені лопату в багажник і пластмасові херні, щоб кидати під колеса. Звідки знав, що я сяду?! Лопатою відкидала пару кубів болота, але херушкі... сіла добре. В селі маю кореша дядю Володю. Зателефонувала. Прийшов. Він керував. Я слухала. Виїхали. Люблю чоловіка і дядю Володю, але по різному.
       Поїхала за насінням. В моєму любимому магазині "Садівник" людей пусто. Питаю продавчиню, що за фігня, в цей час вже люди гребуть як скажені. Каже, що люди всі в депресіях і сіяти на розсаду нічого не хочуть. Нічого, ще є час. Головна посівна в травні-квітні.
       Зиму сиділи з Степаном вдома, дома тепло і можна не спати на обід. Сьогодні нарешті пішли в садочок, як бонус новорічний подарунок, який ми не забрали раніше. В садочку діток майже нема.
       Пишу замітку і жую коту бублики. Кіт мій дуже любить бублички, але жувати сам їх не може. Отака у нас з котом взаємовиручка, він дозволяє себе любити, а я йому за це жую бублики. Ще я йому зв'язала светрика і шапку. Коту воно до дупи, а мені приємно.
       На підвіконні розквітла квітка, вона не знає про всі плани або не плани путіна, у неї час квітнути.
Життя триває...

P.S. Будьмо, як квітка.