Як ми їздили на море.
- 18.07.21, 18:58
Тиждень збиралися речі. Ввечері перед виїздом ми вирішили, що треба встати в 5:00 і швидко проїхати Київ з його грьобаними заторами. Встали. Посиділи на доріжку. Перехрестили хату і пса, що залишався на сусіда. Виїхали.
Їдем. Малий Степан вже через 5 хвилин починає питати: " Скоро буде море?" Спокійно реагуємо. Він у нас не перший.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти.
- Бачите мою сумку з документами і грошима?- питає тато
- Ні!- відповідаємо ми.
- Ясний хер ні, бо я її забув.
Щось забути для нашого тата це приблизно, як знайти
життя на Марсі - здається, що не можливо! Але вчені таки знайшли там якусь живу клітину, от і наш тато нарешті щось забув. Мовчки ідем на розворот і їдем на Бровари. Фігня. Море ніхто не відміняв.
Заходимо в хату. Їмо морозиво, що було в морозілці. Берем папину сумочку.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти. В колесі щось стріляє. Лопнув сосок. Я дізнаюся, що і у машин є соски. Ставимо запаску. Шиномонтаж. Міняємо сосок. Ставимо нормальне колесо.
Їдемо.
В те, що ми сьогодні побачимо море вірить тільки Степан. Він вже разів 560 спитав:" Коли буде море?" Нарешті з'являється Хаджибейський ліман. Ми дружно брешемо, що це море. Степан затихає і мовчки радіє морю.
Приїхали. Умови гарні. Море гарне. Купаємось. Лягаємо спати.
Ранок.
Ідем до машини брати надувні круги і матраси. Тато помічає, що зникли з колес ковпачки. Через 5 хвилин з'ясовується, що ковпачки зникли у всіх, у кого вони були фірмові. Я пояснюю чоловіку, хто такі тік-токери і що таке челендж. Не подумайте, що він у мене дурачок. Навпаки.
Ідем на море. Море гарне. Купаємось. Старші діти весь час на рибалці.
По берегу туди-сюди ходять молоді мамаші і виглядають у морі своїх чад.
- Глєбушка!
- Мєланія!
- Сєрафім! (це ім'я мене найбільше вкурвило)
- Амєлія!
І тут я:
- Степаааан!
Відчуваю на собі одразу 33 здивованих ока. Одна з мамаш косувата, одне її око дивиться на мене, а інше на дельфінів на горизонті. Стає трохи соромно, що ми з чоловіком маємо таку хренову фантазію і не назвали дитину, ну хоча би, Любомир чи Ізяслав.
Тиждень пролетів непомітно.
Їдемо додому.
Без пригод. Дома.
Пес з сусідом зустрічають нас веселим лаєм.
P.S. Тік-токери тепер головні татові вороги. За його словами світ помре саме через них.
Їдем. Малий Степан вже через 5 хвилин починає питати: " Скоро буде море?" Спокійно реагуємо. Він у нас не перший.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти.
- Бачите мою сумку з документами і грошима?- питає тато
- Ні!- відповідаємо ми.
- Ясний хер ні, бо я її забув.
Щось забути для нашого тата це приблизно, як знайти
життя на Марсі - здається, що не можливо! Але вчені таки знайшли там якусь живу клітину, от і наш тато нарешті щось забув. Мовчки ідем на розворот і їдем на Бровари. Фігня. Море ніхто не відміняв.
Заходимо в хату. Їмо морозиво, що було в морозілці. Берем папину сумочку.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти. В колесі щось стріляє. Лопнув сосок. Я дізнаюся, що і у машин є соски. Ставимо запаску. Шиномонтаж. Міняємо сосок. Ставимо нормальне колесо.
Їдемо.
В те, що ми сьогодні побачимо море вірить тільки Степан. Він вже разів 560 спитав:" Коли буде море?" Нарешті з'являється Хаджибейський ліман. Ми дружно брешемо, що це море. Степан затихає і мовчки радіє морю.
Приїхали. Умови гарні. Море гарне. Купаємось. Лягаємо спати.
Ранок.
Ідем до машини брати надувні круги і матраси. Тато помічає, що зникли з колес ковпачки. Через 5 хвилин з'ясовується, що ковпачки зникли у всіх, у кого вони були фірмові. Я пояснюю чоловіку, хто такі тік-токери і що таке челендж. Не подумайте, що він у мене дурачок. Навпаки.
Ідем на море. Море гарне. Купаємось. Старші діти весь час на рибалці.
По берегу туди-сюди ходять молоді мамаші і виглядають у морі своїх чад.
- Глєбушка!
- Мєланія!
- Сєрафім! (це ім'я мене найбільше вкурвило)
- Амєлія!
І тут я:
- Степаааан!
Відчуваю на собі одразу 33 здивованих ока. Одна з мамаш косувата, одне її око дивиться на мене, а інше на дельфінів на горизонті. Стає трохи соромно, що ми з чоловіком маємо таку хренову фантазію і не назвали дитину, ну хоча би, Любомир чи Ізяслав.
Тиждень пролетів непомітно.
Їдемо додому.
Без пригод. Дома.
Пес з сусідом зустрічають нас веселим лаєм.
P.S. Тік-токери тепер головні татові вороги. За його словами світ помре саме через них.
53
Коментарі
Микола Казкар
118.07.21, 19:17
muxa-xa-xa
218.07.21, 19:34Відповідь на 1 від Микола Казкар
Простих імен нині дітям не дають, всі з подвипєрдотом.
xMbIPEHOK
318.07.21, 19:36
Є такий фільм "Der Vorname". Про ім'я для дитини.
А про забуту сумку - колись так на відпочинок аптечку збирала (мало шо, може там, на місці, не буде чого потрібного, перевіреного). Забула в рюкзаку у рідних вдома, куди по дорозі заїзджали. Добре, хоч не знадобиться нічого
muxa-xa-xa
418.07.21, 19:42Відповідь на 3 від xMbIPEHOK
Аптечка то фігня, я би за таке і не переживала. Аптеки тепер є кругом. А от права і гроші на готель це серйозно. Через них варто вернутися і через 250 км шляху.
xMbIPEHOK
518.07.21, 19:50Відповідь на 4 від muxa-xa-xa
Само собою, не порівняти) просто поки мій максимум забутого. І за аптечку я трохи параноїк, навіть в сумці всього вистачає
muxa-xa-xa
618.07.21, 19:57Відповідь на 5 від xMbIPEHOK
Забувати це нормально. Ми ж люди, а не роботи. Просто це завжди не дуже приємні відчуття.
Андрій1961
718.07.21, 20:09
Петровичч
818.07.21, 20:25
Если бы связались, провел бы экскурсию по интересным местам. А так....очень вовремя съездили. Сейчас море от травы завонялось, плюс жара, плюс люди.....много людей. И откуда их столько?
Маммамія
918.07.21, 20:42
две моих знакомых своих дочек назвали Златой, а соседкую девочку зовут Алисой...детвора все одного возраста и я вечно путаюсь где кто)))
TotgeKot
1018.07.21, 20:55
ну что тебе сказать... молодец. рассмешила.
https://www.youtube.com/watch?v=ViW4tpNPSao