У нетрях шафи знайшла подарунок покійної бабусі - величезну скатертину ручної в"язки. В останні роки життя, вже хворіючи, вона зв"язала такі скатертини всім своїм онукам, племінницям, сестрам і невісткам, причому кожна скатертина була унікальною...

Одна проблема - покласти цю красу на обідній стіл, навіть на свята - рука не піднімається, боюсь зіпсувати. Тому і користуюсь більш простими і практичними скатертинами, які можна кинути в машинку і не морочитись. А про цю згадую тільки коли шафу розбираю...

Отака от краса неймовірна пилисться в шафі:

Ми жаліємся що не можем жити у цій країні де панує беззаконня...ми сваримся на політиків за той безлад і розруху яка є навколо нас...ми з заздрістю кажем  "а от у Європі (США, Японії, потрібне підкреслити) чисто, спокійно і добре"...

А все насправді дуже просто  - чисто, спокійно і добре там де правила пишуться для того щоб їх виконувать, а не для того щоб їх порушувати, де таблички "Приватна власність" або "Прохід заборонено" не менш надійні аніж паркан, де ПДР розповсюджується на всіх, не залежно від корочок і вартості автівок, де сміття викидається в чотири різних контейнери...

Ми ж пишаємся тим що їздим 200 км/год по Києву, включаєм на повну гучність музику опівночі, уникаєм податків, палим у метро, п"єм пиво на лекціях і лишаєм в лісі гори пляшок і обгорток...В нас з дитинства живе фраза (цікаво, з якого контексту вона насправді видрана) "Правила написані для того, щоб їх порушувати"...і ми старанно їх порушуєм...от і живем в країні де нема законів і правил...класно тут жити, чи не так?

Веселі мені підопічні попалися...

На дні першокурсника два придурки з цигарками в руках пішли в зам декана щось питати, мали всі шанси вилетіти не розпочавши навчання...

Вчора всією групою переплутали вівторок з понеділком і прогуляли першу пару...

Сьогодні на зустріч замість всієї групи прийшла одна староста...

А один кадр взагалі ще не з"являвся, ще 8 днів погуляє і вилетить...

Хоч за ручку води...я вже боюся завтра на кафедрі з"являтись, 100% ще щось вчудять)

P.S. А ще наше керівництво вирішило перестрахуватись і тепер студенти мають підписати два десятки папірців про те що вони знають що на території КПІ заборонено палити, пити алкоголь і пиво в тому числі, розповсюджувати порнографію, вживати нецензурні вирази, аморально поводитись...інше вже і не згадаю)))

Для того чтобы перестать боятся чулана достаточно туда заглянуть при свете дня...

Маю вибір  - поїхати через вихідні на майстер-клас Introduction Мара у Львів або на фестиваль в Ворохту...

З одного боку в Карпати я хочу страшенно, словами складно передати наскільки хочу...

З другого, мені тре пройти Introduction, і не факт що вони будуть ще проводити їх у Києві, а у Львові мені це зробити простіше аніж у Одесі чи Харькові. І навіть пари лягають так що я можу на 4 дні поїхати... та як би я того не хотіла визнавати, але у Львів я їхати боюсь...боюсь зустрічі з минулим...і знаю що страхи тре долати, причому в данному випадку єдиний вірний спосіб - таки зібратись і поїхати...

Тому сижу і думаю, і чекаю підказки від долі, тіки боюсь що цього разу мені таки самій вибирати прийдеться...

Можна подивитись отут:

http://www.youtube.com/results?feature=moby&search_query=%D0%B7%D0%B2%D1%83%D1%87%D0%B8+%D0%B4%D0%BE%D1%87%D0%B8&search_type=&aq=f

Мене призначили куратором першого курсу    

Сходила вчора на виставку квітів...жах просто...

Виставка красива, цікаві композиції, майстерне оформлення...

От тільки людей кудись би звідти подіти...

До кожної фігури прямо по квітковому малюнку витоптані тропи...народ ходить по композиціям, топче квіти щоб якнайкраще сфотографувати "себе красивого"...гидко...

Ніякого задоволення, одне розчарування...

Вони вираховуються за кілометр - по одягу, манерам, поведінці...

Якщо в натовпі відпочиваючих в парку атракціонів бачиш дівчину на 15-сантиметрових в шпильках і одязі що більш нагадує купальник то можна не підходити ближче щоб визначити її національність...

Якщо серед натовпу що сидить на сходах Монжуіка хтось стане перед тобою в повен зріст, заслоняючи вид на співаючі фонтани, то можно сміливо звертатися російською - тебе зрозуміють...

Якщо хтось розгойдує човен, кабінку на атракціонах, лізе через паркан, фотографується сидячи на пам"ятниках - то 95% вони говорять російською...

Є чимало культурних пострадянських туристів, які вміють відповідно до ситуації одягатись, дотримуватись правил, але вони зливаються з європейцями, їх розпізнаєш тільки коли підійдеш впритул і почуєш мову. Та вони самі (як і я доречі) намагаються триматися від своїх співвітчизників подалі і часто переходять на англійську щоб не дай Бог не подумали що вони також "звідти"...

P.S. Самі яскраві представники "руссо турісто" чомусь надають перевагу Іспанії і Парижу...

"Я сюда еще вернусь

Мне бы только выбрать день..."

/А. Макаревич/

Місто яке мені подобалось ще до того як я там побувала...

Місто, в яке я закохалась з першого погляду...

Місто, в якому я би погодилась жити...

Я виходила 9 годин не присідаючи і не втомилась, з їжі у мене була пачка печива і пляшка води, але я про них згадала лишень під вечір, я ходила задерши голову і щасливо посміхалась, я безжально видаляла пам"ятки Риму та Парижу з картки аби прихопити з собою ще один шматочок Праги...

Прага схожа на всі мої улюблені міста і водночас неповторна. Зелені пагоби і темний камінь старовинних веж...готичні собори і австрійськи будинки...вузькі, такі схожі на львівські "ходики" провулки...це важко описати словами, це треба бачити і відчувати...

http://photo.i.ua/user/628570/134348/

Неймовірне переплетіння епох, вузьких вуличок і гігантських площ, середньовічних храмів і давньоримських колон...

Неймовірна спека яка не лякає несчисленних туристів...

Білий мармур і темна цегла, християнські церкви і стародавні амфітеатри...багатство Ватикану і напівтемрява стародавніх церков...

Якби не спека, тут можна було б ходити годинами...тут кожен камінь несе в собі пам"ять тисячоліть...