Сьогодні вранці годині о 6 ранку я прокинулась від дикого собачого гавкоту під вікном. На вікні в позі "бойового кота" (хвіст трубою, шерсть дибки) стояли обидві мої бандітки, а під вікном заливалася гавкотом дуже вагітна собака незрозумілого походження.

Поки я прокидалась під вікном розпочалися "розборки" - собаку як виявилось привела з сусіднього ринку жіночка давно відома своєю неадекватною любов"ю до бродячих собак. Дві пригодовані нею зграї жителі нашого і сусідніх будинків з великими труднощами прибрали - першу забрали в Бородянку, а другу просто потруїли.

Теперішня ідея взагалі виходить за будь-які рамки - привести і поселити суку яка ось-ось ощениться під вікнами будинку в трьох метрах від дитячого майданчика. Її аргументи - на ринку собаці небезпечно, торговці грозяться собак потруїти, ще й зима скоро, а тут її можна поселити в підвальчику під сходами (ги-ги ключі у мене). А те що вона на кішок гавкає - то приберіть кішок з вікна...А те що сука з цуценятами поруч з дитячим майданчиком, це бомба уповільненої дії (діти 100% полізуть до цуценят, а сука 100% їх цапне) - дивіться краще за дітьми...І взагалі якщо ми хочем щоб вона собаку прибрала то маєм дати їй гроші на перетримку, корм і подальшу стерелізацію...

Результатом розмови стала клятва всіх жильців перших трьох поверхів що якщо собака лишиться тут то вона до завтра не доживе...і чарівним чином через півгодини собака таки зникла...

— Тэви?! — Его недоумение отказывалось укладываться в связную речь. — Как-что-когда-откуда?

— Поездом, — ответила Октавия, — необходимость-десять минут назад-из дому. Ты испортил себе цвет лица, Тэдди. Ну: как-что-когда-откуда?

— Я работаю неподалеку, — сказал Тэдди, искоса оглядывая платформу, как человек, пытающийся соединить вежливость и долг. — Не заметила ли ты в поезде старую даму с седыми буклями и пуделем, занявшую два места своими свертками и скандалившую с проводником?

— Кажется, нет, — ответила Октавия размышляя. — А ты случайно не заметил высокого человека с седыми усами, одетого в синюю рубаху и кольты, у которого в волосах торчал клок овечьей шерсти?

— Да сколько угодно, — сказал Тэдди, подавляя симптомы безумия. — А тебе знаком подобный индивид?

— Нет, описание продиктовано воображением. А почему тебя интересует седовласая дама? Твоя знакомая?

— Никогда ее не видел. Портрет создан фантазией. Это владелица ранчо, где я зарабатываю себе на хлеб с маслом — ранчо Де Лас Сомбрас. Я приехал встретить ее по телеграмме поверенного.

Октавия прислонилась к стенке телеграфа. Возможно ли это? И неужели он не знает?

— Ты управляющий этого ранчо? — спросила она растерянно.

— Да, — гордо ответил Тэдди.

— Я миссис Бопри, — сказала Октавия тихо, — только мои волосы никак не завиваются и я была вежлива с проводником.

/О Генри/ 

Наша уява каверзна штука - ми бачим один куточок малюнку і домальовуємо все інше, засновуючись на власному досвіді і стереотипах...

Коли нам кажуть про системного адміністратора чи програміста - наша уява малює собі неголонего і немитого хлопця з пляшкою пива... Бачимо в натовпі краєчок хустки і уява домальовує образ старенької бабусі з села...Це не погано, це нормально, але деколи буває дуже смішно)))

P.S. Привід для цієї замітки 

Окромя традиционной раздражительности и плаксивости у многих женщин ПМС сопровождается индивидуальными особенностями, часто достаточно необычными

Я, например, последние в дни цикла терпеть не могу убирать и мыть посуду, а моя подруга наоборот вылизывает дом до стерильности. Мама в эти дни постоянно все пересаливает, а сестра недожаривает...

Ми з Бджілкою посперечалися на пляшку закарпатського коньяку що вибори виграє Яценюк (я вважаю що він виграє, вона - що програє)

Ви всі свідки)))

Навіяло

В неділю я вітатиму зі святом тільки одну людину, яка зараз вже навіть не вчителює - нашого классного керівника. Вона прийшла до нас зразу після інституту, їй було 22, а нам - 10-11, важко сказати хто кого більше навчив - вона нас чи ми її... Ми були складним класом, але вона мужньо нас витерпіла, та ще й примудрилась привити любов до літератури і мистецтва. Вона пішла зі школи разом з нами, тож ми були перші і єдині її діти. Досі, коли її питають чи є у неї діти вона відповідає - так, 25 чоловік, 19 дівчат і 6 хлопців, а ще четверо онуків))) Ми вже зовсім дорослі, позакінчували інститути, поставали на свої ноги, багато хто має свої родини...але щороку восени збираємся в її маленькій квартирі на її день народження...

Єдина людина яку ще хотілось би пригадати - наш фізик. Меткий, дотепний, суворий, але справедливий - на його уроках було цікаво і не зважаючи на гуманітарний ухил школи він вчив так, що мені даних ним знань вистачило до 3 курса КПІ. Він також пішов разом з нами і тепер працює в фізико-математичній школі при тому ж КПІ. Мабуть єдиний з наших учителів який зустрічаючи зразу впізнає, не зважаючи на те що я добряче помінялась за десять років...

Як вчителя, я ще пригадала б вчительку історії. Вона вчила нас тоді коли історія мінялась кожний місяць і підручники перевидавались щопівроку...Але вона навчила нас тверезо і критично мислити, виводити логіку подій і головне пояснила, що немає в історії добра і зла - є тільки події і їх наслідки, для одних погані, для інших хороші...

А всі інші за ці роки якось забулись. Всі кого ми любили пішли зі школи випустивши нашу паралель, тож в школу я ні разу з моменту випуску не заходила...

В середу їду собі спокійно на четверту пару, тут дзівнок "Тетяна Юріївна, ви де? у нас пара вже годину назад почалась"

Виявляється я переплутала розклад, у мене мала бути і третя і четверта пара...добре група толкова, не розбіглись, одну пару я таки їм провела...

Начальство посміялось, сказало "З ким не буває" і порадило поставити будильники в телефон...що я і зробила)))

Запах винного оцту з перцем стійко асоціюється у мене з Францією...

А запах часнику і свіжого хлібу - з карпатськими колибами...

Яблуками завжди пахне у нас на дачі, навіть якщо рік не врожайний...

В хаті у прабабці пахло побілкою, крохмальною постіллю і травами...

А у діда в гаражі - гарячим, щойно розпиленим деревом...

Все моє дитинство осінь заглядала мені у вікно золотим листям каштана...навіть в похмурий дощовий день кімната наповнювалась жовтим сяйвом...

Але останніми роками каштани не жовтіють...листя жовкне, скручується і швидко опадає...кажуть виною тому якийсь шкідник((((