...раптом в кінці березня повалив сніг - лапатий і густий...мені страшенно не хтілося їхати в легких туфлях по такій погоді через все місто, але гнало відчуття що потім буде просто пізно...на всьому Святошино вимкнули світло і я стояла в темній палаті і дивилась на сніг, що світився в темряві...і мовчки прощалась...

Не віриться, але з того моменту пройшов рік - я стала іншою, ти ніколи вже не побачиш як я змінилась...ти не оціниш моєї нової зачіски, я не похвалюся тобі сшитою нарешті курткою...я звикла до того що тебе нема...Ти побажала мені в той вечір щоб я завжди була щасливою, не зважаючи ні на що...і я буду...

Іронія долі - сьогодні я також збиралася до тебе, навіть купила твої улюблені тюльпани незрозумілого кольору...такі самі як на твоє останнє 8 березня...а на вулиці раптом пішов сніг - абсолютно такий самий як тоді...і я лишаюсь вдома...бо тер нема куди поспішати...

Теоретик в автошколе выдал сегодня фразу  "Мужик пахнущий духами - педик. Мужик должен пахнуть бензином, машинным маслом, конским потом, табаком, коньяком или водкой"

А чем по-вашему должен пахнуть мужчина?

Неділя

Як завжди все не як у людей, вся основна організація нашого першого сольного концерту припала на останні три дні, а якщо точніше - то навіть на останню ніч....І звісно все валиться з рук, не працює, таємничим чином зникає і губиться...

Хоча ранок виявився таки мудрішим за вечір - більшість проблем які здавалися невирішуванами чарівним чином або зникли або вирішились, проте потроху почав наростати мандраж перед виступом - одна справа заспівати дві-три, ну хай п"ять пісень, інша - 40-хвилинну програму...Звісно що після виходу на сцену мандраж переростає у зібраність і концентрацію, але вимотує він дуже сильно...

Ще й друзі як зговорилися і хором не прийшли (так, я образилась і добряче ), тому привітавши батьків і бабусю почувалася трохи покинутою...

Відспівали ми вельми непогано (щонайменше глядач наших проколів не почув))) ), а потім дуже душевно відсвяткували власне Масляну )))

Нервова напруга у мене протрималась майже до вечора, я аж злякалась. Досить давно у мене не було таких реакцій коли мене в буквальному сенсі тіліпає так що я мишку ледь тримаю і кілька годин просто безперервно течуть сльози...ніби ж і не вперше виступаю...

Понеділок

Вперше за останні кілька місяців прокинулась від сонячних променів...і зразу з"явилось відчуття що я або щось важливе не зробила або щось погане трапиться - паршиве таке почуття...

Особливо поганого не трапилось нічого, але день був з паршивих - я про все на світі забувала (у тому числі про те що перенесла пару студентам). Вискочила з рюкзаком забувши що виклала з нього всі потрібні дрібниці в сумку. На телефоні скінчились гроші, апаратура на лабораторках вперто відмовлялась працювати...спізнилась де тіки можна і нічого толком не зробила...

Практично всю ніч дороблювала роботу яку повинна була взагалі-то в понеділок здати...паралельно передивилася купу кіна...

Вівторок

Дивний якийсь день видався - ніби і все наперекосяк, але все на мою користь. Прийшла керівник і одразу запрацювала апаратура (разом зі студентами була свідком того як блок живлення при появі в кімнаті керівника почав видавати нормальні значення замість тої абракадабри що була при мені). Отримала зарплату на підробітці (готівка для мене зара на вагу золота). По роботі яку я не здала в понеділок перенесли терміни і я все зробила вчасно...

А тер іду відсипатись і сподиватись що день завтрашній буде ще кращим за сьогоднішній...

Замальовки з життя клієнтів банку Надра:

Акція "Навчись рахувати до 150":

В п"ятницю любий банк Надра порадував своїх клієнтів повідомленням що тепер вони можуть розраховуватись в магазинах карткою лише на 150 грн/день. Якщо вони думають що тим зупинять людей у намаганні вицарапати свої гроші то вони глибоко помиляються....

Насправді і смішно (коли я стояла на касі з кошачими консервами на 150 грн на мене дивились з цікавістю))) ), і гірко, але приємно що люди у нас ще не настільки черстві щоб не відгукнутись на прохання про допомогу. Адміністратори в супермаркетах якщо ти на пару копійок перевалив за 150 грн або просять у когось з черги картку або пробивають знижку своєю. Деколи можна взагалі домовитись заплатити карткою за когось і отримати взамін готівку...

Квест "Де є гроші"

Якось до цієї ситуації не звертала увагу наскільки швидко розходиться готівка, навіть якщо витрачатися лише на проїзд і деколи на перекуси...20/30 грн/день мінімум. А де і коли вдасться дістати готівку - основне питання, бо на тому запасі що є зара я до кінця місяця (коли буде зарплата-стипендія на інший банк) просто не доживу(((( Тут або по телеграфу джунглів дізнаватись де саме є гроші (банк цю інфу категорично не дає(( ) і галопувати туди (бо зара повну загрузку банкомату вимітають за 2-3 години (і це при обмеженні 1000 грн з картки)) Або в супермаркеті чатувати на добросердечну людину...А все то час, якого і так катострофічно не вистачає...

P.S. Розумників тіпа "А чим думала раніше?" прошу помовчати - я і без вас все чудово знаю...

Останній тиждень для мене як і для багатьох клієнтів банку "Надра" став схожим на квест "Як зняти з картки свої кревно зароблені кошти"

В перший тиждень місяця, саме тоді коли людям виплачується зарплата практично з усіх банкоматів різко зникла готівка. Водночас була відключена можливість зняття коштів з банкоматів інших банків. Внутрішньою інструкцією було внесено зміни до порядку видачі коштів в відділеннях банку (які "для нашої зручності" тепер працюють з 9 до 17 з понеділка по п"ятницю) і тепер щоб отримати готівку з картки тре писати заяву і чекати грошей ТРИ дні... Єдине що поки що працює - можливість розрахуватись карткою в магазині...

В результаті всіх цих "старань" я в суботу опинилася з 50-ма гривнями в кишені (при тому що мені тіки на проїзд в день йде щонайменше 10, а в понеділок тре 150 на медкомісію...). Пробіжка по усім відомим відділенням і банкоматам нічого не дала. Відділення не працюють (при тому що співробітники в них сидять), бюджет зменшився ще на 20 грн відданих плачучій бабусі яку "чемний і привітний" охоронець випхав з відділення...

Нарешті я додзвонилася у кол-центр, і дізналася що на наше славне місто Київ є аж два банкомати з грошима...

Хоч шанси що гроші там будуть доки я доїду були не надто великі я таки ризикнула. Банкомат був гарно захований в якомусь Музеї прикордонних військ, а тому я встигла з нього витягти останні купюри...

На перший час вистачить а далі буду відкривати картку в іншому банку і перенаправляти всі платежі туди...на щастя КПІ обслуговується чотирма банками, вибір є...бо боюся Надра не перенесуть того удару якого завдасть їм така політика щодо клієнтів...

КПІ традиційно вважається чисто хлопчачим вузом, велика концентрація дівчат тут спостерігається лише на декількох факультетах, а тому на хлопців всяких-різних я за час свого навчання, а тепер і роботи надивилась донесхочу.

Зазвичай хлопці як хлопці, трохи розгільдяї, трохи лінтяї, любителі випити пивка на Галявині і страшенні нелюбителі будь-якої діяльності. Тим не менш вчаться, якщо приперти до стінки то навіть заглядають у конспекти і запам"ятовують, багато хто з 2-3 курсу працює, а хто з гуртожитку, то і з 1...Є заучки-очкарики, є туристи-екстримали, є міцні сільські парубки, є металісти-рокери, проте загалом всі їх можна безсумнівно віднести до представників "сильної статі"

А є ще одна, на щастя доволі рідка (проте на потоці таких пару чоловік завжди є) але тим не менш яскрава категорія - мамині синочки. Дуже часто вони в буквальному сенсі ходять з мамою за ручку з аудиторії в аудиторію. На лекціях мама за них пише конспект, на лабораторних і практичних чергує в коридорі. В групі їх за людей взагалі не вважають, я сама бачила випадок коли на вступних екзаменах на воєнку мама бігала з синочком стометрівку бо ніхто з групи не погодився з ним бігти в парі. Викладачі від таких мам тікають як від вогню - бо насяде і компостуватиме мозги до опупіння що її син найкращій і чого до нього придираються...Деканат різко закривається на перерву щойно вона з"являється на горизонті а декан тікає у кабінет заступника...

І в результаті ці синочки насправді абсолютно не здатні мислити і самостійно приймати будь-які рішення. Працювати (навіть конспект писати) вони не звикли, я не кажу вже про курсові і лабораторні, максимум що вони можуть - заучити як папуги білети... І якщо з тої чи іншої причини мама перестає за ними бігати - дуже швидко вилітають....Або так з мамою і доучуються до кінця...от тільки мені цікаво - на роботу їх мама також за ручку водить?...

Які книги вплинули на ваш світогляд настільки що ви якоюсь мірою їми користуєтесь як настановами до життя?

У мене таких три:

"Унесенные ветром" Маргарет Митчел

"Поліанна" Еліонор Поттер

"Новели" О"Генри

В чому різниця між деревами на фото ;) (окрім ракурсу)

1.

2.

Якщо не можеш змінити ситуацію - міняй своє ставлення до неї...

Є у мене одна мрія - попасти на мій улюблений водоспад Шипет тоді коли він вкритий снігом і кригою...я його всяким вже бачила - і влітку, і навесні...а взимку скіки не приїжджаю завжди попадаю на відлигу...От і цього року вже їхали раніше нікуди - кінець січня, сама зима, так ні - з моїм єврейським щастям попали на скажену відлигу яка з"їла сніг аж до вершин...

Проте якщо чесно я давно так чудово не відпочивала взимку в Карпатах - лижний відпочинок зазвичай не відрізняється різноманітністю - пару десятків спусків на день по різним схилам, сауна-глінтвейн-розмови-кіно-нарди-книжка ввечері, бо сил на щось інше вже нема...

А цього року завдяки відсутності снігу на трасах я нарешті виповнила свою мрію - покаталася екстримом з вершини, саме так як у тих дражнящихся роликах які в метро крутять...незабутнє відчуття - біле, недоторкане поле і ти несешся по ньому між небом і землею і не знаєш що чекає тебе попереду...Найцікавіше було коли на гору сіла хмара - видимість без окулярів метри два і повне відчуття невагомості, не видно кордону між снігом і повітрям....

А ще я нарешті облазила всі траси, десь пішки, десь на лижах - якщо цей курорт розвиватиметься такими ж темпами ще пару років то Буковель він переплюне за раз - і природній потенціал і розташування тут шикарне...три гори з готовою інфраструктурою і схилами, лишилось кинути дві об"єднуючі канатки...І завдяки прогулянці виявила дві старовинні дерев"яні церкви і музей мініатюрних церков у придорожному готелі, крім того знайшла вуличку яку можна просто цілком переносити в Пирогово чи Шевченківський Гай і побачила, що вона анітрошечки не змінилась не тільки з часів мого дитинства, а й маминої молодості...

Один день ми витратили на екскурсію в Закарпаття: Берегово-Мукачево-Санаторій "Карпати"...вкотре захоплююсь багатством своєї країни...трохи грошей і розумного господарювання і не ми в Угорщину будем кататись, а до нас всі будуть валити...

А наостанок погода над нами змилостивилась і подарувала день чудового катання - 20 сантиметрів легкого як пух снігу, пусті траси і знижки для терплячих клієнтів на підйом)))) Укаталася просто вусмерть - навіть один квиток лишився))

P.S. Фото тут: http://photo.i.ua/user/628570/93740/

Весело поверталась сьогодні додому:

Сіла в маршрутку, навіть не довго стояли на кінцевій, поїхали. Їдем і я чую звук якийсь на малих оборотах не тей...таки чуйка в мене ще працює, на третині дороги захлохли і не завелися - пальне скінчилось...

Роздали нам гроші, тут якраз тролейбус підійшов - пересіли, їдем далі...через зупинку тролейбус починає якось дивно рухатись і смикатись...пасажири з маршрутки починають переглядатися...на наступній зупинці тролейбус стає і не заводиться - обірвався провід і нема електрики в мережі...

Знов нам роздали гроші, хвилин через 10 під"їхала маршрутка - якось втиснулись, їдем...на половині дороги маршрутка глохне посеред перехрестя, у тих хто їхав зі мною від метро починається просто істерика...на щастя з третього разу таки завелись і доїхали...але адреналін ще той був...