Покрова Пресвятої Богородиці

http://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/lithurgy/holidays/pokrova/44689/

Празник Покрова Пресвятої Богородиці (14/1 жовтня) має дивовижну історію виникнення і встановлене на честь з'явлення Божої Матері в одному із храмів Константинополя. За переказом, в час правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, Її омофор (покривало) та частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті. Саме в цей час Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з'явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів.

Святий Андрій бачив, як від царських дверей до храму ввійшла осяяна світлом Богородиця у супроводі Св. Івана Хрестителя і Св. Івана Богослова та при співі великого хору святих:

Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх християн, прикликуючих Його Пресвяте Ім‘я і прибігаючих до Її заступництва. Вона довго молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови омофор і широко розпростерла понад головами народу у храмі.

Це чудесне з‘явлення Богородиці було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їх боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів, а Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

За іншим переказом довідуємося, що під стінами Константинополя стояло військо русичів-язичників. Коли грецькі священики на чолі з патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Налякані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їх провідники князі Аскольд і Дір, вражені таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення. Від часу чудесного з‘явлення Богородиці у Влахернському храмі, вістка про цю подію поширилась по всьому Константинополі, з тих пір було встановлено празник Покрова Пресвятої Богородиці 14 жовтня за новим стилем (1 жовтня за старим). Уславлення празника яскраво відображено у піснеспівах, в яких Богородиця звеличується як повновладна владарка, якій поклоняються і на небі і на землі:

Святі піснетворці, прославляючи Пресвяту Богородицю підкреслювали Її значимість у спасінні людства, як відкупительку за прадавній гріх: сею бо адамъ от тля избавыся (кондак). У празничних піснеспівах, особливо у жанрі канону, Богородиця звеличується у яскравих старозавітніх образах, що свідчило про прадавнє передчуття приходу у світ Святої Діви, що народить Спасителя:

Святі гимнографи для підтвердження майбутньої небесної прослави Богородиці використали також слова псалмопівця Давида (44 псалом):

Зазначимо, що у Візантії після падіння Константинополя у 1453 році празник Покрова Песвятої Богоматері перестав святкуватися, але в Україні-Русі став одним із найбільш шанованих. До Богородиці прибігали українські князі, козаки й гетьмани, славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрова Пресвятої Богородиці, а століттями пізніше Українська Повстантська Армія проголосила празник Покрова своїм офіційним святом. Тож християни завжди вважали Богородицю своєю вірною і невтомною заступницею і дотепер просять у ЦарицІ Небесної допомоги і захисту, водночас прославляючи Її велич та милосердя:

Ікона поч. ХІХ ст. з Богородчанського р-ну, Івано-Франківщина

14 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці

Празник Покрова Пресвятої Богородиці має дивовижну історію виникнення і встановлений на честь з'явлення Божої Матері в одному із храмів Константинополя. За переказом, в час правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, Її омофор (покривало) та частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті. Саме в цей час Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з'явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Святий Андрій бачив, як від царських дверей до храму ввійшла осяяна світлом Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя і св. Івана Богослова. При співі великого хору святих Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх християн, що прикликали Його пресвяте ім‘я і прибігали до Її заступництва. Вона довго молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови омофор і широко розпростерла понад головами народу у храмі. Це чудесне з‘явлення Богородиці було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їх боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів, а Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Від того покрову-омофору празник дістав свою назву. Покров став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Франческо / Francesco (1989)
http://www.ex.ua/12151748

13 жовтня 2013 року - Всесвітній день Винагороджаючого Св. Причастя

..."Четверте з'явлення Містичної Троянди у Фонтанелле, 6-го серпня 1966 року, в день свята Преображення Господа Ісуса Христа.

Піріна прийшла до джерела, де вже було чоловік 200. Це було о 14 годині 30 хвилин. О 15:00 годині вона попросила людей молитися Розарій. При четвертій Тайні вона вигукнула: "Дорога Матір Божа тут!" Зразу западає глибока тиша, і всі з благоговінням слідкують за небесним діалогом.

Пресвята Богородиця обернулася до Піріни і сказала: "Мій Божий Син Ісус знову післав Мене сюди, щоб поклопотати про введення ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ СПОКУТИ ПРИЧАСТЯ, котрий повинен бути 13-го числа жовтня місяця. Цей день СПОКУТИ ПРИЧАСТЯ повинен розповсюдитись на весь світ. Перший раз він повинен відбутися в цьому 1966 році і повторюватися щорічно. ВСІМ СВЯЩЕНИКАМ ТА ВІРУЮЧИМ, КОТРІ ПІДТРИМАЮТЬ ЦЮ ЄВХАРИСТІЙНУ ПРАКТИКУ, Я ОБІЦЯЮ ЧИСЛЕННИЙ ДОСТАТОК МОЇХ БЛАГОДАТЕЙ". ...

..."Після Мого вознесіння на небо Я завжди виступала, як Мати і Посередниця між моїм Божим Сином Ісусом та усім людством. Скільки Я роздала благодаті напротязі усіх цих віків..., скільки милостей!... Від скількох кар Я оберегла... Скільки діалогів у мене було з душами... Скільки разів Я відвідувала землю для передачі моїх звернень, але люди продовжують, не дивлячись ні на що, гнівити Господа! Ось пояснення Мого бажання про створення всесвітнього дня відкуплення Причастя. Це буде жест любові, жест вдячності Божих дітей по відношенню до Господа. Я вибрала це місце Монтіхіарі, тому що серед скромних та простих землеробів можна знайти смирення, яке існувало у бідному Вифлеємі. Це місто, де завжди будуть багато молитися, стане містом великого благословення"...

Святий Григорій Чудотворець

Святий Григорій Чудотворець, відомий теж як Григорій Неокесарійський (англ. Gregory Thaumaturgus, Gregory the Wonderworker, † 270) — ранньо-християнський святий, єпископ Нової Кесарії (столиці Понту в Малій Азії), чудотворець.

Святий Григорій Неокесарійський народився у знатній поганській родині в місті Новій Кесарії в Малій Азії. До Христової віри Григорій навернувся у 238 році, а незабаром його висвятили на єпископа його рідного міста, і займав він цю посаду тридцять років. Люди у його єпископській столиці були дуже грішними, у місті було лише сімнадцять християн, тож Григорій з великою ревністю взявся до духовної праці над наверненням поган. Бог наділив Григорія даром чудотворення і він молитвою лікував недужих, водночас навертаючи їх до правдивої віри. Коли відновилось переслідування християн, владика переховувався в горах. У 264 році відбувся в Антіохії Собор, на якому Григорій разом з іншими єпископами засудив єретичне вчення єпископа Павла зі Самосати.

У життєписі Григорія записано, що перед смертю він поцікавився, скільки в місті залишилося поган - виявилося, що тільки сімнадцять. Помер Григорій Новокесарійський 270 року. Згодом його святі мощі перенесли до монастиря в Калябрії в Південній Італії.

12 октября. Преподобный Кириак отшельник

http://vk.com/video174147137_166253285?list=d8929730edded891a6

Преподобного Кириака отшельника

   Преподобный Кириак, Коринфянин, сын священника, восемнадцати лет от роду (около 465 года) тайно от родителей отправился в Иерусалим и, обойдя св. места, перезимовал в одном монастыре близ Сиона, а потом пошел в пустынную лавру преп. Евфимия (20 января), который, испытав, постриг в иночество и послал на Иордан к преп. Герасиму (4 марта). Герасим велел ему жить в общем монастыре на различных послушаниях. По смерти же преп. Герасима (475 года), Кириак возвратился в лавру преп. Евфимия (умершего несколько прежде) и испросил у игумена Илии позволения жить в уединенной келье. Это было на двадцать седьмом году возраста его. Он имел собеседником только монаха Фому, совершенного житием, но и с тем скоро разлучился. Ибо посланный в Египет по монастырским делам, Фома был удержан Александрийским патриархом Тимофеем и посвящен во епископа Абиссинии. Десять лет пробыл он в лавре и сделан был диаконом; затем, по случаю раздора между монахами, удалился в монастырь Сукийский (Ветхую Лавру), где, только после четырехлетнего искуса, допущен к диаконскому служению, а через три года после сего и пресвитерства удостоен. Пробыв тут тридцать лет, семидесятилетний Кириак удалился на безмолвное житие в пустыню и провел там 15 лет. Затем возвратился в Сукийскую обитель и преставился тут, более 107 лет от роду, в 557 году.

По житиям Филарета Черниговского

Преподобный Харитон Исповедник

Преподобный Харитон Исповедник пострадал в Иконии во время одного из гонений на христиан при императорах Галерии (305 - 311), Максимиане (305 - 313) или Ликинии (311 - 324). В исповедническом подвиге его укреплял благодатный пример святой первомученицы Феклы (память 24 сентября), уроженки его родного города, память которой он особенно глубоко чтил. Святой Харитон мужественно обличил языческих богов и твердо исповедал веру в Единого Истинного Бога - Христа-Спасителя. Святой Исповедник претерпел жестокие мучения, но, по Промыслу Божию, остался жив. Когда гонения утихли, святой был освобожден из заключения и всю свою жизнь посвятил служению Господу. Направляясь в Иерусалим на поклонение святым местам, он попал в руки разбойников. Они связали его и бросили в пещеру, намереваясь затем убить, а сами поспешили на промысел. В ожидании смерти святой горячо молился, благодарил Бога и просил Его сотворить с ним по воле Своей. В это время в пещеру заползла змея и стала пить вино из стоявшего там сосуда, отравила его своим смертоносным ядом. Вернувшись в пещеру, разбойники напились отравленного вина и все до одного погибли. Преподобный Харитон, воздав благодарение Богу, стал подвизаться на месте своего чудесного спасения. Награбленное разбойниками золото он раздал нищим и в монастыри, а в разбойничьей пещере устроил церковь, вокруг которой со временем образовался монастырь - знаменитая в Палестине Фаранская Лавра. Преподобный Харитон сам составил строгий устав для своей обители. Стремясь к уединению, преподобный ушел дальше в пустыню, но и там не отвергал тех, кто нуждался в его духовном руководстве, и основал еще две обители - Иерихонскую и Сукийскую, именуемую "Ветхой Лаврой". В конце жизни преподобный Харитон подвизался в пещере на горе, близ Сукийской обители, но не оставлял руководства братией всех трех основанных им обителей. По преданию, преподобный Харитон составил чин иноческого пострижения. Скончался преподобный Харитон Исповедник в глубокой старости и был погребен, по его завещанию, в Фаранской обители, в церкви, построенной на месте разбойничьей пещеры.

мч. Калістрата і дружини його

За правління імператора Діоклетіана в полку воєводи Персентина служив у кінці III ст. християнський вояк Калістрат. Якось його товариші почули, що він у молитві декілька разів промовив Ісусовк ім’я. Вони донесли про це воєводі, який намагався примусити Калістрата принести жертву поганським божкам. Але Калістрат не заплямував своєї душі ідолопоклонством. Тому його почали мучити різними способами.

Завдяки мужності Калістрата і його молитві за мучителів 49 вояків увірували у Христа. Тоді воєвода наказав Калістрата і новонавернених вояків зарубати мечем. Після цього до Христової віри навернулося ще 135 вояків. Щоб не довести до бунту цілого полку, цих новонавернених християн воєвода залишив у спокої. Вони поховали тіла 50 святих мучеників, а над їхнім гробом згодом збудували церкву.

Святий апостол Іоан Богослов

9 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять апостола і євангелиста Іоана Богослова (поч. ІІ).

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов був сином Зеведея і Саломії - дочки святого Йосифа Обручника. Одночасно зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом до числа Своїх учнів на Генісаретському озері. Залишивши свого батька, обидва брати пішли за Господом. Апостола Іоана особливо любив Спаситель за жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним з трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Святий Іоан Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра і Преображення Господнього на горі Фавор.

Під час Таємної Вечері він сидів при столі поруч з Господом і за знаком апостола Петра, припавши до грудей Спасителя, запитав про ім’я зрадника. Апостол Іоан йшов вслід за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же перебував у архієрейському дворі при допитах свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним Хресним шляхом, засмучений всім серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір’ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова розп’ятого Господа: “Жінко, ось син твій” і до нього: “Ось Мати твоя” (Ін. 19, 26, 27). З того часу апостол Іоан, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму.

Після Успіння Божої Матері апостол Іоан, за жеребом, що випав йому, вирушив у Ефесу та інших Малоазійських міст для проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. Вони вирушили в дорогу на кораблі, який потонув під час сильної бурі. Всі мандрівники були викинуті на суходіл, лише апостол Іоан перебував у морській безодні. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного отця і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він впізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим чотирнадцять днів у морській глибині.

Вчитель і учень відбули в Ефес, де апостол Іоан невпинно проповідував поганам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними і великими чудами, так що кількість тих, хто увірували збільшувалася з кожним днем. В цей час почалося гоніння на християн імператора Нерона (56 - 68). Апостола Іоана відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоан був засуджений до смерті, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив дану йому чашу зі смертельною отрутою і лишився живим, потім вийшов неушкодженим з котла з киплячим олією, у який був кинутий за наказом мучителя.

Після цього апостола Іоана заслали в ув’язнення на острів Патмос, де він прожив багато років. Дорогою до місця заслання апостол Іоан здійснив багато чудес. На острові Патмос проповідь, що супроводжувалася чудесами, привернула до нього всіх мешканців острова, яких апостол Іоан просвітив світлом Євангелія. Він вигнав численних бісів з бовванів капищ і зцілив багато хворих. Волхви різними бісівськими впливами чинили великий спротив проповіді святого апостола. Особливо страшив усіх пихатий волхв Кінопс, вихвалявся тим, що доведе до загибелі апостола. Але великий Іоан , «Син Громів»,- як називав його Сам Господь, силою благодаті Божої, що діяла через нього, зруйнував всі хитрощі бісівські, на які сподівався Кінопс, і гордий волхв безславно загинув у морській безодні.

Апостол Іоан пішов зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де наклав на себе триденний піст. Під час молитви апостола гора захиталася, загримів грім. Прохор у страху впав на землю. Апостол Іоан підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити. “Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!” (Одкр. 1:8), - звіщав Дух Божий через святого апостола. Так близько 67 року була написана Книга Об’явлення (Апокаліпсис) святого апостола Іоана Богослова. У цій книзі розкриті таємниці доль Церкви та кінця світу..

Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою діяльність, навчаючи християн остерігатися лжеучителів, та їх лжевчень. Близько 95 року апостол Іоан написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа, і один одного і цим сповнити заповіді Христові. Апостолом любові називає Церква називає Іоана Апостолом любові бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога.

У трьох Посланнях, написаних апостолом Іоаном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про хлопця, що зійшов зі шляху істинного, і зробився ватажком зграї розбійників, апостол Іоан пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, та апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, аби той покаявся і не нищив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.

Святий апостол Іоан помер у віці ста з лишком років. Він набагато пережив всіх решту очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земного шляху Спасителя.

Коли настав час відходу апостола Іоана до Бога, він вийшов за межі Ефесу з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.

Щороку з могили святого апостола Іоана 8-го травня виступав тонкий порох, який вірні збирали і уздоровлювалися ним від хвороб. Тому Церква святкує пам’ять святого апостола Іоана Богослова, крім 9 жовтня, ще й 8 травня.

Господь дав своєму улюбленому учневі Іоану та його братові ім’я “синів грому” - провісника страшного в своїй очисній силі небесного вогню. Цим самим Спаситель вказував на полум’яний, вогненний, жертовний характер християнської любові, проповідником якої був апостол Іоан Богослов. Орел - символ високого польоту Богословської думки - іконографічний знак євангелиста Іоана Богослова. Назву Богослова Свята Церква дала з учнів Христових тільки святому Іоану, тайноспоглядачу Задуму Божого.

Апостол и Евангелист Иоанн Богослов

Святой апостол и Евангелист Иоанн Богослов занимает особое место в ряду избранных учеников Христа Спасителя. Нередко в иконографии апостол Иоанн изображается кротким, величественным и духоносным старцем, с чертами девственной нежности, с печатью полного спокойствия на челе и глубоким взором созерцателя неизреченных откровений. Другая главная особенность духовного облика апостола открывается через его учение о любви, за которое ему по преимуществу усвоено наименование Апостола любви. Действительно, любовью пронизаны все его писания, основная мысль которых сводится к понятию, что Бог в Своем существе есть Любовь (1 Ин. 4, 8). В них он останавливается преимущественно на проявлениях неизреченной любви Бога к миру и человеку, на любви своего Божественного Учителя. Он постоянно увещевает учеников к взаимной любви.

Служение Любви - весь жизненный путь апостола

Ему были свойственны спокойствие и глубина созерцания в сочетании с горячей верностью, нежная и безграничная любовь с пылкостью и даже некоторой резкостью. Из кратких указаний Евангелистов видно, что он обладал в высшей степени пылкой натурой, сердечные порывы его иногда доходили до такой бурной ревности, что Иисус Христос вынужден был умерять их, как несогласные с духом нового учения (Мк. 9, 38 - 40; Лк. 9; 49 - 50: Лк. 9, 54 - 56) и назвал апостола Иоанна и его родного брата ИаковаЖитие.. Апостол Иаков Зеведеев.Икона. Апостол Иаков ЗеведеевМолитвыХрам св. ап. Иакова Заведеева (Казанской иконы Божией Матери) в Казенной слободе "сынами грома" (Воанергес). В то же время он обнаруживает редкую скромность и, несмотря на свое особенное положение среди апостолов как ученика, которого любил Иисус, он не выделялся из ряда других учеников Спасителя. Отличительными чертами его характера были наблюдательность и восприимчивость к событиям, проникнутые тонким чувством послушания воле Божией. Полученные извне впечатления редко обнаруживались в его слове или действии, но сильно и глубоко проникали во внутреннюю жизнь святого Апостола. Всегда чуткий к другим, он болезновал сердцем о погибающих. Апостол Иоанн с благоговейным трепетом внимал Богодухновенному учению своего Учителя, исполненному благодати и истины, в чистой и возвышенной любви созерцая Славу Сына Божия. Ни одна черта из земной жизни Христа Спасителя не ускользнула от проницательного взора апостола Иоанна, ни одно событие не прошло, не оставив глубокого следа в его памяти, поэтому в нем сосредоточились вся полнота и целостность человеческой личности. Такой же целостностью обладали и мысли апостола Иоанна Богослова. Для него не существовало раздвоенности. По его убеждению, где нет полной преданности, там нет ничего. Избрав путь служения Христу, он до конца жизни совершал его с полнотой и безраздельной последовательностью. Апостол Иоанн говорит о всецелой преданности Христу, о полноте жизни в Нем, поэтому и грех рассматривается им не как слабость и поврежденность человеческой природы, а как зло, как отрицательное начало, совершенно противоположное добру (Ин. 8, 34; 1 Ин. 3, 4; 1 Ин. 3, 8 - 9). По его воззрению, можно принадлежать или Христу или дьяволу, среднего, неопределенного состояния быть не может (1 Ин. 2, 22; 1 Ин. 14, 3). Поэтому он служил Господу с безраздельной любовью и самоотверженностью, отвергая все, что принадлежит исконному врагу человека, врагу истины и родоначальнику лжи (1 Ин. 2, 21 - 22). Чем сильнее он любит Христа, тем сильнее ненавидит антихриста; чем больше он любит истину, тем больше ненавидит ложь, - свет исключает тьму (Ин. 8, 12; Ин. 12, 35 - 36). Этим проявлением внутреннего огня любви он свидетельствовал с особой силой духа о Божестве Иисуса Христа (Ин. 1, 1 - 18; 1 Ин. 5, 1 - 12).

Апостолу Иоанну было определено выразить последнее слово Божественного Откровения, вводящего в сокровеннейшие тайны внутренней Божественной жизни, ведомые только вечному Слову Божию, Единородному Сыну.

Истина отображена в его уме и слове, потому что он чувствует и сердцем постигает ее. Он созерцает вечную Истину и как видит, так и передает своим возлюбленным чадам. Апостол Иоанн просто утверждает или отрицает и всегда говорит с абсолютной точностью (1 Ин. 1, 1). Он слышит голос Господа, открывающего ему то, что Сам Он слышит от Отца.

Богословие апостола Иоанна уничтожает границу между настоящим и будущим. Наблюдая настоящее, временное, он не останавливается на нем, а переносит свой взор к вечному в прошедшем и к вечному в будущем. И поэтому он, призывая к святости жизни, торжественно провозглашает, что "всякий, рожденный от Бога не согрешит" (1 Ин. 5, 18; 1 Ин. 3,9). В общении с Богом истинный христианин причастен жизни Божественной, поэтому будущее человечества совершается уже на земле. В изложении и раскрытии учения о Домостроительстве спасения Апостол Иоанн Богослов переходит в область вечно настоящего, в котором Небо сошло на землю и обновленная земля освещается Светом Небесной Славы.

Так галилейский рыбак, сын Зеведея, стал Богословом, возвестившим через Откровение тайну миробытия и судьбы человечества.

Празднование 8 мая святому апостолу Иоанну Богослову установлено Церковью в воспоминание ежегодного исхождения в этот, день на месте его погребения тончайшего розового праха, который собирали верующие для исцелений от различных болезней.