Святые священномученики Василий, Ефрем, Евгений, Елпидий, Агафодор, Еферий и Капитон

Евгений Херсонесский
Святые священномученики Василий, Ефрем, Евгений, Елпидий, Агафодор, Еферий и Капитон несли благовестие Христово в земли Северного Причерноморья от Дуная до Днепра, включая Крым, и запечатлели свое апостольство мученической смертью в IV веке в городе Херсонесе Таврическом. Еще задолго до Крещения святого ВладимираЖитие.. Святой равноапостольный великий князь Владимир. .Икона. Князь Владимир, равноапостольныйМолитвыХрамы христианская вера уже проникла в Крым, который в древности назывался Тавридой и был подвластен римским императорам. Начало просвещения Тавриды верою Христовой положено святым апостолом Андреем ПервозваннымЖитие.. Апостол Андрей Первозванный.Икона. Апостол Андрей ПервозванныйМолитвыХрамы (+ 62; память 30 ноября). Дальнейшему распространению христианства там способствовали, помимо своей воли, сами же его враги: римские императоры ссылали туда государственных преступников, которыми в первые три века христианства считались и исповедники Христа. Так, в правление Траяна (98 - 117) был сослан на заточение в Инкерманские каменоломни святой КлиментЖитие.. Апостол Климент, епископ Римский (+ 101; память 25 ноября). Там продолжал он свою проповедь, там принял и мученическую кончину.

Населявшие крымские земли язычники упорно сопротивлялись распространению христианства. Но вера Христова через своих самоотверженных проповедников крепла и утверждалась. Многие благовестники положили свои жизни в этой борьбе.

В начале IV века в Херсонесе была учреждена епископская кафедра. Это была переломная эпоха, когда Херсонес, служивший базой для римских воинов, постепенно переходил в зависимость от Византии. В царствование ДиоклитианаДиоклитиан (284 - 305), в 300 году (то есть еще до начала гонения, которое император начал с 303 года) Иерусалимский Патриарх Ермон (303 - 313) для Евангельской проповеди разослал в разные страны многих епископов. Двое из них, Ефрем и Василий, прибыли в Херсонес и насаждали там Слово Божие. Затем святитель Ефрем пошел к народам, жившим по Дунаю, где в благовестии Христовом претерпел много скорбей и трудов. Во время начавшегося гонения он был обезглавлен (точно известен лишь день его кончины - 7 марта). Проповедь в Херсонесе продолжал святой Василий - сподвижник святого Ефрема. Многих идолопоклонников он наставил на путь истины. Другие заблудшие жители города, ожесточенные его деятельностью, оказывали яростное сопротивление: святой исповедник был схвачен, нещадно избит и изгнан из города. Удалившись в горы и поселившись в пещере, он непрестанно молил Бога за изгнавших его, чтобы Он озарил их светом истинного Боговедения. И Господь послал неверным чудо. У знатного жителя Херсонеса умер единственный сын. Покойный явился родителям во сне и поведал, что некто святой Василий своими молитвами к Истинному Богу может воскресить его из мертвых. Когда родители разыскали святителя и просили его совершить чудо, святой Василий отвечал, что сам он - грешный человек и не имеет сил воскрешать мертвых, но Господь Всемогущ и может исполнить их просьбу, если они уверуют в Него. Долго молился святой, призывая Имя Святой Троицы. Затем, освятив воду, возлил ее на умершего, и тот ожил. С почетом был возвращен в город святитель, многие уверовали и крестились.

Вскоре, по повелению императора Максимиана Галерия (305 - 311), гонение на христиан разразилось с новой силой. Христоненавистники вооружились и против святителя Василия: 7 марта 309 года они ночью ворвались в его дом, связали его, поволокли по улицам и забили до смерти камнями и палками. Тело святителя было брошено за городом на съедение псам и птицам и много дней лежало без погребения, но осталось нетронутым. Потом христиане тайно похоронили в пещере святое тело мученика.

Через год, узнав о мученической кончине святителя Василия, три его сподвижника - епископы Евгений, Елпидий и Агафодор, оставив проповедь в Геллеспонтской стране, прибыли в Херсонес продолжить его святое дело. Они положили много трудов для спасения человеческих душ. Все три епископа разделили участь своего предшественника - беснующиеся язычники также побили их камнями 7 марта 311 года.

По прошествии нескольких лет, уже в царствование святого равноапостольного Константина ВеликогоЖитие.. Святой равноапостольный царь КонстантинИкона. Император Константин ВеликийМолитвыХрамы (306 - 337; память 21 мая) из Иерусалима в Херсонес прибыл епископ Еферий. Сначала он тоже встретил противодействие со стороны язычников, но святой император, объявивший свободу христианской веры во всей империи, не допустил насильственных действий против проповедника: он издал указ, по которому херсонесским христианам беспрепятственно разрешалось совершать богослужения. Стараниями святителя Еферия в городе был построен храм, где святой мирно правил своей паствой.

Чтобы отблагодарить императора за покровительство христианам, святитель Еферий ездил в Константинополь. На обратном пути он заболел и скончался на острове Амосе (в Греции) 7 марта. На место святителя Еферия святой император Константин прислал в Херсонес епископа Капитона. Христиане встретили его с радостью, но язычники потребовали от нового епископа знамения, чтобы уверовать в Бога, Которого он проповедует. Возложив всю надежду на Господа, святой Капитон в святительском облачении вошел в разведенный костер, долго молился в огне и вышел из него невредимым, набрав в свою фелонь горячих угольев. Тогда множество неверующих убедились в силе Бога христианского.

Об этом чуде и о великой вере святого Капитона было возвещено святому Константину и святым отцам на Первом Вселенском Соборе в Никее (325).

Через несколько лет святитель Капитон по делам направился в Константинополь, но корабль бурею прибило в устье Днепра. Местные жители (язычники), захватив корабль, утопили всех бывших на нем, в том числе и святого Капитона. Это произошло 21 декабря. Память святого епископа Церковь установила отмечать с прочими херсонесскими священномучениками, 7 марта.

Проповедь священномучеников укрепила веру Христову в Херсонесе. С начала V века этот город становится духовным центром, откуда христианство распространяется на север в сторону Руси. С IX века Херсонес все более привлекает внимание русских, начавших селиться в городе. Современные археологические раскопки показали, что в городе находилось более пятидесяти храмов, относящихся к V - XIV векам. В 987 году в Херсонесе принял Крещение святой равноапостольный князь ВладимирЖитие.. Святой равноапостольный великий князь Владимир. .Икона. Князь Владимир, равноапостольныйМолитвыХрамы. Этот древний город явился колыбелью христианства для Руси.

Святий Йосиф, Обручник Пресвятої Діви Марії

Найкраща постать для урочистості, як і для проголошення когось Покровителем цілої Церкви Божої, – це тихий виконавець волі Божої. Євангелія не зберегли для нас жодного його слова, лише кілька споминів про нього. Зокрема, що св.Йосиф Обручник був праведний.

Апокрифи кажуть, що він був удівцем похилого віку й погодився на «призначення» місцевої юдейської спільноти – стати чоловіком (опікуном) дівчині-сироті, чиї батьки давно померли. Не всі біблеїсти погоджуються з легендою про похилий вік Йосифа. Вона може бути лише «людським відгуком», своєрідним приквелом, що постав заради підкріплення ідеї про відсутність їхнього подружнього співжиття та, відповідно, чистоти Марії.

Євангелія виводять його родовід від царя Давида, але у Матея і Луки по-різному, тож «біографії» як такої ми не знайдемо. Це лише загальний доказ його походження з роду Давида. Професію Йосифа також визначають по-різному: від теслі до землеміра. Востаннє ми зустрічаємо спомин про нього, коли Ісусові було 12, батьки взяли Його з собою на свято, а потім шукали серед родичів. Після цього, загально вважається, Йосиф відійшов зі світу.

Для новозавітного, християнського мислення важливо те, що він був «праведний, справедливий, хороший» – dikaios. У чому ж полягала праведність Йосифа? – він не захотів… бути праведним. За юдейським законом, він був зобов’язаний оголосити вагітність зарученої з ним Марії, що виникла ще до їхнього подружнього життя, щоби громада її забила камінням на смерть. Така бо є праведність того, хто дотримується Закону. Йосиф же задумав потайки відпустити свою Наречену.

Праведність відповідно до духа Христового – це «милосердя хочу більше, ніж жертви». Про історію спасіння складно говорити, що «було би» так чи інакше; але, можливо, якби Йосип був праведний у старозавітному сенсі, то Бог знайшов би як урятувати Сина і Діву, але ангел би до Йосипа не прийшов.

День урочистості св.Йосифа, імовірно, пов’язаний з давньоримським святом богині Мінерви – покровительки ремесел. Його відзначали 19 березня разом зі святом Юпітера і Юнони – покровителів столиці й держави. Мірою того, як християнство навертало людей, «навертався» і календар. Розвиткові літургійного культу св.Йосифа сприяла активна діяльність францисканців, зокрема, сам Папа Сикст IV (колишній францисканець) ввів це свято 1479 року в церковний календар. Папа Григорій XV оголосив його 1621 року літургійно встановленим днем спомину, Бенедикт ХІІІ включив 1726 року ім’я Йосифа в Літанію до Всіх Святих, а Пій ІХ встановив 1847 року свято св.Йосифа – Покровителя Церкви.

В іконографії св.Йосиф представлений з Дитятком Ісус на руках, лілією в руці. Його атрибути – теслярське знаряддя, міх з водою, посох мандрівника, розквітлий пагін (Єссеїв), світильник, виноград.

19 марта 2014. Обретение Честного креста и гвоздей св. равноапостольной царицею Еленою во Иерусалиме



http://vk.com/zarvanycia?z=video174147137_167928502%2Fd0696fef704f6e7158

18 березня, Святий мученик Конон Ісаврійський (І),

Святий мученик Конон Ісаврійський народився у Віфанії, селищі, розташованому поряд з малоазійськім містом Ісаврією, жителі якого прийняли християнську віру від апостола Павла. Святий Конон з юності сподобився особливого заступництва Архистратига Михаїла, який являвся йому і допомагав в багатьох важких обставинах його життя.

За наполяганням батьків Конон був заручений з дівчиною на ім'я Ганна, яку після весілля він переконав залишитися дівою. Молоде подружжя жило як брат з сестрою, присвятивши себе цілком Богові. Святий Конон привів до християнської віри і своїх батьків. Його батько, святий Нестор, за викриття ідолопоклонників прийняв мученицьку смерть.

Рано поховавши матір і дружину, святий Конон продовжував служіння Богові, цілком присвятивши себе чернечим працям, посту і молитві. У похилому віці святий подвижник був прославлений дарами чудотворінь. Завдяки його проповіді і чудесам багато язичників навернулися до Христа.

Коли в Ісаврії почалися гоніння на християн, одним з перших постраждав святий Конон.

Його піддали жорстоким тортурам за відмову принести жертву ідолам. Проте жителі Ісаврії, дізнавшись про катування, яким піддався святий, вирушили зі зброєю в руках на захист мученика. Злякавшись народного гніву, мучителі втекли, а ісавряни знайшли мученика пораненого і скривавленого на місці тортур. Святий Конон шкодував про те, що не удостоївся прийняти мученицьку смерть для прославлення Господа.

Через два роки святий Конон мирно помер і був похоронений поряд зі своїми батьками і дружиною.

Папа Франциск запевнив, що зробить все для того, щоб зберегти мир у Східній Європі
Сьогодні, 17 березня, Святіший Отець Франциск прийняв на особистій аудієнції Блаженнішого Святослава, Главу Української Греко-Католицької Церкви.
Блаженніший Святослав докладно розповів про події, які відбулися в Україні протягом останніх місяців. Було підкреслено, що УГКЦ у цей важкий час була зі своїм народом, пастирі разом із вірними пережили всю драму суспільного протистояння і продовжують служити своїм людям відповідно до їхніх потреб.
Окремо Предстоятель УГКЦ проаналізував міжконфесійні відносини в Україні та діяльність Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Він звернув увагу на зусилля релігійного середовища в збереженні громадянського миру, єдності та порозуміння між різними національними та релігійними спільнотами, що прагнуть у мирі втішатися суверенністю та незалежністю Української держави.
Папа Франциск висловив свою солідарність і близькість до народу України, його страждань та небезпек, які чигають на Українську державу останнім часом. Особливу увагу Святіший Отець приділив тим викликам, які стоять сьогодні перед Україною та УГКЦ. Папа запевнив Блаженнішого Святослава, що Апостольський Престол зробить все для того, щоб зберегти мир у Східній Європі, не допустити військового протистояння та небезпеки ескалації насилля і кровопролиття.
Блаженніший Святослав зокрема зазначив, що Українська Греко-Католицька Церква впродовж історії змогла вистояти переслідування та засвідчити вірність Христові завдяки єдності й повному сопричастю з Наступником апостола Петра. Саме Вселенський Архиєрей, за словами Глави УГКЦ, у минулому був опікуном і захисником Української Церкви й нашого народу, і такої підтримки з боку Папи Римського ми дуже потребуємо в цей непростий період свого буття.
При цьому Святіший Отець запевнив, що цієї опіки та підтримки Українській Греко-Католицькій Церкві зі сторони Святого Престолу ніколи не забракне. На завершення зустрічі Папа Франциск уділив Блаженнішому Святославу і всьому українському народові апостольське благословення.
Крім того, 17 березня Глава УГКЦ зустрівся з кардиналом Пароліном, Державним секретарем Ватикану.

http://news.ugcc.org.ua/news/papa_frantsisk_zapevniv_shcho_zrobit_vse_dlya_togo_shchob_zberegti_mir_u_sh%D1%96dn%D1%96y_yevrop%D1%96_69702.html

17 березня, Святі мученики Павло і його сестра Юліанія (близько 273).

Святі мученики Павло і його сестра Юліанія були страчені при імператорові Авреліані (270 - 275) у Фінікійському місті Птолемаїді. Одного разу імператор приїхав до Птолемаїди. Серед стрічаючих був і Павло, який осінив себе хресним знаменням, і це було помічено.

Його тут же схопили і кинули до темниці. Коли наступного дня його привели на суд, він відкрито і сміливо сповідав свою віру в Христа, за що був підданий жорстоким мукам. Юліанія, бачивши страждання брата, стала при всіх звинувачувати імператора в несправедливості і жорстокості, за що також була піддана катуванням.

Мучеників били, тіла їх рвали залізними крюками, палили на розжарених гратах, але не могли зломити дивовіжного терпіння сповідувачів Господніх. Троє воїнів, які катували святих, вражені величчю духу мучеників, увірували в Христа. Ці нові обранці Божі Квадрат, Акакий і Стратоник були негайно страчені. Мучитель спробував спокусити святу Юліанію обіцянкою узяти її в дружини, якщо вона відмовиться від Христа, але свята відкинула пропозицію спокусника і залишилася непохитною. За повелінням імператора мученицю віддали до блудилища для осквернення, але Господь зберіг її і там: усі, що намагалися доторкнутися до святої, позбавлялися зору. Тоді розгніваний імператор наказав знову палити тіла мучеників. Народ, що товпився навколо, дивлячись на страждання безневинних, почав голосно ремствувати, Авреліан наказав негайно обезголовити мучеників.

З радісними обличчями брат і сестра йшли на страту і співали: "Ти нас Господи, спасеш від супротивників наших, і наших ненависників засоромиш!" (Пс. 44, 8).

Житие преподобного отца нашего Герасима, жившего на Иордане

Великий постник преподобной Герасим был родом из Ликии1. Еще с молодости он воспитал себя в страхе Божием и, приняв монашеский сан, удалился в пустыню в глубь египетской страны Фиваиды. Проведя там некоторое время в подвигах благочестия, он снова возвратился в свое отечество в Ликию. Затем он пришел в Палестину (в конце царствования Феодосия Младшего2 и поселился в Иорданской пустыне, где, как светлая звезда, блистал своею добродетельною жизнью. Там при реке Иордане он устроил обитель. Во время его пребывания в Палестине, в царствование Маркиана и Пульхерии3, был в Халкидоне четвертый вселенский собор святых отцов против нечестивого Диоскора, патриарха Александрийского, и архимандрита Евтихия, учивших, что во Христе только одно естество - Божеское; святые отцы осудили их. После появились некоторые еретики, хулившие собор и утверждавшие, будто на нем отвергнуты догматы истинной веры и восстановлено учение Нестория4. Таков был один инок Феодосий, зараженной нечестием Евтихия. Пришедши в Иерусалим, он смутил всю Палестину, прельстив не только простых людей, но даже многих святых и царицу Евдокию, вдову царя Феодосия Младшего, жившую в то время в Иерусалиме. С помощью последней и многих, им совращенных палестинских иноков он согнал блаженного Ювеналия, патриарха Иерусалимского, с престола и сам занял его. Оставшиеся верными правоверию много терпели от лжепатриарха Феодосия и уходили в самую глубь пустыни. Первый удалился преподобной Евфимий Великий5; за ним последовали и другие святые отцы. В это время, по попущению Божьему, совращён был и преподобной Герасим, но скоро раскаялся, как пишет Кирилл Иерусалимский6 в житии преподобного Евфимия. Был тогда, говорит он, в Иорданской пустыни один отшельник, недавно пришедший из Ликии, по имени Герасим. Он прошел все уставы иноческого жития и доблестно боролся с нечистым духом; но, побеждая и прогоняя невидимых бесов, он был прельщен видимыми бесами - еретиками и впал в ересь Евтихия. В это время слава добродетельной жизни Евфимия распространилась повсюду. К нему и пошел преподобной Герасим в пустыню, называемую Рува, и поселился там на долго. Насытившись сладостью поучений и вразумлений святого, он отвергнул лжеучение еретиков, обратился к правой вере и горько каялся в своем заблуждении. Так рассказывает Кирилл. Наконец святейший Ювеналий снова занял патриарший престол: благочестивый царь Маркиан послал схватить лжепатриарха Феодосия, чтобы отдать его под суд за его дела. Но Феодосий, узнав об этом, бежал на Синайскую гору и скрылся, неизвестно куда. Таким образом в Иерусалиме и во всей Палестине вновь воссияла правая вера, и многие, совращенные в ересь, снова обратились к благочестию. Также и царица Евдокия, познав свое заблуждение, воссоединилась к православной церкви.

Обитель преподобного Герасима отстояла от святого града Иерусалима на расстоянии 35 стадий, а от реки Иордана на одну стадию. Сюда он принимал вновь поступающих, а прошедшим искус давал отшельнические келлии в пустыне. Всего у него было не менее 70 пустынножителей, для которых преподобный Герасим установил следующий устав. Пять дней в неделе каждой проводил в своей уединенной келлии в молчании, за какой-либо работой, вкушал немного сухого хлеба, принесенного из монастыря, воды и кореньев. В эти пять дней не позволялось есть ничего варёного и даже не допускалось разводить огонь, чтобы и мысли не было о варении пищи. На субботу и воскресенье все приходили в монастырь, собирались в церковь на божественную литургию и причащались пречистых и животворящих Христовых Таин, потом на трапезе вкушали варёной пищи и немного вина во славу Божию и представляли настоятелю работу, исполненную в продолжении пяти дней. В воскресенье после полудня снова каждой удалялся в свою уединенную келлию в пустыню, взяв с собою немного хлеба, кореньев, сосуд с водой и финиковые ветви для плетения корзин. Нестяжание и нищета была у них таковы, что никто из них ничего не имел кроме одной ветхой одежды, рогожи для спанья и малого сосуда с водой. Настоятель даже запретил им, выходя из келлии, затворять дверь, чтобы всякий мог войти и невозбранно взять, что хотел, из этих убогих вещей. И вот они жили по апостольскому правилу "единое сердце и едина душа", и никто не называл ничего своим, но всё было общее. Рассказывают, что некоторые из пустынников просили у преподобного Герасима позволения зажечь иногда ночью свечу для чтения, или развести огонь, чтобы в случае нужды согреть воду. Но святой Герасим говорил им на это:

- Если хотите иметь огонь в пустыне, то приходите жить в монастырь с вновь поступающими: я, пока жив, никогда не попущу, чтобы у пустынножителей был огонь!

Жители города Иерихона, услышав о таком строгом подвижничестве под руководством святого Герасима, приняли за правило каждую субботу и воскресенье приходить в обитель преподобного и приносить в изобилии пищи, вина и всего потребного для монастыря.

Преподобной Герасим так строго соблюдал посты, что в святую и великую четыредесятницу совершенно ничего не вкушал до самого Светлого дня и подкреплял свои телесные и душевные силы только причащением Божественных Таин. У этого благочестивого наставника подвизался и блаженной Кириак, как о том написано в житии его: "Дружелюбно приняв пришедшего к нему Кириака и провидя в нем Божественную славу, преподобный Евфимий сам облек его в схиму и послал на Иордан к святому Герасиму. Святой Герасим, видя юность Кириака, приказал ему жить в монастыре и нести послушания. Готовый исполнить всякую работу, Кириак целый день проводил среди монастырских трудов, а всю ночь стоял на молитве, иногда только предаваясь сну на короткое время. Он наложил на себя пост и только через два дня вкушал хлеба и воды. Видя такое воздержание Кириака, не смотря на юные годы его, преподобной Герасим изумлялся и полюбил его. Святой Герасим имел обычай на Четыредесятницу уходить в отдаленнейшую часть пустыни, называемую Рува, где некогда жил преподобный Евфимий; любя блаженного Кириака за его великое воздержание, он брал его с собою, и там Кириак каждую неделю причащался Святых Таин из рук святого Герасима, пребывал в безмолвии до Вербного воскресенья и возвращался в обитель, получив великую пользу душевную.

16 березня, Святі мученики Євтропій, Клеоник і Василіск

Святі мученики Євтропій, Клеоник і Василіск постраждали в місті Амасії Понтійській (Мала Азія) близько 308 року.

Брати Євтропій і Клеоник і племінник святого великомученика Феодора Тирона (пам'ять 17 лютого) Василіск були друзями. Після мученицької смерті святого Феодора вони знаходилися в ув'язненні і своєю проповіддю привели до християнської віри багатьох язичників, що були з ними у в'язниці.

Коли кат святого Феодора - Публій безславно загинув, уражений Божим гнівом, правителем Амасії Понтійської був призначений Асклипіодот, який теж не поступався в жорстокості своєму попередникові. Дізнавшись, що друзі мученика Феодора Тирона все ще знаходяться у в'язниці, управитель звелів привести їх до себе. Перед новим управителем святі Євтропій, Клеоник і Василіск так само твердо сповідали віру в Христа. Вони були нещадно побиті, так що тіла їх перетворилися на суцільну рану. Під час тортур святий Євтропій голосно молився Спасителеві: "Подай, Господи, нам терпіння незрадне, а в ранах цих сподоби осягнути вінця мученицького, і прийди на допомогу до нас, як прийшов Ти до раба Твого Феодора". У відповідь на благання святого мученикам з'явився Сам Господь з Ангелами і з ними святий великомученик Феодор Тирон, що сказав їм: "Це на допомогу вам Спаситель прийшов, щоб були ви свідомі про вічне життя".

Воїни і багато хто з людей, що стояли поблизу, також сподобилися бачити Спасителя. Вони почали просити Асклипіодота припинити тортури. Побачивши, що народ хвилюється і готовий увірувати в Істинного Бога, управитель звелів відвести мучеників. Потім управитель запросив святого Євтропія до себе на обід і запропонував йому публічно принести жертви язичницьким богам, а в душі залишатися християнином.

Але Євтропій відкинув цю пропозицію. Наступного дня мучеників привели до язичницького храму, щоб насильно примусити їх принести жертви. Тоді Євтропій став просити Спасителя: "Господи, будь з нами, а все язичницьке біснування винищи. Вчини, щоб місці цьому християни Безкровні Жертви приносили Тобі, Істинному Богові". Тільки прозвучало останнє слово молитви, як почався землетрус, стали рушитися стіни храму, а з ними розбилося і зображення богині Артеміди. Всі кинулися з храму, щоб не загинути серед розвалин. Серед шуму землетрусу пролунав зверху голос: "Молитва ваша почута, і на цьому місці буде храм для молитви християн".

Коли закінчився землетрус, управитель Асклипіодот, що ледве схаменувся від страху, велів закопати в землю високі дерев'яні палі, прив'язати до них мучеників і поливати киплячою смолою. Святі стали молитися Богові, а Євтропій вигукнув, звертаючись до мучителів: "Нехай оберне Господь учинок ваш супроти вас!" І смола стала обтікати тіла мучеників, як вода мармур, і обпалювати мучителів. Очевидці, побачивши це, жахнулися, а управитель в озлобленні наказав рвати тіла святих залізними крюками і уражати їх рани гірчицею, змішаною з сіллю і оцтом. Святі і ці муки перенесли з дивовижною твердістю.

Останню ніч перед стратою мученики провели в молитві, і знову Господь з'явився їм і укріплював їх.

Вранці 16 березня святі Євтропій і Клеоник були розіпнуті, а Василіск залишений в ув'язненні.

4 червня у місті Команах стратили святого Василіска. Його обезголовили, а тіло кинули в річку. Проте християни знайшли його останки і поховали їх на зораному полі. Пізніше в Команах була споруджена церква в ім'я святого Василіска.

Заглина: «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не помогла»

Цей край славився своєю святістю ще з ХV століття. І сьогодні тисячі паломників шукають Божої благодаті в Заглині, що є частиною села Монастирок Жовківського району Львівської області.
Вижив лише один чернець…

На Монастирськiй гopi, за свiдченнями архiвних документiв та лiтописiв, у XV-XVI ст. був невеликий монастир бiглих монахів. Це не був стацiонарний монастир, ченцi перебували тут тимчасово, переховуючись вiд бiди. Вони поселилися на лоні місцевої природи Розточчя, обравши добре захищене мicце. Проте, ні болота, ні лicи не змогли вберегти ченцiв вiд нападу татарських орд. Монастир пограбували і знищили, і від нього у Монастирку залишилась лише частина муру.

Розповідають, що під час ворожого нападу на монастир вижив лише один чернець. Він поселився окремо і жив самітником. Постійно молився, щоб Пречиста Діва взяла під свій покров беззахисних місцевих жителів. Через самотній спосіб життя його прозвали «Самітником», по тодішньому «Самцем». Коли доносились нові чутки про напади татар на галицькі землі, люди залишали свої домівки і втікали до лісу, до самотнього ченця. Тут спільно молилися, а коли небезпека минала – поверталися у села. Згодом монах помер, не залишивши навіть свого імені. Та люди і далі приходили молитися до цього урочища, яке і почали називати Самцем.
«Не бійся, дитино. На цьому місці є особлива Божа благодать…»

Ікона Об'явлення Пресвятої Богородиці в ЗаглиніНа місці, де колись був монастир, люди потай випасали худобу. Дівчинка-пастушок Марічка часто молилася там, де, за переказами, жив Самець. Одного разу раптом з-поміж листя дерев опустилося якесь світло. У світлі вималювались риси незвичайної жінки. Дівчинка хотіла податися назад, проте жіночий голос зупинив її: «Не бійся, дитино. На цьому місці є особлива Божа благодать…». Панна перехрестила дівчинку і зникла. Серце дитини відчуло, що це була Божа Мати.

Марічка так і розповідала іншим пастушкам, а згодом і односельчанам та священику: «Я бачила Матір Божу. Вона мені усміхнулася… А ще сказала, що тут є Божа благодать». Не всі повірили, дехто навіть сміявся. Дівчинка плакала, та раптом підвела очі вгору і… знову побачила свою Небесну Гостю. «Вона тут. Я Її бачу», – сказала дитина. За почутим проханням Богородиці Марічка підійшла до гори і маленькою ручкою розгорнула землю. І сталося диво: з-під землі почало бити джерело. У Заглині його і донині в народі називають Марусею. Сталася ця подія 13 вересня невідомого року XVII століття.

Чудесна новина облетіла навколишні села. Люди звідусіль ішли до благодатного місця, щоб скуштувати води, яку подала Небесна Цариця. Згодом селяни поставили тут дерев’яний хрест і обклали джерело каменем.

З того часу у Заглині траплялися чуда. Молода дочка пана Семінського втратила зiр. Роками пан возив її по світу, та ніхто не міг допомогти. Втративши надію, він нарештi дослухався до порад селян вмити дочку у джерелi Пречистої Дiви Марії. Згодом поволi дiвчина прозрiла. Вражений чудом, пан Семінський подарував землю бiля джерела громадi.

Отримавши благословення єпископа, люди почали будувати каплицю. У 1871 році селяни власними пожертвами збудували каплицю Положення Пояса Пресвятої Богородиці. Наступного року єпископ Перемиський (ця територiя була тодi пiдпорядкована Перемиськiй єпархії) Іван Ступницький (єп. 1871-1890) встановив день відпусту на празник Положення Пояса Пречистої Дiви Марії – 13 вересня. Цим роком iсторично датується перша згадка про каплицю бiля джерела.

Простояла перша дерев’яна капличка 52 роки. А в 1924-му на місці старої збудували нову каплицю св. мученика Йосафата. Її сьогоднi можна побачити на церковному подвір’ї храму Успення Пресвятої Богородицi у Монастирку, куди її перенесли у 1967 роцi, щоб уберегти від руйнації в атеїстичнi часи.

Цікаво, що дехто з жителів ближніх сіл знають це святе місце як Кубачиху i розповiдають свою легенду. У часи татарських нападiв жiнка, знана як Кубачиха, втiкала вiд загарбника разом зі своїми дiточками. У поривi страху перед смертю вона закликала про допомогу до Богородицi i впала, закривши собою їхнi тiла. Перед нападником з’явилася Небесна Мати i зупинила його. Переляканий він утік, а з джерела Кубачиха набрала води, щоб привести до тями дiточок. Так, кажуть, Богородиця врятувала життя матері i дiтям. А джерело почали називати Кубачихою.

Так чи iнакше, час святих об’яв i перших згадок про джерело збігаєтъся icторично за різними версiями.
Чорна лапа радянського атеїзму

Під час Другої світової війни українські партизани лікували тут поранення, а також передавали таємні повідомлення.

Не було забутим джерело i в повоєнний перiод. Як тiльки затихли останні здригання землi вiд пострiлiв i вибухів, його розчистили, прибрали. А через деякий час пiд дашком над водою з’явився лист паперу iз виразно написаним текстом. У ньомy йшлося про чудодiйне зцiлення цією водою солдата, що повернувся з фронту калікою. Він був зі сусіднього селища Потелич і тому з дитинства пам’ятав про чудотворну воду в 3аглиннi, на неї i покладав останню надiю. Та не міг сам подолати тих кiлька кiлометрiв. У думках уявляв себе на місці джерела Пречистої Дiви Марії, чiтко пам’ятаючи картину того мicця з дитячих років. Уявляючи, як він iде до джерела, хворий пiднявся з крicла. Свою icторiю, чи майже сповідь, він i описав на паперi та залишив бiля джерела, щоб yci читали i вiрили в силу цього мicця i води.

У комуністичний час постійні руйнації джерела і атрибутів біля нього раз-у-раз лякали місцевих вірних. Каплицю, хрест, навіс над джерелом особливо часто руйнували перед празником 13 вересня. У ніч перед святом люди будували нову. У пам’яті людей налічується від трьох до п’яти відбудованих дерев’яних каплиць.

Неодноразово ікони від джерела знаходили десь у ярах або на смітнику біля цвинтаря у містечку Рава-Руська, що поблизу Заглиної. Так само, як змінювалися каплиці, відновлювалися і зруйновані хрести, що стоять по обидва боки від каплиці.

Каплиця у Заглині. Світлина зі сайту a-starosta.narod.ru
«Всі клопоти, всі турботи милувала Мати. Діставали всі полегші, хто лиш вмів благати»

Люди виліковують тут різні недуги, у тому числі й найважчі. 1926 року смертельно хвора дівчинка Катерина Русин позбулася гнійної рани на нозі. 13 вересня 1968 року хлопчик-інвалід із села Середкевичі після купелю у джерелі прилюдно одужав і почав ходити. У 2005 році Степан Савчак джерельною водою вилікував виразку шлунку. А Іванна Думич рак крові вилікувала, вмиваючись і молячись над джерелом 12 світанків. Чимало недуг вилікувала Пресвята Богородиця у Заглині. Воду, і навіть пісок зі святого джерела передають на лікування за кордон.

Для багатьох священнослужителів Заглина стала місцем покликання. «Біля джерела я зрозумів, чого від мене хоче Бог», — висловлюється о. Іван Залуцький, настоятель храму Пресвятої Трійці парафії села Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської області.

Молодь започаткувала тут новий звичай. Беручи шлюб, після церкви молодята з гостями їдуть у цей райський куточок просити благословення у Богородицi.

Скульптура Богородиці у Заглині
І знову залунає чернечий спів…

Бiля пiднiжжя статуї Богородиці у 2006 році вмонтовано капсулу з голгофською землею, привезеною прочанином iз Єрусалима. На мiсцi джерела споруджено капличку та басейн-купiль, посерединi якого – Хрест. Його треба тричi обiйти у святiй джерельнiй водi з вiрою в серцi. Деякi прочани, шукаючи зцiлення вiд найважчих недуг, зустрiчають у Заглинi 12 свiтанкiв.

У 2006 році Сокальська єпархія та Редемптористичні спільноти Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя організували першу масштабну молодіжну прощу у Заглину, яка стала традиційною і проводиться тут щороку у другу неділю травня.

13 травня 2007 року протоігумен отців-редемптористів о. Василь Іванів освятив ікону Заглинського Об’явлення Матері Божої. 8 травня 2011 року архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возняк) освятив камінь під будівництво храму бл. свщм. Василя Величковського в Марійському духовному центрі “Заглина”, і тепер триває будівництво храму.

Що цікаво, у самому селі Монастирок діє громада Української Православної Церкви Київського Патріархату. Таким чином це відпустове місце поєднує прочан різних конфесій. І вони сюди йдуть впродовж цілого року, найчастіше у вересні – на празник, і у травні — молодіжна проща.

Земля Заглини свята і намолена. Адже колись на цій території був монастир. Тому зараз тут планують спорудити новий монастир, щоб на цьому святому місці знову залунав чернечий спів.

Теодот, єп. Киринейський, св.

Святий Теодот відзначався духом християнської побожності й апостольської ревності. Під час перебування на Кіпрі він навернув чимало поган до Христової віри. Невдовзі Теодота обрали єпископом Киринеї. За правління імператора Лікинія, гонителя християн, було наказано ув'язнити також і Теодота. Довідавшись про це, єпископ сам прийшов до нього, щоб засвідчити свою віру в Христа.

Теодота почали бити палицями, рвати до костей тіло залізними гаками, але він терпеливо все зносив і навіть не зойкнув, а тільки голосно молився. Багато поган, які бачили геройську терпеливість мученика, навернулися до Христа. Тоді його кинули до в'язниці. За правління імператора Константина Великого Теодота звільнили і він ще два роки управляв Церквою в Киринеї. По вічну нагороду визнавця відійшов 320 року.