www.zarvanycia.cc.ua Св. Отець ПІО - Найзагадковіший Святий ХХ століття.

Служіння Отця Піо

Отець Піо відправляв богослужіння дуже рано, на зорі, а то й раніше. Дуже часто він служив за бічним престолом Пречистої Діви, а також і за центральним, а згодом і за престолом Св. Франціска. Після подяки він сповідав: чоловіків у ризниці, а у церковці - жінок. Наприкінці сповіді Отець повертався до ризниці, одягав білу ризу і епітрахиль і повертався до церкви причащати вірних. Часто година робилася пізньою і, оскільки потрібно було причащатися натщесерце, навіть без краплі води, починаючи з півночі, для вірних це було великою жертвою. Після обіднього відпочинку Отець Піо знову повертався до ризниці сповідати чоловіків. У певні періоди чи дні сповідь вірних займала у нього цілий день, у інші ні. Так чи інакше, сповідь чи можлива зустріч з Отцем Піо відбувалися протягом дня. Поступово у околиці почали появлятися перші несміливі хати, побудовані приїжджими, які переселялися сюди на постійне місце проживання або щоб мати де зупинитися під час своїх періодичних приїздів. Будувалися також і місцеві, які хотіли наблизитися до монастиря, де перебував Отець Піо.

Тепер Отець Піо перебував немов у центрі сім'ї, яка поступово збільшувалася. Він вів себе, як справжній батько, який допомагав не тільки духовно, але й даючи корисні поради. Це стосувалося не тільки тих, хто постійно відвідував його сповідальню і інші зустрічі, але й інших, далеких від нього. Усі його по-справжньому шанували. І хоча його вважали своїм і були з ним близькими і відкритими, усі бачили у ньому надприродний знак. Дехто довірявся Отцеві повністю, у безмежному духовному наслідуванні, живлячись і живучи його навчанням. Люди одержували це навчання під час сповіді, а також у коротких письмових повідомленнях, котрі додавалися до численних, переповнених духовністю листів, які він писав до того часу, поки вистачало сил.

Харизми: запах

Що ж особливого мав у собі Отець Піо, щоб притягати до себе стільки цікавості і вшанування, крім ран, подібних на розп'яття, які знаходилися на долонях і, як правило, були наполовину закриті коричневими рукавицями, які він знімав тільки під час богослужіння?

Тільки ран вистачило би для того, щоб бачити у ньому вище створіння, тому що ці його рани часом поширювали неповторний запах, який хвилею напливав на присутніх, а в певних обставинах його чули також і люди в далеких країнах. І вже це само по собі було дивовижним. Відразу ж після богослужіння усі прагнули поцілувати рани ще до того, як Отець Піо знову вдягав рукавиці. А на лаві, де він одягався, вірні шукали струпи, які падали під час знімання рукавиць. Ті струпи, які береглися, як реліквії, продовжували поширювати характерний запах Отця Піо, а тому вважалися чудотворними.

Харизми: читання душ

Крім самих надзвичайних знаків, які він носив на своєму тілі, через натхнення Боже Отець Піо мав здатність бачити глибину людських душ. Як правило, це проявлялося під час сповіді, коли покаянники часто чули від нього про їх власні неназвані гріхи. І якщо гріхи випускалися ненавмисне, то все закінчувалося добре. Але якщо йшлося про вмисне випущення гріхів і якщо вони були тяжкими, докори Отця Піо робилися надзвичайно гострими і болісними. У більшості випадків Отець Піо розлючено проганяв грішника. Робилося це прилюдно, тому що Отець не вдавався до напівзаходів. Приниження було великим не стільки через сором, викликаний прилюдною ганьбою, яка лякала тих, хто чекав своєї черги, скільки через вражене самолюб'я.

Як смів цей чернець так поводитися з іншими? З яким правом? І на підставі чого? Були й такі, хто покидав Отця розлюченим, обіцяючи собі більше ніколи не ступати сюди ногою. Але згодом вони міняли думку, іноді завдяки якомусь доброму самаритянину, який пояснював суть речей і вів їх до нової сповіді, можливо, з іншими священиками, якщо не з самим Отцем Піо. Часто після таких випадків багато хто проливав у сповідальні сльози. Ці сльози допомагали їм зрозуміти власну поведінку.

Але й поза сповідальнею Отець Піо часто виявляв цей свій дар внутрішнього розпізнання: коли вголос соромив когось серед натовпу, або ж мовчки відтягав руку від тих, хто хотів її поцілувати, або ще, коли оминав кого під час причащання. Траплялося, що він погано трактував якусь особу перед іншими, і натовп залишався без слів. У цих випадках завжди була своя причина, яку, як правило, знав тільки потерпілий.

Харизми: білокація

Безсумнівно, свідчення про дар білокації Отця Піо поступає від нього самого. Якось, під час розмови зі своїми духовними дочками у монастирській кімнаті для гостей, його погляд раптом став відсутнім. Це тяглося досить довго, щоб можна було думати про звичайну внутрішню концентрацію. Нарешті Отець повернувся до себе і на запитання, що з ним сталося, відповів, що був у Америці у свого брата Мікеле.

Згодом, у збірці листів ми знаходимо явний вияв його відвідин своєї хворої духовної дочки з Фоджі Джовіни, сестри Раффаелліни Черазе, з якою Отець Піо листувався з часів його перебування у П'єтрельчині. Саме вона стала причиною його приїзду до Фоджі, а згодом - до Сан Джованні Ротондо. Обмежимося цими двома випадками, про які свідчить сам Отець Піо. Потрібно додати, що запах теж був знаком його присутності або, принаймні, його допомоги у молитві. Це відчували також і ті, які ніколи не мали з Отцем Піо жодних контактів. Як правило, це був приємний запах фіалок, насичений і неповторний. Часом, правда, чувся й запах тютюну або фенолу. Фенол Отець Піо використовував відразу ж після стигматизації як дезинфікуючий розчин для своїх ран. Тютюн же Отець Піо нюхав для того, щоб звільнити для дихання завжди забитий ніс. Отцеві Піо продовжують приписувати також цілу гаму Інших запахів, які, однак, вважаються лише припущеннями.

Проте очевидним є те, що Отець Піо здалека заявляв про свою присутність і надавав допомогу. Відомо також, що його кров не мала неприємного запаху, а залишала приємне відчуття. Цим запахом просякали хусточки і шматочки, якими він прикривав свої рани. Якщо кому вдавалося заволодіти однією із них, можливо, під час перебування у його келії, він зберігав її як справжню реліквію, прибігаючи до неї у час потреби.

Харизми: благодаті

Молитва про заступництво Отця Піо приносила благодаті, які не можна було приписати людському втручанню. У більшості випадків тут не йшлося про чудо у його буквальному значенні. Благодаті, які одержували особи, які прибігають до заступництва Отця Піо, були численними, і так відбувається і до цього часу. Коли його просили молитися, він тут же погоджувався, киваючи головою і, зі свого боку, теж просив молитися. Його традиційною молитвою, дуже поширеною серед вірних, була "вервиця до Ісусового серця", яку Отець Піо промовляв щоденно. Часом насичений запах, який можна було почути, був знаком не тільки його присутності, а також і його ласки: і це можна було легко помітити. Але коли хтось пробував висловити йому свою вдячність, він, як правило, відповідав: "Не мені дякуйте, а Діві Марії".

Коли ж якийсь вірний, однак, притискав його до стіни, настирливо запитуючи: "Отче, це ви були?", - то він відповідав: "А хто Інший міг бути?".

Іншим разом, коли він робив певні зауваження щодо особливостей тих людей, яких не міг знати, можна було зрозуміти, що це його надприродне втручання.

Неустанна молитва

Саме неустанна молитва Отця Піо була джерелом тих благодатей, які він отримував від Бога для вірних. Отець Піо молився безперервно, вдень і вночі. Незрозуміле, як це йому вдавалося, навіть якщо йшлося про внутрішню молитву, яка переступала через простий механізм слів. Але рука, яку він тримав у нагрудній кишені свого габіту, постійно перебігала намистинами вервиці, тому що ця молитва супроводжувала його протягом усього дня. Десятки й десятки цілих вервиць, які складалися з п'ятнадцяти тайн: справді невірогідний рахунок. До них потрібно додати молитви під час богослужіння і інших літургійних відправ, як наприклад, відвідини Святих Дарів, що супроводжувалося молитвою до Діви Марії перед євхаристійним благословенням, яку він промовляв, поки мав сили.

Полегшення страждань

Тут настав час розповісти про земне діло Отця Піо: про діло фізичного полегшення страждань, яке він постійно розвивав з перших років свого перебування у Сан Джованні Ротондо, почавши втілювати його у життя через власну участь у роботі місцевих ініціатив, насамперед у формі грошової допомоги.

У 1925 році він підтримав зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яку назвали "Лікарнею Святого Франціска". У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал. Однак, лікарня мала коротке життя через відсутність зацікавлення тих осіб, від яких залежала її діяльність. Так поступово лікарня почала підупадати, а землетрус 1938 року привів до остаточного її закриття.

На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав з самого початку свого служіння. Цього разу він покладався на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам, бачучи їх повну матеріальну незацікавленість, а також їх вірність духовних дітей. Вони мали намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей. Вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці. Так, у зимові вечори наприкінці 1939 року вони почали обговорювати з Отцем Піо це питання. Нарешті було прийняте рішення про створення комітету, який повинен був розпочати втілення цієї ідеї в життя. Це сталося 9 січня 1940 року у невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівля була зведена до спілки двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґульгельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей з Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.

Продовження теми на релігійну тематику:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/4nNdiH0gyao

www.zarvanycia.cc.ua Минодора, Митродора и Нимфодора (305-311).

Три сестры-сироты из малоазийского города Вифиния, прославившиеся и тем, что они ушли для молитвенной жизни из города, став отшельницами, и тем, что по их молитвам стали совершаться исцеления. Во время гонения их арестовали. Судье девушки понравились, и он обещал им свое покровительство, если те принесут жертву богам. Обещание такое дорогого стоило и вовсе не обязательно означало что-то непристойное. Все трое отказались, и тогда судья приказал пытать старшую, Минодору, чтобы сломать волю младших. Самой страшной пыткой судьи (а впрочем, и всякий нормальный человек) считали не физическую боль, а душевную - при виде обезображенного, мертвого тела близкого человека. Сестры не были бесчувственными: они плакали. Они не нашли в себе сил радоваться тому, что сестра погибла за веру. Но они и не испугались ни за нее, ни за себя, проведя ту, недосягаемую для безблагодатного состояния души, границу между отказом от своего эгоизма ради другого (состраданием) и отказом от своего "я" для удовлетворения эгоизма другого (предательством). “Мы – три ветви одного дерева, - сказала Митродора, - и не может обесчестить корень этого дерева изменой”. Ее пытали огнем и обезглавили, и Нимфодору засекли до смерти. Acta Sanctorum, сентябрь, т. III; Butler, 10.9. Память 10 сентября, 10/23 сентября.

Згадки про святих мучеників, молитви та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/h5d73Sq-2so

www.zarvanycia.cc.ua Свв. і праведних богоотців Йоакима й Анни

Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам'ять: "Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни". Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні "богоотцями". їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.

У богослуженнях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. "Прийдіть сьогодні, любителі празни­ка, — співаємо на стихирах вечірні 9 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам'ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту... О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Бла­женне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Бла­женні груди, що кормили молоком ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших".

Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після ус­тановлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з'являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвя­тив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали вели­кий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам'ять Східна Церква починає вшано­вувати 9 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфа­на і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.

Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам'ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима 16 серпня.

У нашому церковному календарі, крім пам'яти святих Йоакима й Анни 9 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерти.

Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дити­ною-Марією на колінах або, як обидвоє батьків приводять моло­деньку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.

Згадки про святих мучеників, молитви та більше:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/u2wR7fv0uAU

www.zarvanycia.cc.ua Різдво Пресвятої Богородиці

Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба - день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.

Один з великих празників, що стоїть на  початку нашого церковного року, це празник Різдва Пресвятої Богородиці.  Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і  важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й  землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство  Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш".  Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення  цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах:  "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?

ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги, ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Йоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Йоаким і Анна.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.

У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтні, але відзначалися великою праведністю те жертвенною любов'ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність вважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з'явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена (†330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496). Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст.) святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст.),  святий Йосиф Студит (ІХ ст). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Зі сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня (21-го за новим стилем) стало празником тому, що того дня сповнилось дев'ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 (22) грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТІ

Прихід на світ тієї, що мала бути Божою матір'ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: "Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки". А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: "День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".

Так і богослуження цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радости — це кінець бездітности праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.

З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють її батьки. На стихирах стиховні малої вечірні Церква закликає їх: "Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радости і спасення".

З Різдва пресвятої Богородиці радіють ангели і люди: "Всечесне твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на "Господи возвах" малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо ти стала Матір'ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас. що на тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице, Всехвальна і Непорочна".

У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: "Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія".

У кінці Церква закликає всіх вірних на стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: "Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ об'єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуймо Різдво всенепорочної Діви".

Молитви, відео, розповіді, роздуми про святих свята:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/WY8P6tIYg5I

www.zarvanycia.cc.ua Святой мученик Созонт

В Киликии в конце 3-го века жил юноша Созонт, истинный христианин, добронравный и исполненный благих дел, потому что он непрестанно, день и ночь молился Богу. Он был пастухом, и, куда бы ни приходил с овцами, люди собирались к нему, и Созонт научал их истинной вере в Господа Иисуса Христа, ибо в нем была благодать Святого Духа, так что многие после этого крестились и становились христианами.Однажды Созонт прилег отдохнуть под дубом у чистого источника. И было ему Божественное видение, призывающее на страдание за Христа. И открыл Бог Созонту, что место, на котором он спит, освятится и будет источником чудесных исцелений от болезней.
Проснувшись, Созонт оставил своих овец и направился в город Помпеополь. Там он вошел в языческий храм и поломал идола, перед которым язычники приносили жертвы злым демонам, а потом громогласно исповедал Господа Иисуса Христа истинным Богом. Язычники стали мучить Созонта: строгали железными когтями по ребрам, обували в железные сапоги с гвоздями внутри и водили по городу. Потом его били железными палками, поломали кости, и святой мученик предал дух свой Господу. При этом от начала своих мучений и до кончины он не переставал славить и благодарить Бога.
Мучители хотели сжечь его тело и развели костер, но вдруг заблистали молнии, загремел гром, пошел дождь с градом, и люди в страхе бежали, а костер погас. Христиане хотели ночью взять мощи святого, но была глубокая тьма, а зажечь факелы они боялись, чтобы не увидали язычники. Вдруг свет с неба осиял тело Созонта, верные похоронили его, и от гроба мученика произошло много чудес. Также и от источника возле дуба, где было святому видение, подавались исцеления больным. Поэтому на том месте поставили церковь во имя Созонта, во славу Единого в Троице Бога Отца, и Сына, и Святого Духа. Аминь.

Святі, розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/iY7PLpbLyD8

www.zarvanycia.cc.ua Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина

Мученики Евдоксий, Зинон, Макарий и их дружина приняли мученическую смерть за Христа при императоре Максимиане Галерии, преемнике императора ДиоклитианаДиоклитиан.

Святой Евдоксий занимал высокую должность военачальника в императорских войсках. Он был христианин, так же как и его друг святой Зинон и его домоправитель Макарий. После издания императором Диоклитианом эдикта о предании смерти христиан, отказавшихся принести жертву идолам, многие, в том числе знатные люди и сановники, бежали в разные страны со своими семьями, чтобы избежать мучений и смерти. Тогда и святой Евдоксий со своей супругой святой Василиссой и всей своей семьей оставил высокую должность, бросил имущество и скрылся в пределах Мелитины Армянской. Правитель Мелитины послал воинов разыскивать Евдоксия. Встретив самого Евдоксия, одетого в бедную одежду, и не узнав его, воины стали расспрашивать о местонахождении военачальника Евдоксия. Не открывая себя, святой пригласил воинов в свой дом, накормил их и предоставил им ночлег. Встречу свою с воинами святой Евдоксий расценил как призыв от Господа на мученический подвиг. Утром он открыл своим гостям, что он и есть тот, кого они ищут. Благодарные за гостеприимство воины предлагали скрыть от начальства, что им удалось найти святого Евдоксия. Однако он сам не согласился на это. Сделав все распоряжения по дому, он объяснил своей супруге, что его не следует оплакивать, а наоборот, день его мученической смерти надо отмечать как праздник. Надев на себя воинскую одежду, он ушел с воинами к правителю. Святая Василисса и его друзья - святые Зинон и Макарий - следовали за святым Евдоксием. Правитель пытался уговорить святого Евдоксия принести жертву идолам и этим сохранить себе жизнь, высокое положение и имущество. Святой Евдоксий твердо отказался от всего, обличив безумие тех, кто поклоняется бездушным идолам. Воинский пояс - знак его начальнической власти, - он снял с себя сам и бросил в лицо правителю. Находившиеся при этом воины, тайные христиане, сделали то же, а их было более тысячи человек. Смущенный правитель запросил императора, как ему поступить, и получил приказание: начальников пытать, а прочих отпустить. После длительных истязаний святого мученика Евдоксия повели на казнь. Следуя за мужем, святая Василисса плакала, плакал и друг мученика святой Зинон. Тогда святой Евдоксий опять убеждал жену не плакать, а радоваться, что он удостоился мученического венца, и просил ее похоронить его тело в месте, называемом Амимна. Плачущему Зинону святой Евдоксий предсказал, что они в одно время предстанут в Царствии Небесном. Воодушевленный этими словами, Зинон громко исповедал себя христианином, за что немедленно был приговорен к смерти. Святая Василисса беспрепятственно забрала тело своего мужа и похоронила его там, где он ей заповедал. За это святую схватили и привели к правителю; стремясь разделить участь своего мужа, она без всякого страха обличала и правителя, и его ложных богов - идолов. Однако правитель понял ее намерение, не стал ее мучить и прогнал от себя. Уходя, святая сказала ему, что Бог видит ее желание пострадать за свою веру и примет это желание как исполненный подвиг. Через 7 дней святой Евдоксий явился своей жене в видении и велел передать своему другу и домоправителю Макарию, что он со святым Зиноном ожидает прихода к ним Макария. Последний немедленно пошел к правителю, исповедал себя христианином, был приговорен к смерти и обезглавлен. Многие христиане также приняли в это время мученическую смерть (+ 311 - 312).

Християнські розповіді та історії:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0

www.zarvanycia.cc.ua Память чуда, совершенного Святым Архистратигом Михаилом в Хонех

Во Фригии, недалеко от города Иераполя, в местности, называемой Херотопа, находился храм во имя Архистратига Михаила; около храма истекал целебный источник. Храм этот был сооружен усердием одного из жителей города Лаодикии в благодарность Богу и святому Архистратигу Михаилу за исцеление его немой дочери водой источника. Архистратиг Михаил, явившись в сонном видении отцу немой девицы, еще не просвещенному святым Крещением, открыл ему, что его дочь получит дар речи, испив воды из источника. Девица действительно получила при источнике исцеление и начала говорить. После этого чуда отец с дочерью и все его семейство крестились, и усердием благодарного отца был воздвигнут храм в честь святого Архистратига Михаила. К источнику стали приходить за исцелением не только христиане, но и язычники; многие из язычников отрекались от идолов и обращались к вере во Христа. В храме святого Архистратига Михаила в продолжение 60 лет исполнял пономарское служение благочестивый человек по имени АрхиппЖитие.. Преподобный Архипп Херотопский. Проповедью о Христе и примером своей богоугодной жизни он многих язычников приводил к вере во Христа. В своем озлоблении на христиан вообще, и в первую очередь на Архиппа, который никогда не отлучался от храма и был примерным служителем Христовым, язычники задумали уничтожить храм и одновременно погубить Архиппа. Для этого они соединили в одно русло две горные реки и направили их течение на храм. Святой Архипп усердно молился Архистратигу Михаилу о предотвращении бедствия. По его молитве около храма явился Архистратиг Михаил, который ударом своего жезла открыл в горе широкую расселину и повелел устремиться в нее водам бурлящего потока. Таким образом храм остался невредим. Увидев такое дивное чудо, язычники в страхе бежали, а святой Архипп и собравшиеся к храму христиане прославили Бога и благодарили святого Архистратига Михаила за помощь. Место же, где совершилось чудо, получило название
Хоны, что значит "отверстие", "расселина".

Християнські розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/P5tOViNWjc0

www.zarvanycia.cc.ua Житіє святого пророка Мойсея-Боговидця

Після смерті Йосипа в землі Єгипетській, рід Якова, батька його, за багато сот літ настільки примножився, що вся земля та наповнилася людьми ізраїльськими — від них могли йти на війну по шістсот тисяч мужів. Тоді цар єгипетський, боячись, щоб колись, погодившись із ворогами їхніми, відіб'ють у єгиптян землі, повелів при-ставникам своїм пригноблювати людей ізраїльських якомога роботою та биттям. Від багатотрудного ж їхнього поту зведено міста знамениті не так заради потреби як марнославства і щоб до кінця умалити рід жидівський. Одначе на скільки їх гнобили та мучили, настільки вони більше множилися: не можна-бо тих умалити людей, яких Бог примножити й возвеличити захотів. І хоч велів цар повитухам єгипетським, щоб усяке дитя єврейське народжене чоловічої статі убивали, одначе повитухи, боячися Бога, чоловічу стать щадили. Тоді цар дав заповідь по всій землі Єгипетській, щоб усяк, котрий уздрить дитя єврейське чоловічої статі, ловив їх і у річку кидав.

У той час був там один муж від коліна Аевія на ім'я Амрам, що мав жону того ж племені на ім'я Иохавед; вони невдовзі перед тим часом народили сина Аарона і дочку Маріам. А в найлютіший час, коли вбивалися діти, народилося немовля чоловічої статі і, бачачи, що воно вельми гарне, плакала мати за ним, знаючи заповідь цареву, що вбивати повелів усіх хлопців єврейського роду — ховала його в себе три місяці. "А оскільки не могла його більше ховати, взяла йому мати його скриньку папірусову, обмазала її клеєм та смолою й поклала в неї отроча, і залишила його в очереті при ріці. І спостерігала сестра його здалеку, щоб бачити, що буде йому. І зійшла тоді (за Божим призначенням) на річку дочка фараонова помитися, і рабині її ходили при ріці. І побачила дитя красне, що плакало у скриньці і змилосердилася над ним дочка фараонова й каже: "Цей від дітей єврейських". І захотівши мати його собі за сина, звеліла пошукати йому жінку-мамку. Пише Йосип Жи-довин, що багатьох приводили були мамок єгипетських, але не захотіло дитя від сочків їхніх ссати. Тоді приступила Маріам до дочки фараона, їй вона й служила, й каже: "Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?". І каже їй дочка фараонова: "Іди!" Пішла-бо дівчина та й покликала матір дитини. "А дочка фараонова сказала до неї: "На тобі дитину та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату". Взяла дитя на руки жінка, і воно до неї, як до своєї матері приліпилося любо, вона ж бо годувала його. "І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки", і та полюбила його вельми, оскільки дитя було дуже гарне, вмолила батька свого: хай буде їй замість сина. "І назвала йому ймення Мойсей і сказала: "Бо з води я витягла його" — "моне" — по-єврейському "вода" зветься.

Пишеться про нього в стародавніх історіях, що якось занесла його дочка фараонова до батька свого, фараона: із ним граючись, фараон наклав на голову його вінця царського, на якому було малого ідольця зроблено. Дитя ж , стягши вінця з голови, кинуло його на землю і потоптало його своїми ногами. Це побачив цар і один ієрей-язичник, що був тоді при ньому, останній мав звіщення від волхвів, що коли народиться вождь людей ізраїльських, багато прийме кари Єгипет. Радив фараонові: хай велить убити те дитя, бо коли виросте, нанесе якусь біду на їхню землю. Але Господь хотів волю свою сповнити за своїм уладженням, тож інші говорили навпаки, що дитя незлобиво створило це від невідання. Бажаючи випробувати невідання та беззлобство його, принесли вугілля розжарене, його ж він узяв і вклав у вуста свої й опалив язика свого і через те недорікуватий був. Коли ж він виріс, приставила до нього дочка фараонова вибраних єгипетських мудреців, щоб навчений був усілякої премудрості; і був хлопець швидкоумний — у малому часі перевищив учителів своїх, любив його цар і всі, що пробували в палаті царській. Коли ж довідався про рід свій, що євреянин він був, почав пізнавати єдиного Бога на небесах сущого, всього живого Творця, що його євреї пошановують, а єгипетським безбожжям бридив.

Пишуть деякі, що коли ефіопи воювали на Єгипет, тоді Мойсей став уже мужем досконалим, від усіх єгиптян був вибраний вождем воям, отож і побив ефіопів хоробрістю своєю. За його ж хоробрість цар єгипетський замість любові зненавидів його. Один із жреців єгипетських, волхвуючи, пророкував, що цей має навести біди на Єгипет, і радив цареві, щоб убив його. їх слухаючи, цар умислив убити Мойсея, одначе не вчинив це відразу, не бажаючи образити дочки своєї, але шукав вини на нього й пригідного часу.

Якогось дня вийшов він до братів своїх, синів ізраїльських, приглядався до їхніх терпінь. "І побачив він єгиптянина, що бив єврея". "Озирнувся він туди та сюди і, побачивши, що нікого нема, — та й убив єгиптянина і заховав його в пісок. І вийшов він другого дня — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: "Нащо ти б'єш свого ближнього?" А той відказав: "Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?" І злякався Мойсей та й сказав собі: "Справді, та справа стала відома". І почув фараон про цю справу та й шукав, щоб убити Мойсея, і втік Мойсей від фараонового лиця і оселився в країні мідіян". Втомився він із дороги, сів при колодязі, і тут сім дочок жерця мідіянського їтри, пасучи овець батька свого, прийшли до колодязя і "витягали воду, і наповнили корита, щоб напоїти отару. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей та й оборонив їх напоїв їхню отару". І мовили ці дочки батькові своєму Ітру, кажучи: "Якийсь єгиптяни оборонив нас од руки пастухів... й напоїв отару". їтра ж прийняв Мойсея у дім свій і дав йому Ціппору, дочку свою на жону. З нею-бо народив двох синів, першого нарік Гершомом сказавши: "Я став приходьком у чужому краї", другого нарік Еліазар, сказавши: "Бог мого батька був мені поміччю і визволив мене од фараонового меча". "І сталося по довгих днях, і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали од тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог свого Заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізра-їлевих, і Бог зглянувся над ними". "А Мойсей пас отару тестя свого їтра... І провадив він цю отару за пустиню і прийшов був до Божої гори, до Хориву. І явився йому ангол Господній у полум'ї огненному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згоряє кущ. І сказав Мойсей: "Зійду-но і побачу це велике видіння"... І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав :"Мойсею, Мойсею!". А той відказав: "Ось я!". І сказав він: "Не зближайся сюди. Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш, земля це свята!" І сказав: "Я Бог батька твого, і Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова! ... Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк... бо пізнав я болі його. Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та щоб вивести його з цього краю до краю доброго й широкого, до краю, що тече молоком та медом... А тепер іди ж, і я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих". І сказав Мойсей до Бога: "Хто я, що піду до фараона і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих". І довго просився у Бога, хай не посилає його, поганомовний я, каже, і недорікуватий. Але Господь обіцяв з ним бути, обіцяючи й Аарона, брата його з ним послати. Тоді Мойсей пішов до їтра, попросився піти в Єгипет відвідати братів. І їтро сказав до Мойсея: "Іди в мирі". І пішов Мойсей в дорогу свою, нічого не боячись: уже-бо цар той помер, що хотів Мойсея убити, і всі, що шукали душі його, повмирали. Вийшов за повелінням Божим назустріч Мойсею Аарон Аевитин і, зустрівшись, цілувалися обидва. І розповів Мойсей Аарону всі слова Господа" ті, що од Господа чув, і створилося знамення перед усіма людьми. "І повірив народ той" і порадів, що навідав Бог синів Ізраїлевих і що поглянув на них, на їхні скорботи.

"А потім прийшли Мойсей й Аарон та й сказали до фараона: "Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: "Відпусти народ мій — і нехай вони святкують мені в пустині". А фараон відказав: "Хто Господь, що послухаюсь слова його, щоб відпустити Ізраїля. Не знаю Господа і також Ізраїля не відпущу". Повелів людей єврейських більше мучити роботою, накладаючи і численні рани. "Вони нероби, — каже, — тому кричать: "Ходім принесімо жертву нашому Богові". Тоді гірше люди були озлоблені на Мойсея і Аарона: "Нехай побачить вас Господь і нехай все осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона і в очах його рабів — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас". Мойсей же, укріплений од Бога, знову пішов до фараона, мовлячи: "Господь Бог євреїв послав мене до тебе, кажучи: "Відпусти мій народ". А щоб збагнув фараон, що від Бога вони послані, почав творити знамення. "І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона і перед його рабами — і вона стала змією! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів — і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, і вони поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. Та затверділо фараонове серце — і він не послухався їх, як говорив був Господь" і не захотів відпустити людей, жорстоке стало серце його. Тоді за повелінням Божим почали іти кари на Єгипетську землю.

Перша кара була така: вкинуто було палицю у воду і змінилася вся вода, що в ріках єгипетських на кров: риби, що в річці, погинули, і не могли єгиптяни і худоба їхня пити воду з річки". Друга кара була: жаби, що їх вивів Мойсей із води, що вилізши, зайшли в доми і кліті і на постелі, і в доми рабів їхніх, і людей їхніх, і в тіста, і в печі, і на царя, й на рабів його, і на людей його повилазили жаби. І покрилася земля їхня жабнею, які тоді, за повелінням Мойсеевим, поздихали. "І збирали їх цілими купами — і засмерділася земля" єгипетська вся від жаб здохлих і зогнилих. Третя кара була: воші на людях, і на худобі, і на фараоні, і в домі його, і рабах його і "увесь земний порох став вошами в усьому Єгипетському краї". Четверта кара: песі мухи. П'ята кара: смерть вельми велика на худобу в землі Єгипетській. Шоста кара: прищуваті гнояки на людей та худобу. Сьома кара: град і вогонь палаючий із градом". Побив-бо град по всій землі Єгипетській "од людини аж до худоби. І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав". Восьма кара: сарана чи гусениці, що поїли всякий плід землі Єгипетської. Дев'ята кара була тьма по всій землі Єгипетській три дні, що годі було вогонь засвітити, "не бачили один одного і ніхто не вставав з свого місця три дні". Десята і остання кара була смерть первістків єгипетських. Всі ці кари наводилися були від Бога через Мойсея та Аарона. Нічого від названих тих кар не шкодило євреям, але тільки єгиптянам, бо не хотів фараон відпустити людей Божих. І хоч не раз обіцяв відпустити, утяжившись карою, однак, коли приходило послаблення йому, знову жорстокий ставав і не відпускав аж до десятої кари. Перед десятою карою, як заповідав їм Мойсей, випросили сини Ізраїлеві в єгиптян посудини срібні та золоті і шати багатопінні, скільки могли винести з собою, і сотворив людям Мойсей пасху, навчивши їх, як ягня мають їсти, його ж кров'ю мазати пороги дверей своїх. "І сталося в половині ночі, і вдарив Господь в Єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на престолі, до перворідного полоненого, що у в'язничному домі і кожного перворідного худоби. Євреям же все ціле було.

Християнські відео та розповіді чекають Вас за адресою:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/UOqdOp4I0CY