ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ 

Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу. 

Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: “Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини: 

Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… “.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 
https://www.youtube.com/embed/2ucepiWtIpA

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся». А старому нашіптує думку: «Ти вже старий, де тобі нести труди покаяння? Тобі треба спокою». 

Від автора Єфрема Сирійського, подвижника церкви, і сьогодні вчимося доброго покаяння. Пропонуємо Вам цікаві поради від авторого відомої великопісної молитви 

Каятися треба від щирого серця. Каянник повинен постійно залишатись незмінним: завжди бути таким, яким був на початку. Якщо хтось ще має якийсь порок, – це ознака недосконалого навернення. Якщо каянник зміниться, -це вказує, що в серці його не покладено твердої підвалини життя в Бозі. Така людина приносить покаяння, як те дитя, що тільки-но вчиться, і як той битий, що плаче з нужди, а не з доброї волі. Людські закони корегують поведінку страхом, але не змінюють уподобань серця. Так і покаяння дехто приносить із потаємною, можливо, добре не усвідомлюваною думкою – попускати іноді гріху. 

Відмежуйся від того, що супротивне чесноті. Якщо ти постиш і водночас до нестями смієшся, то легко спіткнешся. Якщо на молитві плачеш, а на людях поводишся як мирянин, то легко потрапиш у сіть. 

Цілковито зречися усього гріховного. Пророк Мойсей, коли народ згрішив, наказав розіп’яти змія, тобто викорінити гріхи, – і зробив змія не пустого всередині, а литого і суцільного. Навіщо? Аби показати, що ти повинен цілковито зректися будь-якого лукавства. Він зробив змія повністю з міді тому, що коренем усього зла є грошолюбство. Литим узяв його з горнила, щоб ти зупинив у собі розпалювання, яке зростає в тобі аж до розбещення розуму. Повісив же змія на дереві, щоб ти каявся і розіп’яв у собі ці три пороки, адже від них настає душевна смерть. 

Не повинні ми, браття, зневірюватись у спасінні, маючи таку матір – покаяння. Не втрачаймо надії на порятунок, коли втішає нас рідна ненька. Покаяння вводило в рай – до Бога – тих, що їх вловив був лютий ворог, тож невже відвернеться від нас? Помилувало тих, які були поза Церквою, тож невже не змилостивиться над нами? Ніхто не дозволить іншим легко змарнувати те, що сам набув тяжкою працею. Як же Бог й Отець віддасть ворогові нас, яких придбав кров’ю Свого Сина? Ми – Його стадо, і Він – наш Пастир. Господь дав нам покаяння, як очищувальну воду, щоб ним могли ми омиватися, коли впадемо в гріх. У нас є купіль не тільки нового життя, але й оновлення. Якщо згрішимо, то, омившись покаянням, стаємо чистими. 

У покаянні закон – наче світильник. Тому ті, що согрішили, через нього знову знаходять Бога. Беззаконник сумує, не бачить благости, бо ворог наповнив його душу відчаєм. Але покаяння, як добрий лікар, проганяє з його душі морок і все, що гнітить її, показуючи їй світло Божої доброти. Диявол не дає отямитися тим, що согрішили, залякуючи їх суворістю покаяння. А покаяння, бачачи хитрощі його, підходить ласкаво і говорить: «Лишень згадайте про Бога – і я все зроблю за вас. Пригадайте собі Його милосердя – і я стану вашим заступником. 

Якщо вразить тебе стріла лукавого ворога, не зневірюйся анітрохи. Навпаки, скільки б разів не здолав тебе ворог, – негайно підводься і воюй з ним знову. Адже Той, хто кладе початок подвигу, завжди тримає напоготові правицю, щоб подати її тобі. Щойно ти простягнеш до Нього руку твою, вмить Він подасть тобі правицю Свою, щоб підвести тебе. Підступний же ворог старається довести тебе до відчаю, щойно ти впадеш. Не вір йому! Але коли падатимеш навіть сім разів на день, намагайся підвестися й умилостивити Бога покаянням. 

Перше ніж хто вчинить беззаконня, ворог всіляко применшує це беззаконня в його очах. Особливо применшує він похіть чуттєвої насолоди, начебто задовольнити її – це те саме, що вихлюпнути на долівку склянку холодної води. Лукавий применшує гріх в очах людини перед тим, як вона його вчинить; після гріха, навпаки, він надто перебільшує беззаконня в очах того, хто скоїв його. 

Чи бачиш, що покаяння спочатку постає перед грішниками не суворим, а поблажливим і легким? Не пропонує воно посту, не вимагає ані стриманости, ані чування, але лагідно запрошує розпочати з визнання: Согрішив я. З найлегшого починає, бо знає, що подальше довершить совість. Ця співтаїнниця покаяння бере душу під свою опіку і спішить очистити її. Совість знає, що душа покірна благові, й править нею, як вершник. Вона хоче, щоб покаяння було прийняте, бажає, щоб утвердилось воно в грішниках і, як сонце, проникло в їхній ум, освітивши його. Так легко приводить вона їх до Бога і невдовзі робить їх Його набутком.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 
https://www.youtube.com/embed/YwvM3bUl6Kw

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 

https://www.youtube.com/embed/mcc5qLxLQwQ

www.zarvanycia.cc.ua Хресні ходи під час Великого посту.

У великий піст містами і селами Тернопільщини пройдуть хресні ходи. Графік проведення http://www.zarvanycia.cc.ua/v-zarvanyci-u-velykyy-pist-hresni-hody/

Перший недільний день Великого посту (в цьому році 5 березня) є особливим за своєю урочистістю та має назву «Торжество Православ’я». На VII Вселенському Соборі (787р), в якому брали участь представники усіх тогочасних помісних церков, був остаточно сформульований догмат шанування святих ікон. А у 842 році Свята Церква разом з імператрицею Візантійської імперії Феодорою перемогла єресь іконоборства та затвердила православні догмати і традиції, пов’язані з шануванням Хреста Господнього, мощей угодників Божих та святих ікон.

Шанування святих ікон є шануванням слави Господньої, Божої Матері та святих угодників Божих, а не шанування дерева, фарб та матеріалу, з якого виготовлена ікона. У цей день в соборному Благовіщенському храмі, як і у всіх храмах Української Православної Церкви та всього світового Православ’я , після Божественної Літургії звершувався молебний спів «Торжества Православ’я». 

Після богослужінь в православних храмах нашого міста, священнослужителі і віряни здійснили традиційний хресний хід від Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці з святими іконами, і святими мощами угодників Божих на автобусах навколо обласного центру. Зупиняючись біля поклінних хрестів на кільцевій дорозі, звершувалися короткі піснеспіви з читанням Святого Євангелія та молитвами за мир на нашій Українській землі. 

Священнослужителі благословляли хресним знаменням та кропленням святою водою з чотирьох сторін місто святої Єлисавети, підносячи прохання за злагоду і благополуччя всіх його жителів. В хресній ході були святині з основних храмів міста, а також ковчег с частками мощей святих праведних Захарії і Єлисавети та Іоанна Хрестителя зі Свято-Єлисаветинського чоловічого монастиря. Таким чином віруючі християни випрошували духовної підтримки та благословіння від Господа Бога і Пресвятої Богородиці та молитовної допомоги від святої Єлисавети для всіх православних християн та людей доброї волі, для усіх наших співвітчизників. 

На завершення відбувся урочистий молебень у фортеці святої Єлисавети, на місці першого Свято - Троїцького храму. 

Що таке паломництво і його користь для християнина перших століть християни здійснювали паломництво – похід віруючих до святих місць на поклоніння.

Паломництво - це духовна праця, спрямована на очищення душі. В IV столітті приклад паломництва показала свята цариця Єлена, побувавши в Єрусалимі.

Термін «паломник» західного походження і являє собою скорочення від слова «пальмовник». «Пальмовник» - той, хто несе пальмову гілку, переклад відповідного латинського слова, що має на увазі людей, які несуть пальмову гілку і беруть участь у Хресній ході Вербної ( Квітної) Неділі.

У західній традиції «religious piligrim», - «пілігрим», увага акцентується не на духовному стані, а на зовнішньому переміщенні в просторі - мандрівник, той, хто мандрує. 

Прекрасне пояснення терміну «паломник» знаходимо в українській мові, - «прочанин», що означає «ходити на прощу» - шукати прощення гріхів йдучи з молитвою до святих місць. Термін поєднує стан душі і рух до мети.

Церковне розуміння паломництва має тісний зв'язок з вченням про святі ікони. Як відомо, отці VII Вселенського Собору, бажаючи висловити відмінність між ставленням до Бога і до святих ікон, постановили розрізняти два поняття: служіння «Латрі» і поклоніння «проскінісіс». Служіння можливе лише Богу, а поклоніння належить іконам. Такий же принцип у розумінні Церквою і суті паломництва - святі місця - це місця для поклоніння.

Правильне розуміння терміна паломництво багато в чому має визначити справжню культуру самого православного паломництва. Істинний сенс цієї невід'ємної частини духовного життя християнина, повинен правильно усвідомлюватися кожним охочим здійснити паломництво до святих місць. І тоді, без сумніву, кожне паломництво сприятиме духовному зростанню і преображенню людини.

В наш час, нажаль, велика кількість людей, в тому числі і духовенства, не зовсім правильно розуміють суть паломництва, применшують його значення у духовно-релігійному житті і прирівнюють його до туризму. Паломництво – це не туристичний огляд визначних місць, а велика праця для духовного збагачення і очищення. В давнину люди проходили сотні кілометрів, щоб помолитися на святому місці, намагалися відключитися від мирського життя і налаштуватися на молитву. Все тілесне йшло на другий план. Дорога до монастиря займала іноді декілька тижнів. По дорозі прочани зустрічали добрих людей, які давали їм нічліг і годували їх. Це вважалося служінням Богу. Головним ділом для паломників була молитва. Ще з часів древньої Русі наші благочестиві предки, з прийняттям християнства, також прийняли з Візантії і побожну традицію прощі до Святих місць. Найперше відбувалися паломництва до Святої землі, місць Народження, проповіді, Хресних страждань і Воскресіння Христа Спасителя. Також центрами паломницьких подорожей ставали монастирі, як осередки духовного життя. Люди тисячами йшли до таких святинь, як Києво-Печерська, Почаївська, Святогорська, Троїце-Сергієва лаври, Видубицький і Михайлівський Золотоверхий монастирі, Китаєва і Оптина пустині, Зимненський і Флорівський монастирі та багато інших великих і малих обителей, які немов світлосяйні островки християнського благочестя приваблювали велику кількість прочан не тільки нашої землі, але й з усього Православного світу. Також треба відзначити і те, що саме завдяки записам паломників, їхнім письмовим спогадам, ми дізнаємося про багато чудес, свідками яких ставали прочани, відвідуючи святі місця. Наприклад, цікавими і повчальними є записи древньоруського паломника ігумена Даниїла ( ХІІ ст.), який ходив з прощею до Святої землі, став свідком багатьох чудес і описав велику кількість святинь.

Отже, як бачимо, паломництво є дуже корисним в житті людини-християнина, оскільки через прощу до святинь паломник знайомиться з самим християнством, пізнає саму суть його і що найголовніше воцерковляється і знаходить для себе спасіння через єдність з Христом в огорожі Святої Церкви Православної. Тому паломництво без перебільшення можна прирівняти до апостольської проповіді, бо саме через участь в прощах до святих місць багато людей змінюється, виправляють своє життя і стають насправді церковними людьми. 

Розклад професійних прощ http://www.zarvanycia.cc.ua/u-zarvanyci-hrafic-profesiynyh-proshch/

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 

http://vk.com/zarvanycia , 

https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 

http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 

https://twitter.com/Zarvanycia , 

http://blog.i.ua/user/6200557 , 

https://www.youtube.com/embed/MQuNDMPmlKo

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 
https://www.youtube.com/embed/UdV6dELtkq4

Торжество Православ’я. Покликання апостолів. Ін. 1:43-51 
Кожна неділя Великого посту має свою тему для спогадів і роздумів. Зазвичай піст слугував особливим періодом підготовки оголошених до прийняття святого таїнства хрещення й саме таким чином підбиралися недільні Євангельські читання. Але протягом історичного часу кожна неділя посту отримала другу додаткову тему. Першу неділю Великого посту присвятили перемозі Істинної Святої Православної Віри. Віри яка перемогла світ: “ця перемога, що перемогла свiт, – вiра наша” (1Ін.5:4). Фактично, Церква святкує перемогу над усіма єресями, що роздирали Тіло Христове протягом перешого тисячоліття, а особливо над єрессю іконоборства. 

Ін. 1:43-51 
43 Наступного дня Ісус захотів йти до Галілеї; і знаходить Пилипа, і каже йому: йди за Мною. 44 Пилип же був з Віфсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. 45 Пилип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосипа, з Назарета. 46 Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Пилип говорить йому: піди і подивись. 47 Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, го­ворить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства. 48 Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відпо­вів йому: перше ніж покликав тебе Пилип, Я бачив тебе під смоковницею. 49 Нафанаїл відповів Йому: Учи­телю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів. 50 Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; біль­ше цього побачиш. 51 І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 
https://www.youtube.com/embed/GNx_NsirFvI

Сьогодні нам Свята Церква пропонує повчання Господа Ісуса Христа, яке може налаштувати нас на правильне проведення Великого посту: таке, при якому піст принесе нам користь і допоможе повернути даровану в Таїнстві Хрещення благодать, яку ми необдумано втратили, подібно до того як позбулися райського проживання наші прабатьки. 

Господь наш Ісус Христос говорить: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.» Мт.6.14-15. Протягом посту ми повинні, по-перше, подбати про те, щоб принести гідний плід покаяння, по-друге, зрозуміти, що правдиве покаяння і прощення Богом наших гріхів можливі тільки в тому випадку, якщо ми будемо прощати тим, хто винен по відношенню до нас . Ми винні перед Богом, але Він прощає нам гріхи, а тому і ми повинні пробачити нашим кривдникам все, у чому б їх вина перед нами не полягала. Тільки тоді, коли ми будемо каятися і прощати інших грішників, наш піст буде угодний Господу і набуде сенсу. Без покаяння, особливо без покаянної молитви, піст буде лише обмеженням у їжі, чимось на зразок дієти, а аж ніяк не духовним заняттям. Піст, який не супроводжується переміною в серці, заради якого все це і робиться, перетворюється на якусь фізичну вправу, приносячи користь, може бути, нашому здоров'ю, але ніяк не душі. 

Тому справжньою чеснотою, будь то піст, молитва чи милостиня, вважається чеснота, вчинена саме без «зовнішньої само реклами», потай від самого себе. Коли ми постимо заради Бога, заради прощення гріхів, а не заради того, щоб люди мали про нас добру думку, тоді ми отримуємо нагороду від Бога, тому що Він бачить таємне, а явним як би нехтує. За наш намір здійснювати подвиг посту заради нашого спасіння, ради Бога, а не заради людей Він відплачує нам явно, але явно не перед іншими, а для нас самих. Наші ближні, може бути, і не примітять, чи є в нас благодать, чи з'явилася в нашій душі духовна радість, - головне, щоб ми самі відчули дію благодаті у своїй душі, очищення її Божественною дією. 

Давайте поставимося до посту ревно, правильно, будемо постити по-євангельському. Згадаймо наших прабатьків, які через нехтування найлегшої заповідді позбулися райського блаженства. Не будемо нехтувати такими простими і легко здійснимими справами, як утримання від їжі і посилена молитва про прощення гріхів (що саме по собі, навіть без нагороди, радісно і приємно), не будемо позбавляти себе надії на вічне життя. Не будемо уподібнюватися нашим прабатькам в їх гріху недбальства, яке призвело до такого страшного результату, але станемо наслідувати їх, Адама і Єву, в тому покаянні, яке вони мали після вигнання з раю, бо плач став їх супутником. Церковний переказ говорить, що перший хліб Адам приготував, змішуючи каменями зерна пшениці зі сльозами. Подібно розкаюваному праотцю Адаму ми теж повинні смакувати свою пісну їжу, змішуючи її зі сльозами або, принаймні, з жалем сердечним. Тоді Господь наш Ісус Христос дійсно подасть нам свою благодать і ми сподобимось чистим серцем з вірою зустріти велике християнське свято - Воскресіння Христове, яке саме по собі є найбільшим свідченням істинності вчення Господа нашого Ісуса Христа. 

В чому полягає початковий зміст обряду прощення? Згадаймо життя Марії Єгипетської, трохи про старця Зосиму, який відвідував преподобну в пустині і причащав її святих тайн. Був у цьому монастирі такий звичай, заради якого Бог привів туди Зосиму. У перший тиждень Великого посту за літургією всі причащалися Пречистого Тіла і Крові Господньої і куштували трохи пісної їжі; потім всі збиралися в церкві, і після старанної уклінної молитви старці прощалися один з одним, і кожен із поклоном просив у ігумена благословення на майбутній подвиг. 

Після цього відкривалися монастирські ворота, і зі співом псалма «Господь - просвічення моє і Спаситель мій, кого боятимуся,» ченці виходили в пустелю і переходили річку Йордан. У монастирі залишалися тільки один або двоє старців, не для охорони майна - вкрасти там було нічого, - але щоб не залишити церкву без богослужіння. Кожен брав з собою трохи їжі, скільки міг і хотів за своїм тілесним потребам: один небагато хліба, другий - смокви, хто фініки або мочену у воді пшеницю. Деякі з собою нічого не брали, окрім руб'я на своєму тілі, і харчувалися, коли примушував їх до того голод, зростаючими в пустелі травами. 

Перейшовши через Йордан, всі розходилися далеко в різні боки і не знали один про одного, як хто постить і трудиться. Якщо хто бачив, що інший йде до нього назустріч, то йшов в інший бік і продовжував своє життя наодинці в постійній молитві, споживаючи в певний час дуже мало їжі. Так ченці проводили весь Великий піст і поверталися в монастир за тиждень до Воскресіння Христового, коли Церква урочисто святкує Урочистий Вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Прийшовши в монастир, ніхто з братії не питав один одного, як він провів час у пустелі і чим займався, маючи свідком одну тільки свою совість. Такий був монастирський статут Йорданського монастиря ». 

Ще один такий цікавий приклад, що в одній обителі, коли відбувалася сварка між ким-небудь з братів, між ченцем або послушником, то духовний батько не дозволяв їм читати молитву Господню. Чому? Тому що в цій молитві ми молимося: «Відпусти нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто, прости нам гріхи наші (борги це - гріхи), тому що і ми прощаємо винуватцям нашим. Або: остільки оскільки ми прощаємо винуватцям нашим. «Значить», - говорив духовний батько своєму духовному синові – «якщо ти не прощаєш своєму ближньому його гріхів, то значить, ти просиш у Господа, щоб Він не пробачив тобі гріхи твої. А я не хочу, щоб ти про це молився. Тому, поки ти не помиришся, не читай молитву Господню» Звичайно це є всім зрозуміло, що відразу губився спокій і весь час приходило на розум: «Який же я, власне, християнин, якщо я не маю права читати головну християнську молитву?» І це швидко призводило до свідомості необхідності примиритися. 

Просити вибачення не так легко. Часто кажуть: вибачте, даруйте, коли ненавмисно наступають вам на ногу або ненавмисно загородили дорогу. Але ми не про це говоримо, а про той настрій, про який говориться в Євангелії, коли одна людина говорить іншому: «каюсь» Лк.17.4. Так просити пробачення - не легко: це праця і жертва. Треба вирвати з серця погане почуття відокремленості, охолодження і непримиренності. Просити вибачення не легко тому, що вперто сидить в нас демон самолюбства, гордості і амбіцій. Ось ці почуття і треба ретельно і наполегливо виганяти. Їх треба вирвати з серця. Це не формальність, а подвиг покаяння і примирення 

«Хто звик просити вибачення - помре після покаяння і примирення » так повчає митрополита Антонія Храповицького. Отже завершую сьогодні своє слово до вас словами вище згадуваного архіпастиря : «Поспішайте просити вибачення, не розбираючи хто правий і хто винен». Амінь. 

Протоієрей Тарас Огар, парафія Святої Параскеви

19 лютого – останній день, коли дозволяється вживати в їжу м’ясо, на церковнослов’янській мові він називається «м’ясопуст». Попереду – Сирна седмиця, чи як її називають в народі – Масляниця. Вона називається так тому, що з цього дня за церковним Уставом не дозволяється їсти м’ясо, а тільки молочні продукти, яйця і рибу. Смисл цього древнього звичаю в тому, щоб поступово відступати від звичної їжі і переходити до великопісного утримання. 
В середу і в п’ятницю Сирної седмиці замість Божественної літургії звершується особливе богослужіння, схоже з великопісним чином. У суботу Сирної седмиці звершується пам’ять всіх преподобних отців, в подвигу просіявших. Також з вечірнього богослужіння у вівторок розпочинається читання великопісної молитви преподобного Ефрема Сіріна.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557  
https://www.youtube.com/embed/07fFq2Br6Eg