Житіє і страждання святого апостола Пилипа
При морі Галилейському було місто, назване Витсаїда, що стоїть поблизу Харазина і Капернаума. Витсаїда ж із жидівської мови значить "дім ловителів", бо ловці риб там жили. В тому місті народилося троє апостолів: Петро, Андрій та Пилип. Петро — бо із Андрієм були рибарі й управлялися у своїй ловитві, доки не були покликані Христом. Пилип же з юності своєї відданий був від батьків у науку книг і став управний у Святому Писанні, добре відав всі пророцтва про сподіваного Месію, тож, часто про це читаючи, розпалявся щирою любов'ю до Того, якого ще не знав, і одержимість мав — бажання бачити Того, якого ще лицем у лице не уздрів ані не бачив. Розпаленого такою до Месії любов'ю, Той, кого він бажав, пішовши до Галілеї, знайшов Пилипа, як про те святий євангелист Іван пише: "Наступного, — каже, — дня захотів Він [Ісус] піти в Галилею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: "Іди за мною". Він-бо поклика того Господнього не тільки тілесними, але й сердечними почув вухами, відтак повірив, що Той є істинний Месія, обіцяний од Бога через пророків, і пішов за Ним, придивляючись до святого життя Його, і наслідуючи убогості Його, і навчаючись од Нього Божої премудрості, якою мав згодом язичницьке буйство умудрити. Радів — бо Пилип, що віднайшов такого скарба, яким має бути викуплений увесь світ, не бажав, щоб тільки самому тим скарбом багатитися, але хотів, щоб і інші були причасниками того дару. Знайшов, отож, Натанаїла, друга свого, і звістив йому з веселощами, кажучи: "Про кого писав Мойсей у законі іпророки, знайшов я, Ісуса, сина Йосипового, що з Назарета". Натанаїл, те почувши, не сподівався, щоб із пророцтво про народи, що не мали тоді в Нього повірити, хіба по смерті. "Коли, — каже, — зерно пшеничне як у землю впаде, не помре, то одно зостається; як умре, плід рясний принесе" а ще нібито сказав: "Доки я на землі живу, один тільки дім Ізраїлевий маю, що частково вірить у мене, коли ж помру, тоді не один дім Ізраїлевий, але й численні народи вірити в мене будуть". Ще ж бо святий Пилип після Тайної вечері дерзнув запитати Господа про велике таїнство Божества, відтак молив про явлення їм Отця, кажучи: "Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам". Тим своїм запитанням учинив святий Пилип Христовій Церкві велику користь: достатньо-бо навчилися ми відтоді знати, що Син єдиносущний з Отцем, і замикати вуста єретикам, котрі єдиносущність відкидали. Так ото Господь відповів Пилипові: "Скільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: "Покажи нам Отця?" Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Та Господня відповідь навчила святого Пилипа, а при ньому всю соборну апостольську Церкву правдиво вірити про рівність Синового божества з Отцем; Арія ж, облудника, присоромлює, котрий Сина Божого істотою, а не Творцем називає.
Після ж вільної страсті та воскресіння Сина Божого святий апостол Пилип бачив з іншими апостолами Господа свого, який був уже в безсмертній і прославленій плоті, мир же і благословення прийняв од Нього, бачачи вознесіння Його. І прийнявши зішестя Духа Святого, став проповідником Христовим поміж народів: упав-бо йому жеребок іти на проповідь в азійські країни, але спершу в Галилеї проповідував, де одна жінка зустріла його, носячи на руках померле дитя, і, як матір, невтішно ридала. її Христовий проповідник, побачивши, помилував і простяг правицю до вмерлого дитяти та й каже: "Устань, повеліває тобі Христос, Якого я проповідую!" І тоді дитя ожило, жінка ж, прийнявши через воскресіння мертве своє чадо живим та здоровим, припала до ніг апостолових, воздаючи подяку за воскресіння сина свого і просячи в нього хрещення: повірила-бо у Христа Господа, Якого він проповідував. Він-бо, хрестивши матір із дитям, повернувся в язичницькі країни. Проповідуючи ж в Елладі, численні чудеса творив, зцілюючи недужих, воскресив і мерця одного силою Христовою, через це люди ізраїльські, котрі розсіяно жили поміж народів, були у великому дивуванні, посилали в Єрусалим до архиєреїв та князів, звіщаючи, що "один чоловік від вас, на ймення Пилип, прийшов до нас, проповідуючи ім'я Ісусове, ним-бо проганяє бісів і зцілює всілякі недуги, а що найчудовніше: одного померлого тим іменем Ісусовим із мертвих підняв, і вже багато є таких, що послухали його і вірують в Ісуса". І прийшов невдовзі із Єрусалиму в Елладу один архиєрей із книжками, ярячись на Пилипа. Одягся у свою архиєрейську одежу, сів на судилищнім престолі високо і з гордістю, і стояла біля нього безліч людей, юдеї та язичники. Привели ж відтак і святого апостола Пилипа і поставили поперед собориська. На нього ж зирнув архиєрей і з гнівом почав говорити: "Чи не досить тобі було в Юдеї, і Галилеї, і в Самарії зваблювати простих і ненаучених людей, але й сюди, до премудрих еллінів, ти прийшов, розсіюючи звабу свою, якої навчився ти від Ісуса, Котрий закону Мойсеевому був супротивний, за те осуджений і голий не хресті повішений та й помер безчесно. Коли ж настало свято Пасхи, коли вже похований Він був, учні украли Його таємно на звабу багатьом і прорекли всюди, що Сам воскрес із мертвих". Коли це архиєрей сказав, закричали люди на Пилипа: "Що відповіси на це, Пилипе?" І був гомін великий: одні казали, щоб убити Пилипа, інші ж говорили, щоб відвести в Єрусалим на пагубу. Святий же апостол Пилип розтулив вуста свої і рече до архиєрея: "Сине людський, даремно любиш марнотне і мовиш олжу. Пощо серце твоє закам'яніло і не хочеш виповісти істини? Чи ж не ви печаті на гробі поклали і сторожу приставили? І коли Господь наш воскрес, не розрушивши гробних печаток, чи ж не ви тоді воїнам золотом руки наповнили, щоб ті збрехали, кажучи: "Коли ми, воїни, спали, украдений був"? То як же тепер не соромишся на істину брехати? Воістину, самі гробні печатки справжні є свідки Христового воскресіння, а вашої неправди викривачі, і будуть ними у день відомсти!" Коли це апостол говорив, вельми розпалився архиєрей ярістю й кинувся на апостола, сам бажаючи його схопити й убити, але тоді осліп на очі і весь почорнів. Наближені, коли почули те, гадали, що то є волхвування, і багато хто кинувся на Пилипа, бажаючи його погубити як волхва, але всіх, хто хотів схопити його, така ж сягла кара, яка впала і на архиєрея. А ще й землі було хитання, і всі, злякавшись, тремтіли зі страху і пізнавали велику силу Христову. Апостол же, побачивши біду осліплених на очі тілесні й душевні, заплакав про них, тоді став до молитви, просячи Бога просвічення їм тілесного, а вкупі й душевного. І подалося ураженим зцілення з висоти — таким чудом багато людей навернулися до Христа й повірили в Нього. Одначе архиєрей, осліплений бувши злобою, не тільки не хотів після покари тієї оцнотливитися та істину пізнати, але й огуди численні говорив на Господа нашого Ісуса Христа, і тоді більша від першої покара сягла його, бо раптово земля розверзла вуста свої і пожерла його, як Датана й Авірона. Після ж архиєрейської погуби святий апостол Пилип там багатьох хрестив і одного чесного та достойного чоловіка, на ймення Наркіс, єпископом їм поставив та й пішов у Парти. Коли йшов дорогою, помочі в трудах своїх од Бога просив, і сталося: коли уклякнув на молитву, явилося йому в небесах зображення орла із позолоченими крильми, подібне до розіп'ятого Христа. Тим явленням укріпився і знову пішов проповідувати. І обійшов Кандакієві міста в Аразії, увійшов до корабля й рушив морем до Азоту. Була ж буря велика на морі вночі, аж усі засумнівалися, що житимуть, — святий апостол став на молитву, і тоді явивсь у повітрі світлоносний образ хреста й просвітив нічний морок — і море стало в тиші, і замовкли хвилі його. Прибувши до Азоту, Пилип вийшов із корабля, і прийняв його в дім свій один странньолюбець на ймення Никоклід, що мав дочку на ймення Харитина, котра на одне око хворіла. Зайшов апостол у Никоклідовий дім, сказав слово Боже тим, котрих там застав, і всі з насолодою його вислухали. Присіла там послухати й Харитина і настільки повчанням його захопилася, що і про хворобу очну забула. Апостол же, побачивши таку її схильність до слухання слова Божого і збагнувши хворобу її, помилосердствував щодо неї і повелів їй руку на боляще своє око накласти й закликати ймення Ісуса Христа. Коли ж те учинила дівиця, тоді зцілилося око її, і повірив увесь дім Никоклидів у Христа, і хрестилися.
Апостол же Пилип із Азоту пішов до Єраполя Сирійського, де, коли проповідував Христа, піднявся на гнів люд і хотів побити його камінням. Був між людей звісний один чоловік на ймення їр; той, бажаючи збавити Пилипа від кам'яного побиття, сказав до людей: "Мужі-співгромадяни, послухайте ради моєї: не учиняйте ніякого зла дивному цьому чоловіку, доки не збагнемо, чи істинне є його вчення, а коли не виявимо за істину, тоді погубимо людей його". Люди ж супроти Їра не дерзнули нічого казати, і взяв Їр Пилипа, повів його у дім свій. Пилип же, свою звичайну ширячи проповідь про Христа в домі Їровому, привів до святої віри Їра і весь дім його та й сусідів його і просвітив їх купіллю святого хрещення. Довідалися про це громадяни, що Їр прийняв хрещення, зібрались усі й, обступивши двора його, хотіли запалити, щоб згорів із апостолом Їр зі всіма домашніми своїми. Збагнув апостол сум'яття людське, вийшов до них без страху; вони ж, як дикі звірі, скрегочучи зубами своїми, схопили його й повели на свою раду. Начальник же ради їхньої, якому ім'я було Аристарх, побачивши апостола, простяг руку свою і схопив його за волосся, і тоді всохла рука його, і око йому осліпло, і вуха поглухли. Коли це сталося, змінили люди гнів і, дивуючись чудові, молили Пилипа, щоб зцілив радника їхнього Аристарха. Сказав Пилип: Коли не віритиме в Бога, Якого я проповідую, то не зцілиться". Як таке сказав Пилип до люду, несено було тоді на поховання якогось мерця, і сказали люди із докукою апостолові: "Коли мерця того воскресиш, тоді й Аристарх, і всі ми почнемо вірити в Бога твого". Апостол же очі звів до неба і, достатньо помолившись, сказав до мерця, котрий лежав на ложі, покірливим голосом мовлячи: "Теофіле!" — і тоді зрушився мертвий, сів і розплющив очі свої. Рече до нього знову Пилип: "Христос повеліває тобі: встань і бесідуй із нами". Встав-бо мертвий із ложа, припав до апостолових ніг і сказав: "Дякую тобі, святий слуго Божий, що від багатьох лих збавив ти мене в цей час, два-бо чорні та сморідкі ефіопи немилостиво мене волочили, і коли б ти, упередивши, не збавив мене від них, то був би вкинутий у лютий тартар". Тоді всі, що бачили те преславне чудо, єдиними вустами прославляли єдиного істинного Бога, якого Пилип проповідував. Махнув же апостол рукою, щоб замовкли трохи, повелів Їру, щоб своєю рукою хресного образа накреслив на Аристарсі, знаменуючи пошкоджені члени його. І коли це Їр учинив, тоді зцілилася усохла рука Аристархова, і око прозріло, і вуха почали чути, і весь здоровий став. Через такі чудеса від святого Пилипа, які були силою Христовою, все те місто повірило в Господа і побили ідолів своїх. Спершу-бо батько Теофілів побив своїх дванадцятеро золотих богів, а золото роздав тим, що потребують. Апостол же хрестив там усіх, Їра поставив їм єпископом і церкву збудував, і у святій вірі новопросвічених утвердив та й відійшов од них в інші країни на проповідь. Пройшов-бо Сирію і всю горню Азію і прийшов у країни менші Азії — в Лідію та Мисію — і, проходячи їх, навертав до Бога заблуклих людей. Зустрівся там йому і святий апостол Вартоломей, котрий тоді у ближніх містах проповідував і посланий був од Бога в поміч Пилипові. А ще й сестра Пилипова Маріямія-дівиця пішла слідом за братом своїм, і всі вкупі служили людському спасінню. Пройшли ж усі міста лідійські та мисійські, добровіщаючи, і багато від невірних напастей та скорбот прийняли: биті були, і в темницях зачинювані, й камінням закидані, але в усіх тих напастях та ранах, за благодаттю Божою, живі залишилися, підіймаючись на упередні труди Христові в добровіщанні. Дійшли й до улюбленого учня Христового Івана Богослова, який там — таки, в Азії, Христа проповідував, і з ним утішилися духовною втіхою; рушили у Фригійську країну і зайшли до міста фригійського Єраполя, проповідуючи Христа. Було ж бо те місто повне ідолів, яким, звабою бісівською осліплені, люди поклонялися. А ще була там єхидна, яку, наче бога, пошановували єрапольські жителі, і в храмі, заради неї збудованому, тримали її зачинену, і всілякі їй приносили жертви, й живили її, та й інших певних гадів, і змій, і єхидн почесно оберігали безумнії ті люди.
Спершу-бо на єхидну ту святий Пилип із дружиною своєю молитвою озброївся. Якраз трапилося тоді, що був із ними й святий Іван Богослов, який їм допоміг і переміг єхидну, молитвою, наче списом її заколовши й учинивши мертвою Христовою силою. Але святий Іван тоді від них одлучився, залишивши їм Єраполь до проповідування в ньому Божого слова, а сам пішов в інші міста, несучи Добру новину світу. Пилип же святий із Вартоломієм та Маріямією в Єраполі залишилися, старанно намагаючись вигнати звідтіля тьму ідолопоклонства, щоб засяяло велике світло пізнання істини, і трудились у слові Божому день і ніч, навчаючи зваблених, урозумляючи безумних і наставляючи на путь заблуклих.
Був у тому місті чоловік на ймення Стахій, той сорок років на очі був сліпий, йому ті святі апостоли молитвою тілесні очі розкрили, а душевні очі просвітили проповіддю Христовою і, хрестивши того, пробували в домі його. Пронеслася слава по цілому місту, що прозрів сліпий Стахій, і зібралося багато людей до його домівки, і навчали святі апостоли тих, що прийшли до них, віри в Ісуса Христа. Принесені були й численні недужі, і всіх зціляли молитвою та й бісів од людей одганяли. Через те безліч людей повірили в Христа і хрестилися від святих апостолів. Антипат же міста того мав жінку на ймення Никанора, та була вкушена змією і лежала хвора, вже близько смерті пробувала. Почувши про святих апостолів, що були в домі Стахієвому, котрі всілякі хвороби зціляють словом, повеліла рабам нести себе до них — не було тоді чоловіка її вдома, і дістала подвійне зцілення: і від зміїного укусу в тілі, і від бісівської шкоди в душі зцілилася, повіривши у Христа через їхнє навчання. Коли прийшов антипат додому, сказали йому раби, що жінка його навчилася вірити у Христа від якихось мандрівних людей, котрі живуть у Стахієвому домі. Антипат же розгнівався вельми, повелів відтак апостолів схопити, а Стахієвий дім вогнем спалити — і сталося за повелінням його. Збіглося багато люду єрапольського, схопили святих апостолів Пилипа, і Вартоломея, і святу діву Маріямію та й поволочили їх вулицями, б'ючи й наругу над ними чинячи, відтак укинули їх до темниці. По тому сів антипат на судищі, щоб судити проповідників Христових, і зібралися до нього всі жерці ідольські і жерці загинулої єхидни та й скаржилися на святих апостолів, кажучи: "Вчини відомсту, антипате, за безчестя богів наших. Відколи-бо ці чужинці ввійшли до міста нашого, спорожніли олтарі великих богів; забули-бо люди приносити їм звичайні жертви, загинула й почесна богиня наша єхидна, і все місто наповнилося беззаконня — отож умертви тих волхвів. Тоді антипат повелів зі святого Пилипа стягти одежу, кажучи: "Мають бути чари в одежі його". Але, стягши, не знайшли нічого; також і Вартоломея роздягали. Коли ж приступили до Маріямії, бажаючи роздягти її й оголити дівоче її тіло, воно раптом змінилося перед очима їхніми — і стала ніби полумень вогненний, аж злякалися нечестиві, відбігши від лиця її. Засудив, отож, ігемон святих апостолів на розп'яття: спершу-бо святого Пилипа, просвердливши п'яти його і шнурка продівши, на високе дерево просто дверей єхидниного храму повісили, стрімголов розіп'явши, і камінням кидали в нього; по тому святого Вартоломея просто розіп'яли на стіні храму. І учинився раптово землетрус великий, і розвернула земля вуста свої, пожерла антипата і всіх жерців єхидниних і люду невірного безліч із ними. І настав страх великий в усіх вірних та невірних, і закричали всі, котрі залишилися, до святих апостолів, щоб помилували їх і вмолили про них Бога свого єдиного істинного, щоб не пожерла й тих земля. І тоді кинулися звільняти Вартоломея; Пилипа ж не могли швидко звільнити, бо високо був повішений. А найбільше тому, що таке було доброзволення Боже, щоб апостол його через такі страждання і смерть перейшов од землі до неба, до якого й ноги його скеровані були. Висячи так, святий апостол Пилип молив Бога за ворогів своїх, аби відпустив їм гріхи їхні і щоб просвітив духовні очі їхні, щоб уздріли й пізнали істину. Господь же схилився до молитви його, і тоді повелів землі і вивів пожертих усіх людей живими, тільки залишилися в безодні антипат із жерцями єхидни. І всі велеголосно Христову силу ісповідали й прославляли, бажаючи хрещення. І вже коли хотіли вони зняти святого Пилипа з дерева, віддав той у руки Христу святу свою душу — мертвого-бо його зняли. Сестра ж його за плоттю свята Маріямія, яка чисто берегла своє дівство, дивилася на страждання і смерть свого брата Пилипа, зняте ж із дерева його тіло любо обіймаючи, цілувала і веселилася духом за нього, бо добре здійснив своє життя. Вартоломей же хрестив усіх, котрі повірили в Христа, і поставив їм єпископом Стахія, також учинив поховання чесного тіла святого апостола Пилипа. На місці ж тому, де витікала кров святого апостола, після трьох днів виросла виноградна лоза на знамення того, що святий апостол Пилип після пролиття своєї крові за Христа вічними насолоджується веселощами із Господом своїм у Царстві Його. Святий же Вартоломей із блаженною дівою Маріямією після поховання святого Пилипа, пробувши якісь дні в Єраполі і добре утвердивши у вірі новозібрану Христову Церкву, відійшли: він — у Алван, місто, що було у Великій Вірменії, де і був розіп'ятий; вона ж пішла в Ликаонію і там, багатьох до святої віри привівши, заснула з миром. І всім же цим та й Богові нашому слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.
http://vk.com/zarvanycia?w=wall174147137_1788%2Fallhttps://twitter.com/Zarvanycia
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557https://
www.facebook.com/zarvanycia.nethttp://vk.com/zarvanycia
