Святой мученик Неофит

Святой мученик Неофит, родом из города Никеи, был воспитан своими родителями в строгом христианском благочестии. За доброту, воздержание и постоянную молитву Богу угодно было еще в отрочестве прославить святого Неофита даром чудотворений. Подобно МоисеюЖитие.. Пророк МоисейИкона. Святой пророк МоисейМолитвыХрам Вознесения Господня на Гороховом поле, святой отрок извлекал воду из камней городской стены ударом руки и поил этой водой страдавших жаждой. По молитве матери святого Неофита, просившей открыть ей Промысел Божий о сыне, произошло чудесное явление белого голубя, возвестившего об ожидающем его спасительном пути. Явлением того же голубя святой выведен был из родительского дома и приведен в горную пещеру, служившую убежищем льву. Там прожил отрок до пятнадцати лет, выйдя из нее лишь раз для того, чтобы похоронить родителей и раздать имущество нищим.

Во время гонений ДиоклитианаДиоклитиан (284 - 305) он добровольно явился в Никею и смело начал обличать нечестие языческой веры. Пришедшие в ярость гонители повесили святого на дереве, били его воловьими жилами и строгали тело железом. Затем бросили его в раскаленную печь, но святой мученик остался невредимым, пробыв в ней 3 дня и 3 ночи. Мучители, не зная, что сделать еще с Неофитом, решили убить его. Один из язычников вонзил копье в грудь святого, и страдалец отошел ко Господу на 16-м году своей жизни, около 303 - 305 года, в Никее.

Преподобний Максим Ісповідник

Преподобний Максим Ісповідник народився в Константинополі біля 580 року і виріс в благочестивій християнській сім'ї. В юності він отримав різносторонню освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів Богословською діалектикою. Коли преподобний Максим поступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 - 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він віддалився в Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору - нині Ськутарі), де прийняв чернече постриження.
Своїм смиренням він незабаром заслужив пошану від братії і був вибраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, по своїй незвичайній скромності, він, за власними його словами, "залишався простим ченцем". В 633 році на прохання одного майбутнього богослова святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.

Імператор Констанс II наказав схопити преподобного Максима за його засудження монофелітської єресі. Цей наказ був виконаний через п'ять років, в 654 році. Преподобного Максима звинуватили в зраді вітчизні і ув'язнили. В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: кожному відрізали язик і відрубали праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь здійснив чудо: всі вони віднайшли здатність говорити і писати. Преподобний Максим помер 13 серпня 662 року.

Прп. й богоносного Євтимія Великого

Святий Євтимій Великий народився 378 року у вірменському місті Мелітині, де він пізніше був священиком і настоятелем монастирів. Згодом Євтимій потайки вирушив до Святої Землі і оселився у келії біля Єрусалима. Проживши п'ять років, він віддалився вглиб пустелі.

Згодом біля його печери почали поселятися побожні пустельники. Так постав монастир, настоятелем якого Євтимій призначив побратима Теоктиста, а сам почав вести в пустелі Рува над Мертвим морем самітне і дуже строге життя. Завдяки його чуду зцілення сина арабського князя багато арабів навернулися до Христової віри. Представники Євтимія брали участь у Вселенських Соборах в Ефесі 431 року та Халкідоні 451 року. Уснув Євтимій 473 року, провівши 68 літ у пустелі.

Проповідь на неділю про Закхея

Дорогі брати і сестри!

Пригадаймо, яким солодким був наш сон у недавні передсвітанкові години. Останні години, коли нам ще так недовго лишається спати. Десь перед ранком, годині о четвертій ночі, під вікнами загуде перший трамвай, чи проїде машина із тими, хто першими поспішає на роботу. І хоча ми ще спимо і ніби не чуємо цих рухів, наша підсвідомість уже дає сигнал, що невдовзі і нам уставати і починати свій робочий день.

Саме таким є в нашому церковному календарі сьогоднішній день, неділя Закхея. Ще лишається місяць до початку Великого посту, але вже це перше євангельське читання про митаря Закхея нагадує нам, що вже відкривається перед нами неоціненна для християнина перспектива усамітнення до нашої внутрішньої пустелі. Надходить час, який ми присвячуємо для подолання людських немочей, для наближення до Бога. Бо що ж і є метою Великого посту, як не подолання того драматичного розриву, який через наші людські немочі, через наші провини утворився між нашим Отцем, Творцем кожного з нас, між Спасителем кожного з нас та нами, нашою хворою людською особистістю. У сучасному світі ці хвороби великою мірою пов’язані з тим, що ми насамперед намагаємося виглядати якомога краще перед людьми, і значна частина сучасної цивілізації в цілому присвячена створенню саме таких образів, які часто мають мало спільного із їхніми носіями. Навіть професія склалася у світі новітніх політтехнологій: іміджмейкери, тобто ті, хто творять ці фальшиві образи і пропонують їх людському загалові.

І що сьогоднішній день нам пропонує побачити? Впливову людину, начальника митниці, який і в ті часи займав посаду дуже прибуткову і важливу, служачи на одному з центральних міст на дорозі від Йордану до Єрусалиму, в Єрихоні, Закхея. Єрихон взагалі дуже дивне місто. Коли археологи почали його розкопувати, вони пережили шок, бо знайшли не тільки сліди тієї першої катастрофи, яка сталася, коли юдейське військо перейшло Йордан і прямувало в Обіцяну землю її відвойовувати та перед ним упали мури Єрихону, але цивілізаційні шари, залишені людьми на тисячі років. Взагалі вважається, що це одне з найдавніших розкопаних археологами поселень на землі. Воно дійсно займає вигідне місце, і зараз, коли їхати із Йордану далі на Схід, у бік Мертвого моря та ріки Йордану, то ми не можемо обминути і це містечко, в якому сьогодні здійснює управління палестинська адміністрація.

Отже тоді, за Ісуса Христа, в цьому митному центрі збирав податки Закхей. Очевидно, він теж дбав про те, аби виглядати поважно, грізно перед людьми. Та вмить він забув про свій імідж, коли почув про наближення Вчителя, про Якого так багато чув, Якого хотів хоча б краще, зблизька побачити. Він, очевидно, сам юдей, знав про єрархічну відстань, яку створюють між собою юдейські рабини і звичайні люди. Мабуть, він і не сподівався, що Ісус наблизиться до нього. Може, він боявся, що, коли він стане зблизька, то почує слова осуду, відрази, що його скривдять. І тому він ховається за спинами інших людей. А йому нічого не видно, бо він зовсім маленький на зріст.

І ось Закхей вилазить на смоковницю, забувши про свої спроби створити впливовий імідж. Він думає тільки про одне: побачити Ісуса. І він був винагороджений за цей свій настрій, за прагнення передусім наблизитися до Божого Сина, Сам Ісус його помітив серед сотень людей, які зібралися вздовж дороги, Він виділив його, Він пішов до нього в гості, попри весь осуд, не дбаючи також про те, що говоритимуть люди. І саме тоді Закхей одержує найвищу нагороду, коли він, розчулений тим, що його внутрішнє життя, його думки і прагнення помічені і оцінені Месією, стає на шлях покаяння. Наш піст має бути часом покаянням для кожного з нас, часом виправлення помилок, яких ми встигли наробити. Але що насамперед необхідно для цього? Зректися наших фальшивих стереотипів, забути про намагання передусім добре виглядати в очах людей, пам’ятати про одне: найважливіше у нашому житті – бути з Богом.

І тоді ми будемо винагороджені, коли дбатимемо не про фальшивий образ, який ми пропонуємо за замінник нашого справжнього «Я» у спілкуванні з людьми довкола нас, а коли ми будемо прагнути бути поряд із Христом попри все. Попри те, що сторонні особи зауважать наші людські немочі, попри те, що ми будемо виглядати якось неадекватно до того роками, багатьма роками створеного образу, за яким ми мали сховатися від загалу. Христос запрошує нас, подивитися на Нього і пірнути своїм поглядом у безмежну глибину того, що наближається до нас, – у глибину Небесного Царства, яке несе з Собою Сам Спаситель Світу, йдучи кликати нас до неба.

І хай кожен із нас шукає смоковницю, яка десь росте в житті кожного з нас, те місце, з якого ми можемо найкраще побачити Христа. А це значить – шукаючи форми молитви, які для нас прийнятні, винаходячи спосіб побільше часу присвятити читанню Святого Письма, перебуванню у церкві. І хай кожен пам’ятає, що Той, Хто наближається до нас, завжди помітить і оцінить наше прагнення побачити Його за натовпом людей, які зібралися. Можливо, саме в цей час, під час Великого посту, хтось із нас відчує в своєму серці слова: «Закхею, сьогодні належить Мені бути у домі твоїм». Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

---
Євангеліє, неділя Закхея. Проповідь о.Ігора Красія http://www.youtube.com/watch?v=VqNTl47ywcg

Один умный профессор однажды в университете задал студенту интересный вопрос.

Профессор: Бог хороший?

Студент: Да.

Профессор: А Дьявол хороший?

Студент: Нет.

Профессор: Верно. Скажи мне, сынок, существует ли на Земле зло?

Студент: Да.

Профессор: Зло повсюду, не так ли? И Бог создал все, верно?

Студент: Да.

Профессор: Так кто создал зло?

Студент: ...

Профессор: На планете есть уродство, наглость, болезни, невежество?
Все это есть, верно?

Студент: Да, сэр.

Профессор: Так кто их создал?

Студент: ...

Профессор: Наука утверждает, что у человека есть 5 чувств, чтобы
исследовать мир вокруг. Скажи мне, сынок, ты когда-нибудь видел Бога?

Студент: Нет, сэр.

Профессор: Скажи нам, ты слышал Бога?

Студент: Нет, сэр.

Профессор: Ты когда-нибудь ощущал Бога? Пробовал его на вкус? Нюхал его?

Студент: Боюсь, что нет, сэр.

Профессор: И ты до сих пор в него веришь?

Студент: Да.

Профессор: Исходя из полученных выводов, наука может утверждать, что
Бога нет. Ты можешь что-то противопоставить этому?

Студент: Нет, профессор. У меня есть только вера.

Профессор: Вот именно. Вера - это главная проблема науки.

Студент: Профессор, холод существует?

Профессор: Что за вопрос? Конечно, существует. Тебе никогда не было холодно?

(Студенты засмеялись над вопросом молодого человека)

Студент: На самом деле, сэр, холода не существует. В соответствии с
законами физики, то, что мы считаем холодом в действительности
является отсутствием тепла. Человек или предмет можно изучить на
предмет того, имеет ли он или передает энергию. Абсолютный ноль (-460
градусов по Фаренгейту) есть полное отсутствие тепла. Вся материя
становится инертной и неспособной реагировать при этой температуре.
Холода не существует. Мы создали это слово для описания того, что мы
чувствуем при отсутствии тепла.

(В аудитории повисла тишина)

Студент: Профессор, темнота существует?

Профессор: Конечно, существует. Что такое ночь, если не темнота:

Студент: Вы опять неправы, сэр. Темноты также не существует. Темнота в
действительности есть отсутствие света. Мы можем изучить свет, но не
темноту. Мы можем использовать призму Ньютона, чтобы разложить белый
свет на множество цветов и изучить различные длины волн каждого цвета.
Вы не можете измерить темноту. Простой луч света может ворваться в мир
темноты и осветить его. Как вы можете узнать насколько темным является
какое-либо пространство? Вы измеряете, какое количество света
представлено. Не так ли? Темнота это понятие, которое человек
использует, чтобы описать, что происходит при отсутствии света. А
теперь скажите, сэр, смерть существует?

Профессор: Конечно. Есть жизнь, и есть смерть - обратная ее сторона.

Студент: Вы снова неправы, профессор. Смерть - это не обратная сторона
жизни, это ее отсутствие. В вашей научной теории появилась серьезная
трещина.

Профессор: К чему вы ведете, молодой человек?

Студент: Профессор, вы учите студентов тому, что все мы произошли от
обезьян. Вы наблюдали эволюцию собственными глазами?

Профессор покачал головой с улыбкой, понимая, к чему идет разговор.

Студент: Никто не видел этого процесса, а значит вы в большей степени
священник, а не ученый.

(Аудитория взорвалась от смеха)

Студент: А теперь скажите, есть кто-нибудь в этом классе, кто видел
мозг профессора? Слышал его, нюхал его, прикасался к нему?

(Студенты продолжали смеяться)

Студент: Видимо, никто. Тогда, опираясь на научные факты, можно
сделать вывод, что у профессора нет мозга. При всем уважении к вам,
профессор, как мы можем доверять сказанному вами на лекциях?

(В аудитории повисла тишина)

Профессор: Думаю, вам просто стоит мне поверить.

Студент: Вот именно! Между Богом и человеком есть одна связь - это ВЕРА!

Профессор сел.
Этого студента звали Энштейн.

Преподобний Макарій Великий

1 лютого - пам'ять святого преподобного Макарія Великого, Єгипетського (390-391).
Преподобний Макарій Великий народився в Єгипті близько 301 року. З любов'ю і старанністю доглядав він своїх батьків в старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і після їх смерті став абсолютно вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-монаха преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя. Спочатку він поселився в пустинному місці недалеко від поселення, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі.

Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого (+ 356 р.), батька єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний Антоній з любов'ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій подвизався довгий час, а потім, за порадою святого, віддалився в Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там так прославився своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», оскільки, ледве досягнувши тридцятилітнього віку, він проявив себе досвідченим ченцем. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч, і вони волали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю – смирення.

Коли святому виповнилося 40 років, він був висвячений в сан священика і поставлений настоятелем ченців, які жили в Скитській пустелі. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував великого Антонія, отримуючи від нього повчання в духовних бесідах. Разом з двома іншими учнями преподобного Антонія преподобний Макарій сподобився бути присутнім при блаженній його смерті, і ніби як якийсь великий спадок, отримав посох преподобного Антонія, яким той підтримував в дорозі своє немічне тіло. Разом з цим посохом преподобний Макарій прийняв і дух Антонія Великого, як колись прийняв дух пророк Єлисей після пророка Іллі. Силою його духу преподобний Макарій робив багато чудес. Одного разу преподобний Макарій розмовляв з черепом головного язичницького жреця, який розповідав про свої муки, і про більш тяжкі і лютіші, яких зазнали ті, хто пізнав ім'я Боже, але відкинув Його і заповіді Його не виконував.

Внаслідок того, що до нього приходило безліч народу, преподобний Макарій мав мало часу, щоб в усамітненні вдаватися до богопізнання. Тому преподобний викопав під своєю келією глибоку печеру, куди він ховався від тих, хто постійно приходив до нього і порушував його богопізнання і молитву. Преподобний Макарій досяг таких успіхів у досягненні святості, що по його молитві Господь воскрешав померлих. Не дивлячись на таку висоту досягнутого богоуподібнення, він продовжував зберігати незвичайне смирення.

В роки царювання імператора Валента аріанина (364-378 рр.) преподобний Макарій Великий разом з преподобним Макарієм Олександрійським піддався переслідуванню з боку аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустинний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, отримала зцілення дочка жреця, після чого сам жрець і всі жителі острова прийняли святе хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ був присоромлений і дозволив старцям повернутися в свої пустелі.

60 років провів святий Макарій в мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний проводив в бесіді з Богом, часто перебуваючи в стані духовного піднесення. Свій подвижницький досвід святий втілив в глибокі богословські творіння. 50 бесід і 7 подвижницьких слів залишилися дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого. Найвище благо і мета людини – з'єднання душі з Богом, – основна думка в творіннях преподобного Макарія.

Преподобний дожив до 97 років, незадовго до смерті (+ бл. 390-391 р.) йому явилися преподобні Антоній і Пахомій, які повідомили радісну звістку про близький перехід його в блаженні небесні обителі. Преподобний почав готуватися до своєї смерті. Через дев'ять днів преподобному Макарію явився Херувим з безліччю Ангелів. Коли свята душа преподобного Макарія була взята Херувимом і піднеслася ним на небо, деякі з отців мисленними очима бачили, як біси на віддалі стояли і волали, що уникнув їх святий Макарій.

Іван Боско

Іван Боско народився 16 серпня 1815 року в маленькому селі Кастельнуово д’Асті в королівстві П’ємонт на півночі Італії. Ще в дитинстві, зі смертю батька йому довелось пережити біль втрати всіх тих бідних сиріт, яких пізніше огорне своєю батьківською любов’ю. Тож саме в особі мами Маргарити знайшов приклад християнського життя, який назавжди залишився в глибині його серця.

У 9 років приснився йому віщий сон (див.відео): що знаходиться він серед великої юрби дітей, які бавляться, але деякі богохулили. Тому Іванко швидко кинувся до них з кулаками, бажаючи стусанами припинити це неподобство. Але тієї ж хвилини побачив перед собою одного Чоловіка, який промовив: «Не бійкою, а добротою та любов’ю муситимеш завоювати цих твоїх друзів … Я дам тобі Вчительку, яка навчить тебе мудрості». Тим чоловіком був Ісус, а вчителькою — Пресвята Богородиця, під опікою якої перебуватиме все своє життя і почитатиме ЇЇ як «Помічницю християн». Різні трюки та фокуси, яких Іван навчився від жонглерів, використовував для того, щоб привернути увагу своїх однолітків і захистити їх від небезпеки гріха: «В моєму товаристві вони не говорять поганих слів» — казав своїй мамі.

Кирило Александрійський

Кирило Александрійський походив із знатної і благочестивої християнської сім'ї. Племінник і наступник (з 412 р.) по кафедрі патріарха Феофіла, він під його керівництвом отримав чудову освіту. Він вивчив світські науки, у тому числі і філософію, але якнайбільше прагнув глибшого пізнання Святого Письма і істин християнської віри. В юності святий Кирило вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Александрійський Феофіл (385 — 412) висвятив його на диякона, зарахував до клиру і, бачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.

По смерті Патріарха Теофіла святий Кирило одностайно був вибраний на патріарший престол Александрійської Церкви і очолив боротьбу із єресю Новаціана, що розповсюдилася в Александрії. Він вчив, що християни, які відпали під час гонінь від Церкви, не можуть бути знову нею прийняті.

Святий Кирило до кінця життя працював над складанням пасхалії за правилами Нікейського собору. Він встиг розписати дні святкування християнської Пасхи на наступні 95 років, аж до 20-х років VI ст. Александрійська пасхалія була прийнята всім християнським світом.

Помер святитель Кирило в 444 році, залишивши багато творів. Особливо слід відзначити Тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринтян і Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361—363). Величезне значення мають п'ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю, під назвою «Скарб», написана проти Арія і Евномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, у яких подано точний виклад вчення Церкви про походження Святого Духа. Він перший запровадив культ Діви Марії, назвав її «Богородицею» (Феотокос) і відстояв цей титул.

Невдовзі по смерті християнська Церква одностайно оголосила Кирила Александрійського святим; його вшануванню було відведено два дні на рік (18 січня та 9 липня). Папа Лев XIII у 1883 р. оголосив Кирила Александрійського Доктором церкви й цим підніс його богословський авторитет до рівня святого Фоми Аквінського.

Святий Атанасій Великий

Святий Атанасій Великий народився 297 року в єгипетській Олександрії. У 15 років він став церковним читцем, а у 21 рік вже був дияконом і писарем патріарха Олександра. У 325 році Атанасій був присутній на славному Вселенському Соборі в Нікеї, хоча ще й не мав права голосу. Після смерті у 328 році патріарха Олександра його наступником став Атанасій.

Все своє життя він активно боровся з аріянізмом і п'ять разів відбував заслання за те, що відважно обороняв вчення про божество Ісуса Христа і протистояв фальшивому вченню єретика Арія. Написав багато листів і творів, спрямованих проти аріян, зокрема "Історія аріян для ченців" і "Три головні аргументи проти аріян".

Помер Атанасій Великий 373 року. Його святі мощі перенесли з Олександрії до Царгорода, а опісля до Венеції.

Преподобный Антоний Великий

Антоний Великий родился в Египте около 250 года от благородных и богатых родителей, воспитавших его в христианской вере. Восемнадцати лет он лишился своих родителей и остался один с сестрой, которая была на его попечении. Однажды он шел в церковь и размышлял о святых апостолах, как они оставили все, чтобы идти за Господом. Входит в храм и слышит евангельские слова: «Если хочешь быть совершенным, иди, продай имение твое и раздай нищим, и будешь иметь сокровище на Небе, и иди вслед за Мной» (Мф. 19, 21). Эти слова поразили Антония, как бы сказаны были Господом лично ему. Вскоре после этого Антоний отказался от наследства после родителей в пользу бедных жителей своего селения, но недоумевал, на кого он оставит сестру. Озабоченный этой мыслью, он в другой раз входит в храм и слышит там опять как бы к нему обращенные слова Спасителя: «Не заботься о завтрашнем дне: завтрашний день сам будет заботиться о себе; довольно для каждого дня своей заботы» (Мф. 6, 34). Антоний поручил сестру известным ему христианским девствен-ницам и оставил город и дом, чтобы жить уединенно и служить одному Господу.

Удаление преподобного Антония от мира совершилось не вдруг, а постепенно. Сначала он пребывал близ города у одного благочестивого старца, жившего уединенно и старался во всем подражать ему. Посещал и других отшельников, живших в окрестностях города, и пользовался их советами. Уже в это время он так прославился своими подвигами, что его звали «другом Божиим». Затем он решается уйти дальше. Зовет старца с собой, и когда тот отказался, прощается с ним и поселяется в одной из отдаленных пещер. Один из друзей его по временам приносил ему пищу. Наконец святой Антоний удаляется совсем из обитаемых мест, переходит реку Нил и поселяется в развалинах воинского укрепления. Он принес с собой хлеба на шесть месяцев, а после получал его от друзей своих только два раза в год через отверстие в кровле.

Нельзя изобразить, сколько искушений и борьбы вынес этот великий подвижник. Он страдал от голода и жажды, от холода и зноя. Но самое страшное искушение пустынника, по слову самого Антония, — в сердце: это тоска по миру и волнение помыслов. Ко всему этому присоединились прельщения и ужасы от демонов. Иногда святой подвижник изнемогал, готов был впасть в уныние. Тогда или Сам Господь являлся, или посылал ангела для его ободрения. «Где ты был, благий Иисусе? Почему вначале не пришел прекратить мои страдания?» — воззвал Антоний, когда Господь, после одного тяжкого искушения, явился ему. «Я был здесь, — сказал ему Господь, — и ждал, пока не увижу твоего подвига».

Однажды, среди ужасной борьбы с помыслами, Антоний воззвал: «Господи, я хочу спастись, а помыслы не дают мне». Вдруг он видит: кто-то похожий на него сидит и работает, потом встал и начал молиться, затем опять сел за работу. «Делай так и спасешься», — сказал ему ангел Господень.
Преподобные Евфимий Великий, Антоний Великий, и Савва Освященный
Преподобные Евфимий Великий, Антоний Великий, и Савва Освященный

Уже двадцать лет жил Антоний в своем уединении, когда некоторые из друзей его, узнав об его местопребывании, пришли, чтобы поселиться вокруг него. Долго они стучали к нему и просили его выйти к ним из своего добровольного заключения; наконец решились уже выломать двери, как Антоний отворил их и вышел. Они удивились, не найдя в нем следов изнурения, хотя он подвергал себя величайшим лишениям. Небесный мир царствовал в его душе и отражался на лице. Спокойный, сдержанный, ко всем одинаково приветливый, старец скоро сделался отцом и наставником многих. Пустыня оживилась: в горах кругом явились обители иноков; множество людей пело, читало, постилось, молилось, трудилось, служило бедным. Святой Антоний не давал своим ученикам каких-либо определенных правил для монашеской жизни. Он заботился только о том, чтобы укоренить в них благочестивое настроение, внушал им преданность воле Божией, молитву, отрешение от всего земного, неусыпный труд.

Но святой Антоний в самой пустыне тяготился многолюдством и искал нового уединения. «Куда ты хочешь бежать?» — был голос с неба, когда он на берегу Нила дожидался лодки, чтобы удалиться от людей. «В верхнюю Фиваиду», — отвечал Антоний. Но тот же голос возразил ему: «Поплывешь ли ты вверх — в Фиваиду, или вниз — в Буколию, тебе не будет покоя ни там, ни здесь. Иди во внутреннюю пустыню». Так называлась пустыня, лежавшая близ берегов Красного моря. Туда и пошел Антоний вслед за проходившими сарацинами.

Через три дня пути нашел он дикую высокую гору с ключом воды и немногими пальмами в долине. На этой горе он и поселился. Здесь он обработал небольшое поле, так что теперь никому не нужно было приходить к нему и приносить хлеба. По временам он посещал братию. Верблюд нес на себе хлеб и воду для поддержания сил его во время этих тяжких путешествий по пустыне. Впрочем, почитатели святого Антония открыли и последнее его уединение. Во множестве стали приходить к нему искавшие его молитв и наставлений. Приводили к нему болящих; он молился о них и исцелял их.
Андрей Первозванный и Антоний Великий
Андрей Первозванный и Антоний Великий

Святой Антоний уже около семидесяти лет жил в пустыне. Против воли, начал смущать его горделивый помысел, что здесь он старше всех. Он просил Бога удалить от него этот помысел и получил откровение, что один отшельник гораздо ранее его поселился в пустыне и более его служит Господу. Антоний встал рано утром и отправился искать этого неизвестного миру подвижника. Проходил целый день и не встретил никого, кроме пустынных зверей. Перед ним расстилалось необозримое пространство, но он не терял своей надежды. Рано утром он снова пошел. Перед его глазами мелькнула волчица, бежавшая к ручью. Святой Антоний подошел к этому ручью и увидел близ него пещеру. При звуке его шагов дверь в пещеру крепко замкнулась. Святой Антоний до полудня взывал через дверь к неизвестному подвижнику и просил показать ему свое лицо. Наконец, дверь отворилась и навстречу ему вышел глубокий старец, совершенно убеленный сединами. Это был святой Павел Фивейский. Он уже около девяноста лет жил в пустыне.

После братского лобзания, Павел спросил Антония: «В каком положении род человеческий? Какое правление в мире? Остаются ли еще идолопоклонники?» Прекращение гонений и торжество христиан-ства в римской империи было для него радостной новостью, а появление арианства — горькой. Пока старцы беседовали, спустился к ним ворон и положил хлеб. «Щедр и милостив Господь, — воскликнул Павел. — Вот сколько лет каждый день я получаю от Него полхлеба, а ныне ради твоего пришествия послал Он целый хлеб».

На следующее утро Павел открыл о себе Антонию, что скоро отойдет из мира; поэтому он просил Антония принести к нему мантию епископа Афанасия, чтобы прикрыть ею его останки. Антоний поспешил исполнить желание святого старца. Он возвратился в свою пустыню в сильном волнении и на вопросы братьев-монахов мог сказать только: «Грешный, я считал себя еще монахом! Я видел Илию, я видел Иоанна, я видел Павла в раю». На обратном пути к святому Павлу он видел его возносящего на небо среди сонма ангелов, пророков и апостолов.

«Зачем, Павел, не дождался ты меня? — воскликнул Антоний. — Так поздно я узнал тебя и так рано ты уходишь!» Однако, когда вошел в пещеру Павла, он нашел его безмолвно и недвижимо стоящим на коленях. Антоний также встал на колени и начал молиться. Уже после нескольких часов молитвы убедился он, что Павел потому не движется, что мертв. Он благоговейно омыл его тело и завернул в мантию святителя Афанасия. Вдруг явились два льва и своими когтями вырыли довольно глубокую могилу, где Антоний и похоронил святого подвижника.

Преподобный Антоний скончался в глубокой старости (106 лет, в 356 г.) и за свои подвиги заслужил наименование Великого.

Преподобный Антоний основал отшельническое монашество. Несколько отшельников, находясь под руководством одного наставника — аввы, жили отдельно друг от друга в хижинах или пещерах (скитах) и предавались молитве, посту и трудам. Несколько скитов, соединенных под властью одного аввы, назывались лаврой. Но еще при

жизни Антония Великого появился другой род иноческой жизни. Подвижники собирались в одну общину, несли совместные труды, каждый по своей силе и способностям, разделили общую трапезу, подчинялись одним правилам. Такие общины назывались киновиями или монастырями. Аввы этих общин стали называться архиманд-ритами. Основателем общежительного монашества почитается препо-добный Пахомий Великий.