22 лютого - святого мученика Никифора
У великій Антіохії Сирійській був один пресвітер на ім'я Саприкій, а инший — світський на ім'я Никифор, міщанин, вони обидва велику між собою дружбу і любов один до одного мали, настільки, що инші вважали їх братами рідними. Довгий же час у такій дружбі великій чесно вони жили — позаздрив ненависний добру ворог і посіяв між ними полову ворожнечі такої, що після того ані на шляху зустрітися не хотіли: настільки один одного ненавистю неправедною возненавиділи. І яка спершу між ними була любов та дружба, така пізніше, дією диявольською, виросла ненависть і ворожнеча. Досить же днів у тій ворожнечі і ненависті вони перебували. Никифор, до себе прийшовши і зрозумівши, що ненависть та від диявола, просив деяких друзів і сусідів, щоб ішли до пресвітера Саприкія, просили його пробачити того, хто кається, і в попередню свою любов прийняти задля Господа. Пресвітер же не хотів йому пробачити. Никифор же знову послав инших друзів із просьбою, а пресвітер і слухати їх не хотів. І втретє посланих відкинув, і всіх, що просили, не слухав, не схилився на милість, щоб пробачити брата, який смиренно прощення шукав, але, жорстоким зробивши своє серце, перебував невмолимим, забувши слова Господа нашого Ісуса Христа, Який мовив: "Прощайте, то простять і вам".
І знову: "Якщо принесеш дар свій до вівтаря і згадаєш, що брат твій має щось на тебе, залиши дар свій і піди спершу помирися з братом своїм". І знову: "Якщо не відпускаєте людям прогрішень їхніх, то й Отець ваш Небесний не відпустить вам прогрішень ваших". Бачив же Никифор, що Саприкій-пресвітер не прийняв посланців, що просили за нього, пішов сам до нього і, впавши до ніг його, сказав: "Прости мені, отче, заради Господа прости". Саприкій же ані поглянути на нього не хотів, немилосердний, ані любови не маючи, ані Господнього страху: мусив був брата ще до вибачання його пробачити, як християнин і пресвітер. І пішов від нього Никифор осоромлений і відкинений, не отримавши прощення. Тим часом піднялося несподівано в Антіохії гоніння велике на християн, за царювання Валеріяна і Ґалія, і взято було Саприкія як християнина і на допит ігемонові представлено. І спитав його ігемон: "Яке ім'я твоє?" Він же відповів: "Саприкій називаюся". Сказав ігемон: "З якого ти роду?" Відповів Саприкій: "Я християнин". Сказав ігемон: "Чи клирик?" Відповів Саприкій: "Пресвітером я є". Сказав ігемон: "Царі наші, володарі краю цілого і всіх володінь римських, Валеріян і Ґалій звеліли, щоб ті, котрі християнами називаються, принесли жертви богам безсмертним. Коли ж хто, зневаживши, відкине наказ царський, хай такий знає, що після різних мук на найтяжчу смерть засуджений буде". Саприкій же, стоячи перед ігемоном, сказав: "Ми християни, о ігемоне, Христа Бога маємо за царя, бо Він один є істинним Богом і Творцем неба, і землі, і моря, і всього, що в них є. Усі ж боги язичницькі є бісами, хай згинуть з лиця всієї землі, бо не можуть нікому помогти, будучи ділами рук людських". Тоді розгніваний ігемон звелів простягнути його на колесі й мучити без змилування. Коли мучений був Саприкій, говорив він ігемонові: "Владу маєш над тілом моїм, над душею ж моєю не маєш влади, але Господь мій Ісус Христос, Який створив її, має владу над нею". Довго ж мучений був Саприкій, усе перетерпів мужньо, і, бачивши його непохитним, суддя скверний видав на нього вирок смертний, кажучи: "Саприкія-пресвітера, який царські накази зневажив богам безсмертним жертви принести не захотів ані не покинув християнської надії, мечем посікти наказуємо". Коли ж вели Саприкія на посічення і до небесного вінця він поспішав, почув про те блаженний Никифор і, підбігши, перейшов йому дорогу, кинувся в ноги йому, кажучи: "Мучениче Христовий, прости мені, бо грішив супроти тебе". Той же не відповів йому, охоплене-бо серце було бісівською злістю. Святий же Никифор знову, иншим шляхом побігши, підійшов і, припадаючи, просив його, кажучи: "Мучениче Христовий, прости мені, бо згрішив я перед тобою як людина, ось-бо дається тобі з небес вінець від Христа, бо не відрікся ти Його, але ісповідав Ім'я Його святе перед багатьма свідками". Саприкій же, ненавистю осліплений, твердий серцем до помилування і невмолимий, не хотів зовсім пробачити йому й ані слова не промовив до брата, що просив його, що й самі кати дивувалися озлобленню Саприкія і говорили до Никифора: "Такого ж, як ти, чоловіка безумного ніколи не бачили, ось-бо іде цей на смерть, а ти прощення в нього так наполегливо просиш. Хіба може після смерти тобі в чомусь пошкодити? Для чого тобі миритися з тим, хто зараз помре?" Відповів їм святий Никифор: "Ви не знаєте, чого прошу від ісповідника Христового, Бог же знає". І коли прийшли на місце, на якому Саприкій посічений мав бути, знову сказав йому Никифор святий: "Прошу тебе, мучениче Христовий, прости мені, якщо якось згрішив супроти тебе як людина, написано-бо: "Просіть, і дасться вам". Ось прошу, подай мені прощення". Таке і цьому подібне говорив Никифор — не послухав жорстокий серцем друг Саприкій, не схилився перед такими благальними просьбами, не згадав сказаного: "Полюби Господа Бога свого усім серцем своїм, а ближнього свого, як себе", але заткав вуха серця свого і тіла, як гаспид глухий, що не чує голосу благаючих. Тому Бог, суддя справедливий, Який не на лиця дивиться, через те, що Саприкій не зрозумів сказаного в Євангелії: "Відпустіть, і відпуститься вам, якою міркою міряєте, такою вам відміряється", — відняв благодать Свою від Саприкія праведним Своїм судом, і зразу той відпав від Бога і позбувся сплетеного для себе вінця. Коли-бо сказали йому кати: "Схили коліна свої, щоб відтята була голова твоя", — сказав до них Саприкій: "Для чого потяти мене хочете?" Сказали йому ті: "Бо не захотів богам принести жертви, але зневажив веління царське задля якогось чоловіка, названого Христом". Те чувши, окаянний Саприкій сказав до них: "Не вбивайте мене, зроблю-бо, що наказують царі, поклонюся богам і принесу їм жертву". Так осліпила його ненависть і від благодаті Божої відвела його, і той, що в лютих муках не відрікся Христа Господа, до кінця прийшов і вже мав прийняти вінець слави, відвернувся від життя вічного і відступником став.
Чувши ж ті окаянні Саприкієві слова, Никифор святий просив його зі сльозами, кажучи: "Не роби цього, о брате любий, не роби, не відвертайся від Господа нашого Ісуса Христа, не губи вінця небесного, його ж у багатьох муках стражданням сплів собі. Ось у дверях стоїть Владика Христос, щоб зразу явитися тобі і піднести тобі винагороду життя вічного за тимчасову цю смерть, яку ти за Нього прийняти на це місце прийшов", Саприкій же зовсім слухати його не хотів, але спішив у загибель вічну, гублячи нескіченне життя, яке мав через один удар меча, в шию отриманий, прийняти. Бачив же святий Никифор, що Саприкій зовсім від святої віри відпав і відмовився від Христа, істинного Бога, почав великим голосом до катів взивати: "Я є християнином і вірую в Господа нашого Ісуса Христа, якого Саприкій відрікся. Мене-бо замість Саприкія посічіть". Кати ж не сміли убити його без наказу ігемонового, дивувалися ж усі вельми, що добровільно віддається на смерть, вільним голосом взиваючи: "Я християнин і богам вашим жертви не принесу". Один-бо з катів, побігши до ігемона, сповістив йому, що Саприкій обіцяє принести богам жертву, є ж один инший, який хоче померти за якогось Христа, взиває-бо велегласно: "Я християнин, богам вашим жертви не принесу і царських наказів не слухаю!" Ігемон же, те чувши, звелів Саприкія відпустити вільного, а того християнина мечем посікти. І відтяли голову за Христа Никифорові святому замість Саприкія місяця лютого в дев'ятий день. І пішов, радіючи, до Христа Господа прийняти вінець перемоги з правиці Його і стати перед Ним в лику святих мучеників, що славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж честь і поклоніння, слава і держава навіки. Амінь.
Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).
