Профиль

NEOстанній

NEOстанній

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Блохаста замітка:)

З мого життя ти зникла лиш на мить,
А я вже відчуваю як серденько сумує.
Як рветься із грудей і до небес летить
Із щирою надією, що твоє відчує.

Ти зникла на хвилину з поля зору,
Як зникає сонце, ховаючись за хмари.
Я розумію, що повернешся ти скоро,
Та не можу дочекатися появи!

З мого життя ти зникла лиш на мить,
Та, ніби, рік минув, мені здається.
Тебе нагадує той вітер, що летить,
Тебе нагадує те сонце, що сміється…

Все ще про те ж саме.

  • 15.01.07, 23:30
"В тот день, когда она ушла,
Исчезло все, что было дорогим.
И в целом мире воцарилась тишина –
Единственное, что осталось с ним…

В тот день закончились дожди
И ветер разогнал все тучи.
В тот день не произнес он "Подожди",
Он понимал, сейчас так будет лучше…

И, в конце концов, наедине с собою,
Жизнь спустя, он понял, что была она
Его единственной любовью, чашей золотою,
Которую не смог он выпить до конца…"

И сидя так, уютно у камина,
Я сочинял свою судьбу под яркий свет огня:
Возможно, она будет счастлива, красива,
Но, жаль, такою быть ей лишь при свете дня.

Только звезды за окном пронзают тени ночи,
Я тот прохладный вечер тающей весны
Припоминаю невзначай, все как бы, между прочим
И вспоминаю связанные с ним мечты…

Я вспоминаю то отсутствие движенья,
Тот взгляд, то положение бровей;
Я вспоминаю ту надежду продолженья,
Тот весенний вечер… вечер с ней.

Ше одна блохаста замітка:)

  • 15.01.07, 23:30
Той світ без тебе – пустка на землі,
Той світ без тебе – то лиш тінь на мапі.
Безповоротно розчинився у пітьмі,
Він загубився поміж сотень знаків….

Блохаті замітки...

Последний поезд, последний перон
И взгляд одинокий сквозь стекло запотевшее.
Кому-то приснится нереальный, пугающий сон,
Но, проснувшись, забудет прошедшее.

На мокром асфальте свет фонарей,
Человек одинокий под старым зонтом.
Луна опускает печальную тень
И лишь кто-то вздохнет в темноте за окном.

Тронется поезд, исчезнет во тьму,
На пирон кто-то выбежит с криком отчаянным.
Опоздает на поезд, как на судьбу,
На жизнь опоздает нечаянно.

Ветер с места рванет, закружится листва,
Печальный гудок растворится во мгле.
С неба на миг исчезнет луна
И я забуду на миг о тебе.

Осень уходит, теряется в прошлом,
Прошедшие дни исчезают. Вчера
Кто-то увидел жизнь слишком сложной,
Как осени прошлой мои вечера...

Блохасті замітки:)

  • 15.01.07, 23:30
Я не люблю, коли палять мости,
Я не люблю, коли все не серйозно,
Я не люблю, коли зі мною на "ти",
Я не люблю, коли все дуже просто.

І, коли навколо усі є чужі,
Коли зі мною немає нікого,
Я не люблю, коли "на межі",
Я не люблю обирати дороги.

Я не люблю, коли не сприймають
Мене, як такого, таким, як я є,
Я не люблю, коли зазіхають
На щось надто близьке, щось суто моє.

Я не люблю, коли вриваються в душу,
Я не люблю, коли топчуть її,
Я не люблю, не люблю, але мушу
Визнавати поразки в безглуздій війні.

Я не люблю, коли все просто марно,
Я не люблю, коли себе ставлять "над",
Я не люблю, коли все надто гарно,
Я не люблю, коли все йде на спад.

І я не люблю бути відвертим
З тим, хто, здається, не вартий цього,
Я не люблю, але я дуже впертий,
Я намагаюсь добитись свого.

Я не люблю, коли все формально,
Я не люблю, коли грають роль.
І, коли аж занадто все ідеально,
І також не люблю алкоголь.

Коли не розуміють мого романтизму,
Коли насміхаються над точкою зору,
Я не люблю, коли надто пізно,
Я не люблю, коли "руки вгору"…

Блохасті замітки:)

Она смеялась, но была столь непреклонна,
Всегда прекрасна, о, мой Бог – Мадонна!
Ее улыбка ранила и воскрешала,
Но, жаль, она об этом так и не узнала…

Мы расставались с ней по-дружески, смеясь,
Как будто, это было в пятый раз.
Немного грусти, нежности, признаний
И восемьдесят дней воспоминаний…

И, вроде бы, так просто уходила,
Но для меня, не человек – Богиня!
Словно на икону, я смотрел ей в след
И, на мгновенье, замер белый свет.

И видит Бог, нет ангела прелестней,
Нет тайны столь же неизвестной,
Чем та, о ком сейчас пишу,
Которой восхищаюсь и дышу…

Блоги звучить майже як блохи. Блохасті замітки:)

Ти спогадом лишилася в моєму серці,
Ти назавжди залишилася в зорях,
Для мене ти довіку у нічному небі,
У ньому ти завжди зі мною поряд.

Пробач за краплі егоїзму у моїх словах,
Пробач за те, що мріяв буть з тобою,
За те, що бачив тебе в своїх снах,
За те, що ніжно називав Весною.

В твоїх очах побачив, мабуть, більше,
Ніж встиг пізнати за своє життя.
І в твою посмішку я закохавсь сильніше,
Ніж уявить собі могла моя душа.

Ти спогад про весняні теплі дні,
Я згадую тебе, коли дивлюся в небо.
І дивлячись на місяць уночі,
Тоді я також згадую про тебе…

Все неймовірне, що я досі знав,
Єдине, в що я міг би закохатись,
Ти все, що називають словом "ідеал",
Єдине, з чим ніколи не хотів прощатись...
Страницы:
1
3
4
5
6
7
8
9
предыдущая
следующая