Ти спогадом лишилася в моєму серці,
Ти назавжди залишилася в зорях,
Для мене ти довіку у нічному небі,
У ньому ти завжди зі мною поряд.

Пробач за краплі егоїзму у моїх словах,
Пробач за те, що мріяв буть з тобою,
За те, що бачив тебе в своїх снах,
За те, що ніжно називав Весною.

В твоїх очах побачив, мабуть, більше,
Ніж встиг пізнати за своє життя.
І в твою посмішку я закохавсь сильніше,
Ніж уявить собі могла моя душа.

Ти спогад про весняні теплі дні,
Я згадую тебе, коли дивлюся в небо.
І дивлячись на місяць уночі,
Тоді я також згадую про тебе…

Все неймовірне, що я досі знав,
Єдине, в що я міг би закохатись,
Ти все, що називають словом "ідеал",
Єдине, з чим ніколи не хотів прощатись...